2011 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Людмила Рилкова, Лариса Федорова

563.8. Житловий будинок 1909 – 11, в якому містилися редакція і головне бюро часопису «Око» (архіт., іст.).

Бульв. Т. Шевченка, 5. На червоній лінії забудови вулиці.

Історію садиби простежено з 1851, коли її купила княгиня Л. Жевахова. Первісну забудову складали дерев’яні споруди. На лінії вулиці стояв одноповерховий дерев’яний, Г-подібний у плані на мурованому фундаменті будинок, зведений за зразковим проектом на п’ять віконних осей.

1885 з правого боку до нього зроблено цегляну прибудову за проектом арх. В. Ніколаєва. За головним будинком розташовувався одноповерховий дерев’яний на мурованому фундаменті флігель, надбудований 1870 другим поверхом. У тилу ділянки стояли дерев’яний сарай та інші господарські будівлі.

1895 садибу придбав купець 1-ї гільдії Л. Гінзбург, який володів нею до націоналізації у радянський час і розмістив тут власну будівельну контору.

1909 на замовлення Л. Гінзбурга розпочато спорудження великого прибуткового будинку, для чого ділянку звільнили від старої забудови. 1910 у новому будинку проведено опоряджувальні роботи, у січні 1911 його визнали повністю завершеним. Композиція і стилістичні особливості споруди нагадують будівлі за проектами арх. Е. Брадтмана. В будинку було 45 квартир, 226 кімнат.

У 1910-х рр. тут містилася редакція газети «Южная копейка» (виходила 1910 – 17).

У 1920-х рр. використовувався як житловий, зокрема орендувався житловим кооперативом «Згода» (з 1923), тут також розміщувався трест «Дун-Сукно».

1943 конструкції будівлі значно пошкоджено пожежею. За проектом, розробленим 1947 в Інституті «Діпроцивільпромбуд», проведено відновлювальні роботи, під час яких перекриття кількох поверхів замінено на бетонні по металевих балках, чоловий об’єм надбудовано мансардним поверхом. Фонтан у північній частині внутрішнього двору реконструйовано. 1952 будинок здано в експлуатацію. З 1953 входив до складу готелю «Україна».

Семиповерховий з мансардним поверхом і напівпідвалом, мурований, тинькований, у плані П-подібний. Складається з двох секцій, з’єднаних вузьким поперечним об’ємом. Планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень. Сходи двомаршові мармурові (парадні) та гранітні (чорні).

Оформлений у стилі модерн. Композиція чолового фасаду центральноосьова, наближена до симетричної. Переважаючий вертикалізм членувань підкреслено розміщеним на центральній осі циліндричним еркером третього – п’ятого поверхів над порталом головного входу, видовженими пропорціями вікон. Різноманітність форм прорізів ілюструють вузькі потрійні вікна еркера, прямокутні або з півциркульним завершенням, а також криволінійного абрису вікна мансардного поверху. Складний силует будівлі формують півциркульні щипці в мансардному завершенні центральної триосьової та бічних одноосьових частин фасаду, фланкованих широкими пласкими лопатками другого – шостого поверхів.

Пластику доповнюють тригранні та циліндричні, сегментоподібні у плані балкони, огороджені оригінальними гратами. У декорі виділяються розташовані над отвором головного входу обабіч овального вікна барельєфні зображення двох жіночих постатей в античному вбранні, ліплені вставки рослинного орнаменту на верхніх поверхах. Ліворуч від порталу – арковий отвір проїзду з оригінальними ажурними металевими стулками воріт.

Будівля – складова частина історичної забудови бульвару.

У будинку містилася найбільша в місті будівельно-підрядна контора Л. Гінзбурга, яка спорудила в Києві багато значних будівель: сучасні театри опери, оперети, ім. І. Франка, приміщення Національного художнього музею України, Будинку вчителя, Національний банк, Миколаївський костьол, хоральну синагогу, Будинок актора (караїмська кенаса) та ін.

1918 у помешканні № 36 будинку містилися редакція, головне бюро продажу і прийому оголошень ілюстрованого українського часопису «Око». Ставив за мету, як зазначено в № 1, «показати світ в образах», служити «піднесенню уровення культури молодого, вперед прямуючого народу», «прислужитися до навязання вузших торговельних відносин межи Україною і заграницею». Випускався щотижнево накладом 100 тис. примірників, розповсюджувався і за кордоном. Містив переважно фотографії, супроводжувані анотаційними текстами двома мовами – українською і російською. З № 7 друкувався двома паралельними виданнями – українською і російською мовою. Загалом відомо 17 номерів часопису. Наклад виготовляло Київське друкарсько-видавниче підприємство «Гльобус». Редактор – Ф. Лінденов.

Публікував фотографії – портрети відомих іноземних державних діячів (під рубрикою «Люди, про котрих у світі балакають»), українських політичних діячів (під рубрикою «Українці, про котрих балакають»), більшовицьких лідерів («Проводирі совітської "Московщини"»). У часопису надруковано численні портрети і сюжетні фотографії, які висвітлюють діяльність гетьмана П. Скоропадського, міністрів і політичних діячів доби Української революції Г. Афанасьєва, В. Винниченка, Д. Дорошенка, І. Кістяківського, В. Липинського, Ф. Лизогуба, А. Ржепецького, М. Чубинського, Ф. Штейнгеля та ін.; портрети акторів київського Міського театру та ін.

Світлини зафіксували події громадянської війни і війни в Європі, життя українців у німецькому полоні, українсько-російські мирні переговори, з’їзд хліборобів у Києві 28 квітня 1918, вибух складу снарядів на Звіринці в Києві, господарство різних країн під час війни, новинки науки і техніки, краєвиди українських, російських і європейських міст, спортивні змагання, свята. Вміщувалися також карти, репродукції живописних картин, гумористичні малюнки, малюнки і фотографії модного одягу, оголошення.

Часопис є цінним іконографічним джерелом для вивчення історії України доби революції.

Тепер будинок входить до складу готелю «Прем’єр Палас».

Література:

Там само, ф. 100, оп. 1, спр. 645; ф. 143, оп. 2, спр. 470; Око. – 1918. – № 1 – 17; Шейнис З. Агент «Искры» // Наука и жизнь. – 1966. – № 6.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1974 – 1975.