Житловий будинок з історією (№ 1-б)

Дмитро Малаков

514.11. Житловий будинок 2-ї пол. 19 ст., в якому проживали Лифар С. М., Чайка А. А. (іст.).

Вул. Тарасівська, 1-б. У другому ряді забудови, на окремій ділянці. Навколо будинку – фруктовий сад. Одноповерховий, дерев’яний.

До головного входу прибудовано дерев’яну засклену веранду. Планування частково змінено, зроблено окремі входи з тамбурами. 1924 обкладений цеглою з простим декором: лопатки, лиштви. Чоловий західний фасад звернений до вул. Тарасівської, північний прилягає до стіни флігеля, розташованого на вул. Л. Толстого, 17.

З 1914 будинок належав подружжю М. і С. Лифарів. М. Лифар служив лісовим кондуктором Трипільського лісництва Київської губ. 1914 – 17 у квартирі № 1 жив з батьками Лифар Серж (справж. – Сергій Михайлович; 1905 – 86) – артист балету, балетмейстер, педагог, літератор. У цей час навчався у підготовчому класі Першої Київської гімназії (сучасний бульв. Т. Шевченка, 14), з вересня 1914 – у Восьмій Київській гімназії (сучасна пл. І. Франка, 5).

З 1917 жив у свого діда В. Марченка на вул. Ірининській, 3; з 1921 навчався у балетній студії Б. Ніжинської. 1923 виїхав за кордон, де увійшов до трупи «Російський балет» С. Дягілева (створена 1911, існувала до 1929), з 1925 – її прем’єр. 1930 – 44 – перший танцівник і балетмейстер «Гранд-Опера». С. Лифар відродив балет у Франції, що перебував на той час у занепаді, створив одну з найкращих труп у Європі з високохудожнім репертуаром (здійснив постановку понад 200 балетних вистав).

1956 залишив сцену. З 1960 працював як балетмейстер у різних країнах; 1962 – 63, 1977 – в «Гранд-Опера». Помер у м. Лозанна (Швейцарська Конфедерація). На пошанування пам’яті митця в червні 1994 у Києві відбувся 1-й Міжнародний конкурс балету ім. Сержа Лифаря.

1924 – 68 будинок перебував у власності Чайки Андроника Архиповича (1881 – 1968) – уролога, генерал-майора медичної служби, заслуженого діяча науки УРСР (з 1947). 1911 закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі. 1922 – 28 – доцент, 1928 – 41 – професор Київського інституту вдосконалення лікарів. Під час Великої Вітчизняної війни 1941 – 45 – головний хірург евакопункту 3-го Українського фронту. 1945 – 61 – завідувач кафедри урології Київського медичного інституту і головний хірург Окружного військового шпиталю. Досліджував проблеми ушкодження і захворювання нирок та інших органів сечовиділення, гнійної хірургії, розробив оригінальну техніку нефротомії. Очолював Українське і Київське урологічні товариства. Ім’я вченого присвоєно клініці урології Київського медичного інституту.

Тепер приватний житловий будинок.

Література:

ДАК, ф. 77, оп. 1, спр. 3287; ф. 143, оп. 2, спр. 2750; Малаков Д. Київські адреси Сергія Лифаря // Київ. – 1995. – № 2 – 3; Сергей Лыфарь: Страдные годы с Дягилевым. – К., 1994.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1573.