2011 р. Звід пам’яток Києва

Раїса Бондаренко, Сергій Старченко, Лариса Федорова

Розмір зображення: 688:380 піксел

527.7. Медичні корпуси 1885 – 86, 1893 – 94, 1900, в яких працювали відомі лікарі та вчені (іст.).

Бульв. Т. Шевченка, 13 – 17. У східній частині університетської садиби, вздовж бульв. Т. Шевченка, до якого звернені торцями.

Відкриття медичного факультету Університету св. Володимира сталося 27 квітня 1840, коли до нього було приєднано переведену в Київ Віленську медико-хірургічну академію. Заняття першого курсу факультету почалися 1841. Факультетські клініки: акушерську (на вісім ліжок), терапевтичну і хірургічну (на 16 ліжок кожна) урочисто відкрито 1 листопада 1844. Спочатку містились у головному корпусі. Клініки не були пристосовані для здійснення новітніх на той час методів дослідження і лікування та навчання студентів.

Тому питання про побудову спеціальних корпусів піднімалося ще з 1843. Великих зусиль для вирішення справи доклав завідувач хірургічної клініки університету В. Караваєв за підтримки попечителя Київського навчального округу М. Пирогова. Можливість й місце спорудження університетського лікувально-навчального комплексу вивчав особливий комітет у складі директорів клінік – професорів С. Алфер’єва, В. Караваєва, О. Матвеєва, архітектора університету О. Беретті, двох членів Приказу громадського опікування під головуванням ректора університету Р. Траутфеттера. Комітет почав працювати в лютому 1859. Припинив діяльність за відсутністю коштів на будівництво, як і створений згодом другий комітет.

Закладення клінік на північно-східній частині університетського подвір’я та прилеглій території ботанічного саду відбулося 7 червня 1885. Спочатку під наглядом військових інженерів Ф. Афанасьєва та І. Лільє було споруджено одноповерхові цегляні павільйони для терапевтичної й хірургічної, акушерської та очної клінік (нині відповідно бульв. Т. Шевченка, 13 і 17). Третій (службовий) павільйон (бульв. Т. Шевченка, 15) був переобладнаний з попередньої університетської споруди. 1887 – 89 тут же споруджено патологоанатомічний інститут, де розмістилася кафедра патологічної анатомії (тепер бульв. Т. Шевченка, 15). Згодом будівництво продовжив губернський арх. М. Іконников.

1 листопада 1886 клінічні приміщення освячено. У вересні 1888 клініки остаточно переміщено з головного корпусу університету, того ж року з Анатомічного театру на сучасній вул. Б. Хмельницького, 37 сюди переведено кафедру патологічної анатомії.

1893 коштом баронів Штейнгелів приміщення акушерської клініки розширено надбудовою. Брати Штейнгелі пожертвували 50 тис. крб. для відкриття відділення на 10 ліжок в пам’ять померлих батьків Р. та М. Штейнгелів. 1899 підприємець і меценат Л. Бродський запропонував розширити акушерську клініку, його брат Лаз. Бродський пожертвував кошти для вшанування пам’яті своєї померлої дочки. На них за проектом арх. Ф. Ессена зведено двоповерхову прибудову, освячену 14 травня 1900. Завдяки прибудові в клініці з’явилося ще десять ліжок, гідропатичне відділення та бібліотека.

1961 над будівлею акушерської клініки (бульв. Т. Шевченка, 17) споруджено третій поверх, де розгорнуто терапевтичне відділення на 110 ліжок. 1972 проведено реконструкцію корпусів за проектом інституту «Діпроздрав» під керівництвом арх. Е. Єлфімова, під час якої комплекс перетворено на сучасну, добре оснащену спеціалізовану медичну установу.

Чотири дво-, чотириповерхові корпуси цегляні, тиньковані, поєднані між собою в трьох місцях переходами на рівні другого поверху. Будівлі витягнені по осі схід – захід, головним фасадом зорієнтовані на північ. Дворовий фасад хірургічної й терапевтичної клінік має півкруглий виступ на всю висоту будинку, де містилась аудиторія у вигляді амфітеатру. У середній частині обох споруд, висунутій до бульвару, влаштовано центральні входи. Ліворуч і праворуч від них – палісадники і крила будівель з палатами. Операційна зала хірургічної клініки виступала у палісадник. Складна у плані конфігурація посилена значними виступами по боках споруди і невеликими ризалітами по торцях корпусів, які мають окремі входи з боку бульвару. Між корпусами утворені курдонери, відгороджені вздовж червоної лінії забудови цегляним тинькованим парканом з металевою огорожею між опорними стовпами. Фасади мають утилітарний характер з виразним ритмом вертикальних прорізів вікон та профільованими горизонтальними міжповерховими гуртами. Оздоблені у стилі пізній класицизм.

У вестибюлі хірургічного корпусу стіни облицьовано деревом, по периметру розміщено фриз із тематичним розписом, профільований карниз з темного дерева.

Споруди факультетських клінік – невід’ємна складова архітектурно-планувальної композиції садиби університету.

Клініки медичного факультету університету мали високий науковий авторитет за рівнем досвіду фахівців та спеціальним обладнанням. Кожна з них була розрахована на 60 – 70 ліжок у т. зв. нумерах на одне – два ліжка, палата – на 30 ліжок. Внаслідок реконструкцій, проведених у радянський час, клініки модернізовано відповідно до досягнень медичної науки. Після реорганізації університету і створення 1920 самостійного Київського медичного інституту, до якого включено і Жіночий медичний інститут, клініки і кафедри увійшли до новоствореного навчального закладу.

В № 13 містилися терапевтична і хірургічна клініки з бібліотекою і лабораторією при останній, з 1920 – адміністрація Київського медичного інституту; в № 15 – патологоанатомічний інститут і кафедра патологічної анатомії, в № 17 – акушерська клініка з поліклінікою та очна клініка.

З кафедрами і клініками при них, що функціонували у цих корпусах, пов’язана діяльність багатьох відомих лікарів та вчених.

Кафедру факультетської терапії (корпус № 13) організовано 1844 (раніше містилась у головному корпусі університету). Її першими завідувачами були Ф. Цицурін, С. Алфер’єв і Ф. Мерінг (див. ст. 527.5). Первісна назва кафедри – терапевтична клініка з семіотикою. Завідувачами кафедри і факультетської терапевтичної клініки за цією адресою працювали відомі лікарі і вчені.

1886 – 1904 – Чирков Василь Васильович (1846 – 1907) – терапевт, учений. Використовував у навчальному процесі клінічні демонстрації.

1904 – 18 (у 1918 – 20 – позаштатний професор) – Образцов Василь Парменович (1851 – 1920) – терапевт, учений, один з основоположників київської терапевтичної школи. Працював в університеті з 1891 – приват-доцент кафедри діагностики внутрішніх хвороб, 1893 – 1903 – професор і завідувач кафедри окремої патології і терапії.

Голова Товариства київських лікарів у 1917 – 20. Досліджував хвороби серцево-судинної системи й органів шлунково-кишкового тракту. Розробив метод глибокої ковзкої методичної пальпації органів черевної порожнини (1887), методику безпосередньої перкусії (1910).

Разом зі своїм учнем М. Стражеском першим у світі описав клінічну картину тромбозу коронарних артерій (1909) і обгрунтував можливість прижиттєвого розпізнавання інфаркту міокарда.

Організував при клініці лабораторію, де його учні опановували інструментальні методи дослідження. Учні – М. Губергріц, В. Михайлов, Ф. Удинцев та ін. 1908 брав участь у ХХV Міжнародному конгресі з внутрішньої медицини. Ім’я В. Образцова з 1949 носить терапевтична клініка Національного медичного університету ім. О. Богомольця.

1920 – 21 – Зіверт Олександр-Альфред Карлович (1872 – ?) – терапевт, учений. Описав хворобу, яка увійшла у світову літературу як синдром Зіверта-Картагенера (1904). Виконував обов’язки завідувача тимчасово.

1921 – 28 – Яновський Феофіл Гаврилович (1860 – 1928) – терапевт, учений, акад. ВУАН (з 1927), один з основоположників київської терапевтичної школи. Закінчив медичний факультет 1883, приват-доцент по курсу окремої патології і терапії у 1891 – 1904, завідувач кафедр лікувальної діагностики у 1905 – 14 і госпітальної терапії у 1914 – 19 (працював усі ці роки при Олександрівській міській лікарні, див. ст. 301). Створив першу в Україні бактеріологічну лабораторію. Голова Товариства київських лікарів у 1922 – 28.

Один з організаторів Київського НДІ фтизіатрії і пульмонології, якому після смерті вченого присвоєно його ім’я.

Досліджував клініку та імунологію туберкульозу, захворювань нирок, фізіології й патології травлення, клінічної бактеріології тощо. Описав декілька нових ознак захворювань легенів і плеври. Автор першого в СРСР підручника з туберкульозу (1923). Учнями Ф. Яновського були відомі лікарі і вчені В. Василенко, В. Виноградов, А. Зюков, В. Іванов, Ф. Примак та ін.

1929 – 41 і 1944 – 52 – Стражеско Микола Дмитрович (1876 – 1952) – терапевт, учений, акад. ВУАН (з 1934), АН СРСР (з 1943) і АМН СРСР (з 1944), заслужений діяч науки УСРР (з 1934), Герой Соціалістичної Праці (1947). Закінчив медичний факультет 1899, учень В. Образцова, 1904 – 17 працював старшим ординатором, асистентом, приватдоцентом факультетської терапевтичної клініки (у цьому будинку). Професор Вищих жіночих курсів з 1910, завідувач кафедри лікувальної діагностики і пропедевтичної терапії Київського жіночого медичного інституту в 1917 – 19 і Київського медичного інституту в 1922 – 27, завідувач терапевтичного відділення Олександрівської міської лікарні у 1917 – 19, завідувач госпітальної терапевтичної клініки медінституту при цій лікарні у 1927 – 37 (див. ст. 301.14). 1936 виступив ініціатором створення Українського НДІ клінічної медицини, його перший директор (див. ст. 486.68).

Удосконалив розроблені В. Образцовим методи пальпації черевної порожнини і безпосередньої аускультації серця, досліджував питання гастроентерології і кардіології, описав симптомокомплекс рухомої сліпої кишки, мелодію серця при повній оперізуючій блокаді. Описав клінічну картину колітів (1927), виразкової хвороби (1928), вивчав хвороби системи кровообігу і травлення, особливості клінічного протікання інфекційних хвороб, порушення обміну речовин, проблеми геронтології тощо. Ім’я вченого носить ряд описаних ним симптомів.

1958 – 62 – Іванов Вадим Миколайович (1892 – 1962) – терапевт, учений, акад. АМН СРСР (з 1953) і АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1947).

Закінчив медичний факультет 1916, учень Ф. Яновського. Завідувач відділення кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету у 1944 – 51 і стоматологічного факультету у 1945 – 48, госпітальної клініки у 1951 – 58 Київського медичного інституту, завідувач відділу клінічної фізіології Інституту фізіології АН УРСР у 1953 – 62. Організував при кафедрі наукову проблемну лабораторію гастроентерології.

Займався клініко-фізіологічними дослідженнями секреції і рухової діяльності шлунка, проблемами онкології.

Ім’я вченого носить факультетська терапевтична клініка № 2 при Олек сандрівській міській лікарні м. Києва.

Кафедру факультетської хірургії (корпус № 13) засновано 1844 разом з медичним факультетом і хірургічною клінікою університету (раніше містилися на першому поверсі головного корпусу). Первісна назва – кафедра оперативної хірургії з хірургічною анатомією, ученням про пов’язки і хірургічною клінікою.

Організатором кафедри і клініки та їх завідувачем у 1844 – 82 був Караваєв Володимир Опанасович (1811 – 92) – хірург, офтальмолог, один з основоположників вітчизняної офтальмології і вітчизняної хірургічної школи. Працював у головному корпусі (див. ст. 527.5).

1882 – 92 – позаштатний професор кафедри оперативної хірургії, з 1886 практикував у цьому корпусі.

Завідувачами кафедри факультетської хірургії і клініки у цьому корпусі були відомі лікарі, вчені і педагоги.

1886 – 1893 – Рінек Олександр Християнович (1837 – 1916) – хірург, завідувач кафедри теоретичної хірургії з госпітальною клінікою (1878 – 81).

Завідував хірургічною клінікою з 1881 (містилась у головному корпусі до 1886). Одним з перших у Російській державі широко застосовував первісну резекцію кишки з відновленням її безперервності, поширив у київських клініках антисептики й асептики, розробив метод радикального оперативного лікування гангрени кишечника і кишкових свищів. Засновник наукової хірургічної школи. Учні – О. Радзієвський, М. Черняхівський та ін.

1893 – 1911 – Малиновський Лев Олександрович (1854 – 1915) – хірург, професор (з 1901). Вперше у Києві почав широко застосовувати методи оперативного лікування абсцесів головного мозку. 1898 першим з вітчизняних хірургів оперував пухлину сонного гломусу. Сприяв становленню вітчизняної нейрохірургії, висунув положення про необхідність спеціальної підготовки хірургів, які оперують на нервовій системі.

1911 – 23 – Волкович Микола Маркіянович (1858 – 1928) – хірург, акад. ВУАН (з 1928), засновник та голова Київського хірургічного товариства (1908 – 28), завідувач хірургічного відділення Олександрівської міської лікарні в Києві (1893 – 1903), завідувач кафедри госпітальної хірургії (1903 – 11; містилася при Київському військовому госпіталі), завідувач медичного відділення Головнауки (1923 – 28). Навчався і почав працювати у головному корпусі університету (див. ст. 527.5).

Діяльність ученого склала цілу епоху в хірургії в Україні. Відкрив (1888) і дослідив збудника риносклероми, відомого в науці як паличка ВолковичаФріша; описав симптом хронічного апендициту – м’язовий симптом Волковича (1911), розробив методи лікування перелому кісток (шина Волковича), запропонував низку нових методів пластичних операцій. Створив вітчизняну школу хірургів і ортопедів.

1923 – 29 – Черняхівський Євген Григорович (1873 – 1938) – хірург, перший директор Київського медичного інституту (1920 – 21). Закінчив медичний факультет (учень М. Волковича і В. Підвисоцького), приват-доцент з предмету клінічної хірургії (з 1915, працював у госпітальній клініці), професор і завідувач кафедри загальної хірургії (1921 – 22). Розробляв питання серцево-судинної хірургії, трансплантації нирок і гнійної хірургії, розробив оригінальні методи оперативного лікування при мимовільній гангрені нижніх кінцівок, удосконалив судинний шов, здійснював експерименти з пересадки нирок, одним з перших вітчизняних хірургів здійснив трепанацію черепа при гнійному цереброспинальному менінгіті. 1929 заарештований у справі Спілки визволення України, звільнений з кафедри, залишався безробітним до кінця життя.

1920 – 30 – Гедройц Віра Гнатівна (1876 – 1932) – перша в Україні жінка – професор хірургії, доктор медицини (з 1912), письменниця. Працювала у медичному інституті з 1923. Досліджувала питання воєнно-польової хірургії, організації хірургічної служби, дитячої хірургії. Автор підручника з дитячої хірургії.

1930 – 41 і 1944 – 54 – Кримов Олексій Петрович (1872 – 1954) – хірург, акад. АМН СРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1940), завідувач кафедри госпітальної хірургії (1912 – 23), голова Київського хірургічного товариства (з 1930), засновник хірургічної школи.

Досліджував питання воєнно-польової хірургії, запропонував спосіб радикальної операції пахових гриж, вперше описав кінцеві аневризми, вивчив морфологію вогнепальних поранень легенів і запропонував класифікацію навколоранових зон при ушкодженні легенів. Розробив метод вилучення металевих сторонніх предметів з мозку, запропонував ряд інструментів для проведення таких операцій тощо. Розробив учення про функціональну роль лімфатичної системи навколониркової клітковини, запропонував нові методики операцій на нирках. Тепер клініка факультетської хірургії Національного медичного університету ім. О. Богомольця носить ім’я вченого.

1955 – 68 – Іщенко Іван Миколайович (1891 – 1975) – хірург, чл.-кор. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1942), завідувач кафедри загальної хірургії (1944 – 55), лікар-консультант і головний хірург Київського військового округу (1931 – 41, 1943 – 54), науковий керівник Київського інституту невідкладної хірургії і переливання крові (1937 – 41), голова правління Республіканського, Київського міського і обласного товариств хірургів (1954 – 66).

Закінчив медичний факультет 1917 (учень О. Богомольця й О. Кримова).

1968 – 75 – професор-консультант кафедри факультетської хірургії. Досліджував питання урології, хірургії черевної порожнини, клініки і терапії черепно-мозкових травм, трансплантації тканин, алергії, теорії і практики наркозу, нейрохірургії, геріартричної хірургії та багато інших. Автор двох підручників.

1968 – 79 – Матяшин Гнат Михайлович (1925 – 79) – хірург, заслужений діяч науки УРСР (з 1979), головний хірург МОЗ УРСР (1970 – 79), голова Республіканського товариства хірургів (з 1973). Досліджував проблеми хірургічної проктології, запалювальні і пухлинні захворювання товстої кишки, невідкладної хірургії та ін. За нього на базі клініки було організовано Республіканський центр хірургічної проктології. Багато зробив для вдосконалення хірургічної служби в Україні, започаткував новий напрям – медичну реабілітацію хірургічних хворих.

Кафедру патологічної анатомії (корпус № 15) засновано 1845, містилась у головному корпусі університету, 1853 – 88 – в анатомічному театрі на сучасній вул. Б. Хмельницького, 37 (див. ст. 527.1). Першими її завідувачами були професори М. Козлов і Ю.-Ф. Мацон. 1889 з ініціативи завідувача кафедри Г. Мінха перетворена на Патологоанатомічний інститут університету, що з 1920 входив до складу Київського медичного інституту. З 1936 – кафедра патологічної анатомії, восени 1976 переведена на вул. Мечникова, 5 (колишній анатомічний театр Київського жіночого медичного інституту). Інститут працював у трьох напрямах: наукові дослідження; вдосконалення клінічних патологій; встановлення зв’язків і наукового співробітництва з патологоанатомічними інститутами університетів Австрії, Німеччини, Франції. У цьому корпусі кафедрою та інститутом завідували відомі лікарі і вчені.

1888 – 95 – Мінх Григорій Миколайович (1835 – 96) – патологоанатом і епідеміолог. Завідував кафедрою з 1876. Поєднував заняття патологічною анатомією з вивченням клініки й епідеміології. У цей час здійснив дослідження стосовно патології, етіології і географічного поширення прокази в Єгипті і Палестині (1890). У своїх працях обгрунтовував нову на той час систему наукового розуміння і вивчення патологічних явищ за патогенетичним принципом, що відбиває закономірності протікання хвороби й адекватність застосування лікування. Вченому належить пріоритет у багатьох питаннях, які стосуються як патологоанатомічної казуїстики, так і особливостей ряду хвороб. Учень – В. Підвисоцький.

1895 – 1912 – Високович Антон-Володимир Костянтинович (1854 – 1912) – патолог, мікробіолог, асистент (з 1882) і приват-доцент (з 1886) Харківського університету, один з фундаторів Бактеріологічного інституту в Києві (1896), очолював у ньому до кінця життя пастерівський відділ (див. ст. 5.1), один із засновників жіночих медичних курсів у Києві (1907), голова Київського фізико-медичного товариства, віце-голова Київського товариства лікарів. Впровадив у наукову роботу кафедри методи комплексного дослідження й експерименту. Очолював першу російську експедицію в Індію (1896), в якій вивчав патологічну анатомію та епідеміологію чуми. Брав участь у боротьбі з епідеміями чуми в Одесі 1901, 1902 і 1910, холери в Києві 1907, організатор протиепідемічних заходів у російській армії під час російсько-японської війни 1904 – 05. Наукові праці присвячено питанням патологічної анатомії, фізіології, епідеміології і бактеріології. Здійснив пріоритетні дослідження в галузі менінгококової інфекції і туберкульозу. Разом з І. Мечниковим створив учення про ретикуло-ендотоміальну систему. Учні – В. Константинович, О. Смирнова-Замкова, І. Титов та ін.

1913 – 20 – Константинович Володимир Миколайович (1872 – 1920) – патологоанатом, учений. Закінчив медичний факультет 1896. Досліджував патогенез і патанатомію дистрофій, запалювальні процеси, туберкульоз і риносклерому.

1920 – 36 – Кучеренко Павло Олександрович (1882 – 1936) – патологоанатом, учений. Працював в інституті з 1907 асистентом прозектора, в. о. прозектора, з 1912 – помічником прозектора, з 1915 – старшим асистентом. Керував кафедрою в умовах її перебудови в рамках радянської системи охорони здоров’я і створення медичного інституту. Сконцентрував працю кафедри на трьох проблемах: епідемічне воло, риносклерома і онкологія, внаслідок чого було описано основні вогнища вола в Україні, розпочато оздоровлення населення цих регіонів. Наукові праці присвячено вивченню змін у нирках при цукровому діабеті, лімфогранулематозі; патологічній анатомії й епідеміології риносклероми, проблемам онкології тощо. Автор підручників українською мовою «Основи патологічної морфології» (1929) і «Патологічна анатомія. Частина спеціальна» (1936).

1939 – 41, 1944 – 70 – Чайка Євген Іванович (1902 – 76) – патологоанатом, учений, заслужений діяч науки УРСР (з 1955), проректор інституту з навчальної і наукової роботи (1943 – 58). Закінчив медичний інститут 1927, учень П. Кучеренка. Створив оригінальну школу патологоанатомів. Працював у тісній співпраці з видатними клініцистами – академіками О. Богомольцем і М. Стражеском, з якими розробляв учення про активну систему сполучної тканини, що має світове значення. Розробив нове поняття – гематопаренхіматозний бар’єр у нормі і при патології, актуальне і в наш час. Одним з перших акцентував на імунних аспектах запальних реакцій, на значенні мембран як біологічного бар’єра. Наукові концепції вченого покладено в основу сучасних досліджень мікроциркуляторного русла, морфофункціональних змін тканин при різній патології.

1920 – 30 на кафедрі працювала приват-доцентом Смирнова-Замкова Олександра Іванівна (1880 – 1962) – патологоанатом, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1944), співробітник (з 1931) і завідувач відділу Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1938 – 52), завідувач лабораторії Інституту фізіології АН УРСР (з 1953).

Кафедру загальної патології (корпус № 15) засновано 1869, містилася в анатомічному театрі університету на сучасній вул. Б. Хмельницького, 37 (див. ст. 527.1). Першим її завідувачем був Н. Хржонщевський.

1888 кафедру переміщено в цей корпус, 1919 – на сучасну вул. Мечникова, 5, 1923 – знову в анатомічний театр на вул. Б. Хмельницького.

У цьому корпусі кафедру очолювали відомі лікарі та вчені.

1887 – 1900 – Підвисоцький Володимир Валер’янович (1857 – 1913) – патолог, організатор і декан медичного факультету і завідувач кафедри загальної патології Новоросійського університету в Одесі (1900 – 05), директор і завідувач відділу загальної патології Імператорського Інституту експериментальної медицини в Санкт-Петербурзі (1905 – 13). Випускник медичного факультету Університету св. Володимира (1884), професор (з 1887). Вивчав проблеми морфології, регенерації тканин, виникнення і розвитку пухлин тощо. Проводив тонкі мікроскопічні та бактеріологічні дослідження. Брав активну участь в організації боротьби з епідемією холери в Києві (1892). Підготував підручник з вивчення фізіології хворої людини (1891), який перевидавався чотири рази. Виступив одним із засновників відомого медичного журналу «Русский архив патологии, клинической медицины и бактериологии» (1896 – 1902). Створив наукову школу патологів та мікробіологів, з якої вийшли два президенти АН УРСР – Д. Заболотний та О. Богомолець.

1901 – 18 у цьому корпусі, 1920 – 22 – на сучасній вул. Мечникова, 5 кафедрою керував Ліндеман Володимир Карлович (1868 – 1933) – патолог, професор (з 1901), директор Бактеріологічного інституту (1910 – 22).

Першим описав і експериментально відтворив цитоксичний нефрит, виконав у лабораторії І. Мечникова в Пастерівському інституті в Парижі одну з перших робіт з аутоімунної патології (1901). Досліджував питання патології кровообігу, спадкоємності та ін. 1910 – 11 опубліковано його підручник загальної патології у 2-х томах, в якому послідовно і в зв’язку з іншими науками викладено курс патофізіології; 1912 – «Короткий курс медичної зоології». Учні – М. Вашетко, В. Виноградов, М. Нещадименко, С. Тимофеєв та ін.

1918 – 23 у цьому корпусі, 1923 – 31 – в анатомічному театрі на вул. Б. Хмельницького, 37 другою кафедрою загальної патології з українською мовою навчання завідував Вашетко Микола Памфілович (1880 – 1960) – патофізіолог, заслужений діяч науки УРСР (з 1960), завідувач кафедри загальної патології з українською лектурою (1918 – 31), завідувач аналогічної кафедри Київського ветеринарного інституту (тепер Національний аграрний університет; 1936 – 41, 1944 – 60).

Закінчив медичний факультет Університету св. Володимира (1908), прозектор, приват-доцент, професор (з 1918) кафедри загальної патології (1908 – 18). Один з організаторів і член медичної секції Українського наукового товариства в Києві (1911).

1920 – 22 у корпусі № 17 містилася кафедра патологічної анатомії російського відділу. Завідувач – Титов Іван Трохимович (1875 – 1949) – патологоанатом, акад. АН БРСР (з 1940). Професор, завідувач кафедри патанатомії та гістології Київського жіночого медичного інституту (1913 – 20), голова факультетської ради російського відділу університету. З 1923 – зав. кафедри медичного факультету Білоруського державного університету.

Кафедру акушерства та гінекології (корпус № 17) засновано 1841, клініку при ній – 1844. Первісна назва – кафедра акушерства теоретичного і практичного, викладання хвороб породіль і новонароджених та акушерська клініка. Організатором і першим завідувачем їх був проф. О. Матвеєв (працював у головному корпусі; див. ст. 527.5). Наступними завідувачами були відомі лікарі і вчені.

1883 – 1900 (до 1886 – у головному корпусі) – Рейн Георгій Єрмолайович (1854 – 1942) – акушер-гінеколог, завідувач кафедри Санкт-Петербурзької воєнно-медичної академії і почесний лейб-хірург імператорського двору (з 1900), голова медичної ради Міністерства внутрішніх справ (з 1908), керівник Головного управління громадської охорони здоров’я (1916 – 17), професор Болгарського університету (1920-і рр.). Виступив ініціатором будівництва клініки, запропонував структуру стаціонару, модернізував його, заснував дослідну лабораторію. 1885 відкрив першу в Російській державі виїзну поліклініку. Залучав студентів до практичної лікарської та операційної діяльності з перших курсів. Організував музей клініки, в якому було зібрано рідкісний хірургічний інструментарій, колекцію макро- і мікропрепаратів, фотографії. Засновано кафедральну бібліотеку, яку 1934 передано обласній медичній бібліотеці. Фундатор і керівник Київського акушерсько-гінекологічного товариства (з 1887) і ІХ Пироговського з’їзду лікарів (1909), присвяченого організації і наданню пологової допомоги в державі. Широко впроваджував принципи асептики і антисептики, розробляв питання іннервації матки, бактеріології і патогістології в акушерстві.

1900 – 13 – Муратов Олександр Олександрович (1850 – 1918) – акушер-гінеколог, учений, один з ініціаторів створення медичного відділення Вищих жіночих курсів у Києві (1907), їх професор. Організував при клініці школу повитух першого розряду, яка проіснувала до 1915. Очолював Київське акушерське товариство, організував у Києві перше товариство боротьби зі злоякісними новоутвореннями жіночої статевої сфери. Ініціатор заснування лікарні, в якій безкоштовно надавали допомогу хворим на рак. Автор підручника з акушерства (1915). Залишив службу в університеті у грудні 1914.

1913 – 19 – Брюно Георгій Георгійович (1862 – 1919) – акушер-гінеколог, учений. Закінчив медичний факультет 1887, на поч. 20 ст. працював у клініці.

Значно поповнив музей інструментарієм і макропрепаратами. Вперше в Україні виконав операцію розширеної екстирпації шийки матки, ураженої раком. Одночасно – професор Київського жіночого медичного інституту (з 1917).

1920 – 30 – Писемський Григорій Федорович (1862 – 1937) – акушер-гінеколог, учений, заслужений діяч науки УСРР (з 1935), директор Петроградської пологодопоміжної установи (1914 – 17), завідувач кафедри Інституту вдосконалення лікарів у Києві (1920 – 37), науковий керівник НДІ охорони материнства і дитинства (1930 – 34).

Закінчив медичний факультет 1888, учень Г. Рейна. З 1889 – позаштатний, 1892 – 93 – штатний ординатор факультетської клініки акушерства, 1905 – 13 і 1917 – 20 – приват-доцент кафедри акушерства і гінекології. У клініці під керівництвом ученого вперше було застосовано переливання донорської крові і здійснено знеболювання пологів за допомогою фармакологічних засобів. Його праці з іннервації матки стали теоретичною основою для розвитку проблеми керування пологами, слабкості пологової діяльності та її лікування. Займався також проблемами організації акушерськогінекологічної допомоги в Україні.

1930 – 37 – Крупський Олексій Іванович (1875 – 1943) – акушер-гінеколог, учений, завідувач кафедри акушерства та гінекології Воронезького медичного інституту (з 1938).

Працював у клініці з 1919. Організатор впровадження масового знеболювання пологів, започаткованого професором О. Лур’є. За нього у 1934 – 35 у підвальному приміщенні клініки влаштовано санітарний пропускник, створено біохімічну лабораторію. Під керівництвом ученого вперше в Україні видано підручник з оперативного акушерства (1934).

1938 – 41 і 1944 – 58 – Лур’є Олександр Юдимович (1897 – 1958) – акушер-гінеколог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1958), головний акушер-гінеколог МОЗ УРСР (з 1949). Ініціатор впровадження масового знеболювання пологів, за що був відзначений Державною премією СРСР (1941). Впровадив масові гінекологічні огляди, одним з перших почав аналізувати причини материнської смертності і мертвонароджуваності.

Розробив методику хордотомії при задавнених формах раку матки. Докорінно змінив методику викладання, розробив план навчання студентів, згідно з яким більша частина академічних годин відводилася для практичних занять. Нині ім’я вченого носить акушерсько-гінекологічна клініка Національного медичного університету ім. О. Богомольця.

1959 – 74 – Бакшеєв Микола Сергійович (1911 – 74) – акушер-гінеколог, чл.-кор. АМН СРСР (з 1966), головний акушер-гінеколог МОЗ УРСР. За нього у 1959 – 61 реконструйовано будинок кафедри відповідно до новітніх вимог медичної науки, яка тимчасово працювала у цей період в основному на базі 1-го пологового будинку. Вперше в Україні почав фундаментально вивчати емболію навколоплідними водами. Наукові праці присвячено фізіології і патології скорочувальної функції матки, реанімації в акушерстві і гінекології, онкології та ін. Відзначений преміями ім. В. Груздєва (1972) та ім. О. Палладіна (1976).

Офтальмологічну кафедру з очною клінікою (корпус № 17) засновано 1869 (раніше містилась у головному корпусі). Її першими завідувачами були О. Іванов і М.-Е. Мандельштам (див. ст. 527.5). З грудня 1949 базою кафедри стала Жовтнева лікарня (тепер Олександрівська клінічна лікарня).

У цьому корпусі завідувачами працювали відомі лікарі і вчені.

1886 – 1903 (1881 – 86 – у головному корпусі університету) – Ходін Андрій Васильович (1847 – 1905) – офтальмолог, засновник, видавець і редактор першого в Російській державі журналу «Вестник офтальмологии» (1884 – 1905), організатор київської офтальмологічної школи. Автор перших вітчизняних підручників з офтальмології, один з яких – з практичної офтальмології – витримав впродовж 1879 – 93 п’ять видань.

1903 – 18 – Шимановський Олександр Федорович (1860 – 1918) – офтальмолог, учений. Закінчив медичний факультет 1884, учень А. Ходіна. 1911 вперше у світі виконав операцію пересадки переднього відділу очного яблука. Запровадив обов’язковий клінічний практикум для студентів п’ятого курсу. Наукові праці присвячені вдосконаленню і розробці операцій при очних хворобах.

1919 – 21 – Руберт Іван Юлійович (Йоганн-Фрідріх-Юлій Германович; 1874 – 1934) – офтальмолог, учений. З 1910 працював приват-доцентом з предмета офтальмології, з 1915 – асистент при очній клініці. Автор класичної експериментальної праці про туберкульозно-алергічну природу і гістологічну структуру фліктени.

1922 – 41 – Левитський Михайло Андрійович (1871 – 1942) – офтальмолог, учений. Закінчив медичний факультет 1895, учень А. Ходіна. Декан лікувального факультету у 1922 – 26 і проректор у 1926 – 30 Київського медичного інституту. Основний напрям наукових праць – пошуки засобів локалізації офтальмоскопічних змін на поверхні склери. Склав таблицю проекції офтальмологічних змін на склеру, якою користуються і сучасні окулісти. Розробив техніку видалення з ока цистицерків, удосконалив методику пластики на повіках за допомогою клаптів шкіри.

1944 – 49 – Архангельський Віталій Миколайович (1897 – 1973) – офтальмолог, учений, чл.-кор. АМН СРСР (з 1952), головний офтальмолог МОЗ УРСР (1961 – 71), відповідальний редактор журналу «Вестник офтальмологии» (1952 – 65), голова Всесоюзного наукового товариства офтальмологів (з 1957).

Доклав багатьох зусиль для відновлення роботи клініки в умовах повоєнної розрухи. Наукові праці присвячено дослідженню патологічних процесів при захворюваннях очей. Запропонував оригінальні методи операції діатермокоагуляції новоутворень райдужної оболонки (1956). Завідував кафедрою до 1953.

У корпусі № 13 з 1920 міститься адміністрація медичного інституту. Зі створенням Київського університету 1919 і запровадженням паралельного викладання предметів українською та російською мовами на медичному факультеті утворилося два відділи: український і російський, з окремими самостійними факультетськими радами, між якими точилася боротьба.

Керівництво російського відділу, що виступало проти демократизації та українізації вищої школи, містилося в головному корпусі на вул. Володимирській, 58, українського відділу – на вул. Терещенківській, 13.

20 січня 1920 Губнаросвіти видав наказ, згідно з яким Жіночий медичний інститут з’єднали з медичним факультетом університету. Наказом відділу вищої школи Губнаросвіти від 19 березня 1920 на базі медичних факультетів Київського і Українського державного університету створено медичний факультет Київського інституту охорони здоров’я, керівництво якого розмістилося в корпусі на сучасному бульв. Т. Шевченка, 13. В навчальному закладі було три факультети: медичний, фармацевтичний, одонтологічний.

5 січня 1921 перейменований на Київську державну медичну академію, 13 грудня 1921 – на Київський медичний інститут МОЗ УСРР (тепер Національний медичний університет ім. О. Богомольця). З вересня 1922 мовою викладання стала українська. 1925 в інституті діяло 49 кафедр, на 35 з них викладали українською мовою. З 1925 видавався часопис «Українські медичні вісті».

Згідно з Постановою Пленуму ЦК КП(б)У (листопад 1933), з початку 1934 процес українізації припинено.

Директорами і ректорами медичного інституту в різний час були відомі лікарі та вчені.

1920 – 21 – Черняхівський Євген Григорович (1873 – 1938) – завідувач кафедри факультетської хірургії (містилася в цьому ж корпусі – № 13).

1932 – 34 – Кабанник Олександра Осипівна (1896 – 1986) – психіатр, директор Київського психоневрологічного інституту (1935 – 37), асистент і доцент кафедри нервових хвороб медичного інституту. Випускниця Київського медичного інституту (1931).

Серпень – вересень 1937 – Дудко Микола Омелянович (1901 – 73) – хірург, заслужений діяч науки УРСР (з 1957), завідувач кафедри госпітальної хірургії (1944 – 61). Випускник Київського медичного інституту (1925).

1937 – 41 – Баранник Петро Іванович (1895 – 1988) – гігієніст, заслужений діяч науки УРСР (з 1965), завідувач кафедри загальної гігієни (1941 – 68), професор-консультант (до 1978), декан санітарно-гігієнічного факультету (1948 – 57). Виконувач обов’язків ректора.

1941 – 45 (1941 – 44 – в евакуації) – Медведь Лев Іванович (1905 – 82) – гігієніст, акад. АМН СРСР (з 1969), заслужений діяч науки УРСР (з 1965), завідувач кафедри гігієни праці і профзахворювань (1943 – 52), міністр охорони здоров’я УРСР (1947 – 52), директор Київського НДІ гігієни праці і профзахворювань (з 1952) і Всесоюзного НДІ гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластмас. Випускник Київського медичного інституту (1939).

1945 – 53 – Калиниченко Терентій Якович (1904 – 61) – акушер-гінеколог, заступник наркома охорони здоров’я УРСР (1938 – 45). У Київському медичному інституті – доцент (з 1945), завідувач кафедри акушерства і гінекології № 2 (1953 – 61).

1953 – 59 – Алексеєнко Іван Пименович (1899 – 1966) – ортопед-травматолог, кандидат медичних наук (з 1939), випускник Київського медичного інституту (1926).

Вересень 1955 – жовтень 1956 – Шамрай Євген Федорович (1911 – 80) – біохімік, заслужений діяч науки УРСР, професор і завідувач кафедри біохімії (1955 – 76), декан лікарського факультету (1954 – 57). Виконувач обов’язків ректора.

1966 – 70 – Мілько Василь Іванович (1921 – 98) – лікар, учений, професор (з 1972), заслужений працівник вищої школи (з 1979). Завідувач (1966 – 90), професор (з 1900) кафедри рентгенології і радіології Київського медичного інституту. Автор низки підручників з радіології і рентгенології. Відзначений Державною премією УРСР (1986).

1970 – 84 – Лаврик Семен Семенович (1915 – 90) – учений у галузі медицини, чл.-кор. АН УРСР (з 1979), заслужений діяч науки УРСР (з 1975), директор (1961 – 70) і завідувач лабораторії (з 1984) Інституту гематології та переливання крові МОЗ УРСР. Відзначений премією ім. О. Богомольця АН УРСР (1977), Державною премією України (1992, посмертно).

На пошанування вчених у вестибюлі в нішах з дерев’яними колонками на вузьких профільованих вертикальних постаментах встановлено погруддя М. Волковича (бронза), І. Іщенка (тонований гіпс), В. Караваєва (бронза), О. Кримова (бронза), Г. Матяшина (тонований гіпс). Погруддя В. Караваєва – на постаменті з білого мармуру, інші – на подібних йому дерев’яних копіях, пофарбованих під мармур.

1948 на торці будинку (бульв. Т. Шевченка, 13) праворуч від входу встановлено мармурову меморіальну дошку в пам’ять письменника М. Коцюбинського, який 1912 – 13 перебував на лікуванні у терапевтичній клініці в палаті № 9 на другому поверсі. Ліворуч від входу до корпусу (бульв. Т. Шевченка, 13) встановлено бронзову меморіальну дошку з іменами і роками праці тут М. Волковича, В. Іванова, І. Іщенка, В. Караваєва, О. Кримова, В. Образцова, М. Стражеска, Ф. Яновського.

Поряд із входом до корпусу (бульв. Т. Шевченка, 15) встановлено бронзову меморіальну дошку з іменами і роками праці на кафедрі патологічної анатомії і в клініці при ній В. Високовича, В. Константиновича, П. Кучеренка, Г. Мінха, Є. Чайки.

Тепер у корпусах містяться: Київська міська клінічна лікарня № 18; в № 17 також – Акушерсько-гінекологічна клініка ім. проф. О. Лур’є та кафедра факультетської терапії № 1 Національного медичного університету ім. О. Богомольця; Українсько-німецький гастроентерологічний центр; в № 13 також – адміністрація Національного медичного університету ім. О. Богомольця.

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 282, спр. 80; оп. 297, спр. 96; оп. 324, спр. 118; оп. 465, спр. 4325, 4777, 2403, 4806, 4810, 4834, 4841, 5009; ф. 241, оп. 1, спр. 44; ДАКО, ф. 1, оп. 245, спр. 44, 180; ЦДІАУК, ф. 442, оп. 88, спр. 496; ф. 707, оп. 87, спр. 5737; Заря. – 1886. – 2 нояб.; Аронов Г. Ю. Медицинская династия Черняховских // Проблемы медицины. – 1999. – № 9 (13), Губергриц А. Я. В. П. Образцов и его школа. – К., 1990; Записка о состоянии и деятельности Университета св. Владимира в 1888 году // Университетские известия. – 1889. – № 11; Киевлянин. – 1885. – 11 янв., 15 сент.; 1899. – № 111; 1900. – № 132; Ковалинский В. В. Меценаты Киева. – К., 1998; Коломійцева А. Г., Діденко Л. В., Писарева С. П. Відділення акушерської патології й пологів Інституту педіатрії, акушерства та гінекології в історичному аспекті // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 1996. – № 4; Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841 – 1991). – К., 1991; Сахновский В. Н. Врачебно-санитарные учреждения г. Киева. – К., 1896; Старченко С. Н. Роль Н. И. Пирогова в реорганизации факультетских клиник Киевского университета (К 100-летию сооружения зданий клиник) // Клинич. хирургия. – 1986. – № 5; 150 лет Киевскому медицинскому институту. – К., 1991; 150 років кафедрі факультетської хірургії Українського державного медичного університету: Зб. наук. робіт. – К., 1994.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1669 – 1674.