2003 р. Звід пам’яток Києва
Ірина Малакова
263.1. Дзвіниця, серед. 19 ст. (архіт.).
Вул. Г. Сковороди, 12. На червоних лініях забудови вулиць Почайнинської та Г. Сковороди, відіграє роль домінанти у навколишній забудові.
Перша дерев’яна дзвіниця з теплою церквою стояла у південно-східній частині церковного подвір’я (згоріла 1811). У 1820–21 у садибі, яка мала нові абриси після перепланування Подолу, зведено будинок священика, церковно-парафіяльну школу й невелику дерев’яну дзвіницю (розібрана 1847). У 1840-х рр. увесь комплекс обнесено цегляно-дерев’яною огорожею, яку пізніше замінили на глуху дерев’яну.
1861 на південний захід від церкви, поблизу головного ганку, закладено цегляну дзвіницю (в одному об’ємі з теплою церквою Пресвятої Богородиці). Споруджена за зразковим проектом, надісланим з Санкт-Петербурга замість поданого на затвердження проекту арх. М. Іконникова. У кін. 19 ст. між церквою Миколи Набережного й дзвіницею влаштовано перехід у вигляді дерев’яного тамбура. Тамбур, огорожу й будинок священика розібрано у 1980-і рр., тоді ж розпочато реставрацію дзвіниці за проектом архітекторів І. Малакової та Г. Церковняка.
На високому цоколі, цегляна, тинькована, пофарбована, у плані прямокутна, з напівкруглою пониженою вівтарною апсидою і триярусною шатровою дзвіницею над входом на західному фасаді. Залу церкви перекрито коробовим склепінням. Конструкції різних за формою дахів (двосхилого – над залою, високого шатрового – над дзвіницею, пологого півсферичного – над апсидою) дерев’яні з металевим покриттям, пофарбованим у зелений колір.
Вирішена у стилі історизм з елементами російської архітектури 16–17 ст. Композиція будівлі симетрична відносно осі схід–захід. Лаконічно оформлену нижню частину споруди розчленовано арковими прорізами: чотирма вікнами на бічних фасадах і підвищеним отвором входу, фланкованим пласкими нішами на чоловому західному фасаді. Вхід і флангові ніші окреслено контурною трилопатевою аркою. Простінки з карнизними гуртами на рівні п’ят арок мають вигляд пілястрів.
Акцентною частиною споруди є шатрова дзвіниця, побудована у площині західного фасаду за схемою «восьмерик на четверику». Грані восьмерика, де чергуються дзвонові отвори та глухі ніші аркового абрису, увінчані трикутними щипцями, над якими на шатровому даху – декоративні слухові віконця.
Четверик завершено карнизом на площинному аркатурному поясі, що продовжується вздовж схилів трикутного щипця чолового фасаду. Аркове горищне віконце в центрі щипця оформлено мальовничим обрамленням з бочкоподібних пілястрів і двосхилого карнизного сандрика. Рівні площини обабіч віконця прикрашено чотирипелюстковими нішками-хрестами. Карнизи, профільовані обрамлення вікон, ніш та інші архітектурні деталі пофарбовано у білий колір, тло фасадних стін – у жовтий, цоколь з відкритим муруванням – у брунатний.
Настінний живопис, що зберігся в інтер’єрі, належить до серед 20 ст. Споруда є невід’ємною частиною архітектурного ансамблю Подолу.
Тепер – трапезна церква святих Новомучеників українських Української автокефальної православної церкви.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 648 – 649.