Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії (№ 50)

Ніна Коваленко, Елла Піскова

Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії (кол. відділення нафтохімії Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії), в якому працював Гутиря В. С.

(іст., мист.).

Харківське шосе, 50.

На червоній лінії забудови вулиці. Зведений 1977 р. П’ятиповерховий, цегляний. На фасаді – мозаїчне панно «Природа і люди» (заг. пл. 100 кв. м) із зображенням великої кольорової квітки, в центрі якої дві жіночі постаті – уособлення науки і природи (художники І. Кириченко, Р. Кириченко та С. Кириченко). Мозаїка створює кольоровий акцент, що виділяє споруду в архітектурному середовищі.

З 1977 р. тут розміщувалося відділення нафтохімії Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії АН УРСР, який містився у м. Донецьку. Відділення засновано 1977 р., у 1991 р. реорганізовано в Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії АН України, тепер – НАН України.

В 1977 – 83 рр. у кімнаті № 104 працював Гутиря Віктор Степанович (1910 – 83) – вчений у галузі хімії і технології переробки нафти, акад. АН АзРСР (з 1949), чл.-кор. АН СРСР (з 1953), акад. АН УРСР (з 1961), заступник директора Інституту хімії високомолекулярних сполук АН УРСР (1959 – 63), член Президії (1961 – 63 та з 1974 р.), віце-президент АН УРСР (1963 – 74). У 1977 – 83 рр. – керівник відділення нафтохімії Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії АН УРСР. Основні праці присвячено дослідженню нафти родовищ України. Вивчав процеси каталітичного крекінгу й синтезу алюмосилікатних каталізаторів, вперше сформулював загальні положення про специфічні особливості каталізу на цеолітах.

Нині – один з корпусів (№ 2) Інституту біоорганічної хімії і нафтохімії НАН України, головний корпус якого з 1991 р. міститься на вул. Мурманській, 1.

У 1983 р. на фасаді будинку встановлено гранітну меморіальну дошку на пошанування В. Гутирі.

Академія наук України: персональний склад. – К., 1993;

Виктор Степанович Гутыря. – К., 1985.

Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982;

Скляренко Г. Я. Художник и город. – К., 1990.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 401.