2011 р. Звід пам’яток Києва

Ольга Друг, Елла Циганкова

571.9. Житловий будинок 1900 – 01, де містилися науково-дослідні установи ВУАН – АН УРСР з вивчення єврейської культури, в яких працювали відомі вчені (іст.).

Вул. Шовковична, 12. На червоній лінії забудови вулиці. Первісно № 10.

Історія ділянки простежується з 1880-х рр., коли вона належала дружині колезького асесора У. Санковській. Площа її садиби становила тоді 3860 кв. сажнів (1,76 га). 1884 тут розташовувались одноповерховий дерев’яний на мурованому підвальному поверсі будинок, два дерев’яні флігелі, каретні, стайні, оранжерея. За дарчою 1885, власником садиби став доктор медицини Л. Куцевол-Артемовський, який працював у хірургічній клініці Університету св. Володимира. 1900 він продав 510 кв. сажнів вільної від забудови землі доньці професора медицини В. Субботіна К. Шталь (вул. Левашовська, 10, тепер вул. Шовковична, 12).

1900 під наглядом арх. Е. Брадтмана розпочато спорудження цегляного двоповерхового особняка, в якому було 20 кімнат, три ванні кімнати, електроосвітлення, телефон, водяне й пічне опалення. Двір пл. 30 кв. сажнів частково заасфальтували, в глибині розбили невеликий сад з фонтаном. На садибі споруджено гараж, стайню, цегляний флігель на три кімнати та дров’яні сараї. 1908 майно перейшло у власність цукропромисловця Ш. Ширмана, 1911 – київського купця 1-ї гільдії І. Гепнера. За нього, крім житлових приміщень, в особняку містилися контора правління Могилянських та Осиповських цукрових заводів, а також контора Рибницького заводу. Власник мав велику книгозбірню єврейської літератури, яку 1919 було взято на облік. 1922 в особняку розмістились єврейські педагогічні курси Київської губнаросвіти. У 1930-х рр. будинок значно переплановано і надбудовано.

Триповерховий, цегляний, у плані прямокутний. Фасад, який втратив первісне декоративне оздоблення, облицьовано сучасною керамічною плиткою.

1929 – 36 в будинку містився Інститут єврейської культури ВУАН. Бере початок від Жидівської (Гебраїстичної) комісії УАН, заснованої 1919, головою якої був акад. А. Кримський, керував історик І. Галант, та кафедри єврейської культури при ВУАН, організованої 1926, першим завідувачем якої був Н. Штіф. 1929 кафедру перетворено на Інститут єврейської культури при ВУАН, який одночасно підлягав і Наркомосу УСРР. Інститут розмістився в цьому будинку. До його програми було включено розробку питань: а) соціально-економічного життя єврейських працюючих мас (індустріалізація, колонізація тощо), б) єврейської мови (ідиш), в) літератури, г) історії, д) навчально-виховної роботи у загальному плані радянської педагогіки. Інститут мав шість секцій: історичну, філологічну, етнографічну, літературну, соціально-економічну та педагогічну, Центральний архів єврейської преси, Єврейську наукову бібліотеку (мала понад 60 тис. томів, формування розпочала Гебраїстична комісія), Музей єврейської сучасності, кабінети – педологічний, діалектологічний, музичний.

Велика увага надавалася складанню підручників мови й граматики ідиш, термінологічних словників, хоча останні втратили значення після 1933, коли були ліквідовані єврейські райони, ради, школи. Готувалися російсько- та українсько-єврейські словники. Літературна секція брала участь у складанні книжки «Шевченко», яку готував Інститут Тараса Шевченка. Вийшли публікації з історії євреїв в Україні, про творчість єврейських письменників.

Під час реорганізації ВУАН, яка супроводжувалася репресіями і переслідуваннями за «націоналістичні збочення», ІЄК 1936 ліквідовано, замість нього створено Кабінет для вивчення єврейської радянської літератури, мови та фольклору (КабЄК) із секціями лінгвістичною, музичного фольклору, літературною (з 1940). Продовжив дослідження, розпочаті своїм попередником, зокрема мови зі складанням різних словників. Кабінет видавав науковий журнал «Афн шпрахфронт». До 1939 вийшли чотири номери. Це був останній науковий журнал мовою ідиш в СРСР. Його співробітники поєднували наукову роботу з читанням лекцій на єврейському факультеті інституту театрального мистецтва, викладали мову і літературу в єврейських школах міста. З початком Великої Вітчизняної війни частина співробітників пішла на фронт, частина перебувала в евакуації в Уфі. 1944 повернувся, після арешту в 1949 директора І. Співака КабЄК ліквідовано, більшість співробітників репресовано. Майно кабінету було вивезено, частина книжок потрапила до академічної бібліотеки (тепер – Національна бібліотека України ім. В. Вернадського НАНУ), картотеки загинули.

Таким чином припинила існування остання сходознавча установа в УРСР.

У цьому будинку працювали відомі діячі науки і культури.

1931 – 41, 1944 – 47 – Береговський Мойсей Якович (1892 – 1961) – фольклорист, співробітник кафедри єврейської культури ВУАН (з 1928).

В інституті очолював кабінет музичного фольклору, в КабЄК – секцію музичного фольклору. Під час евакуації в Уфі брав участь у дослідженнях фольклору української діаспори в Башкирії і, передаючи свій багатий досвід, заклав основи наукової фольклористики башкирців. Після повернення в Київ організував експедиції в місця недавніх гетто і встиг записати пісні, народжені там.

1934 опублікував перший том багатотомної антології «Єврейський музичний фольклор», 1937 – збірник єврейських народних пісень. Водночас досліджував історію єврейського народного театру.

1947 – 48 звільнений з роботи в КабЄК і консерваторії, 1949 заарештований, засуджений на 10 років виправно-трудових таборів. 1956 реабілітований.

1929 – 34 – Ліберберг Йосип Ізраїльович (1897 – 1938) – історик, мовознавець, чл-кор. ВУАН (з 1934), голова облвиконкому Єврейської автономної області. Репресований, розстріляний.

Перший директор інституту, одночасно керував історичною секцією. Наукові праці в галузі економічної і соціальної історії Західної Європи.

1931 – 41, 1944 – 49 – Співак Ілля Григорович (Ель Гершкович; 1890 – 1950) – мовознавець, професор Одеського (1927 – 30) і Київського (1930 – 32) ІНО. Репресований 1949, загинув в ув’язненні.

Працював науковим співробітником лінгвістичного відділу інституту, з 1936 – директор і завідувач лінгвістичної секції КабЄКу.

Продовжив збирання рідкісних видань і архівів, заснував журнал «Афн шпрахфронт», докладав зусиль до відродження інституту.

Досліджував питання загального мовознавства, лексикології, лексикографії, культури мови, термінології, історію єврейської літературної мови та ін.

1929 – 31 – Штіф Нахум (Наум Іонович; 1879 – 1933) – філолог, дослідник мови ідиш, лінгвіст, літературознавець, перекладач, редактор, громадський діяч, засновник Єврейського дослідного інституту з центром у Вільні (1925).

Працював на кафедрі єврейської культури від часу її заснування, розробляв її концепцію, плани, структуру, був ініціатором перетворення її на інститут. В інституті завідував лінгвістичним відділом, редактор журналу «Ді ідише шпрах» («Еврейська мова») на ідиш, який виходив 1927 – 30. У 1931 став жертвою «чисток», як націоналістичний елемент був звільнений з усіх посад.

Розробляв історію і теоретичні питання мови ідиш.

У КабЄК також працювали поет і літературознавець А. Веледницький, літературознавець Н. Ойслендер та інші науковці.

1937 цей будинок і № 14 передано Інституту історії партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У, що пізніше змінював назви. Містився тут до 1991 – року заборони КПУ.

Тепер у будинку містяться Інститут соціології НАН України.

Література:

Друг О. М., Малаков Д. В. Особняки Києва. – К., 2004; Циганкова Е. Вивчення мови та культури ідиш в Українській академії наук (1926 – 1949 рр.) // Київська старовина. – 2000. – № 3.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2017 – 2018.