2003 р. Звід пам’яток Києва

Лариса Толочко

Розмір зображення: 780:224 піксел

254. Межигірська вулиця, 19–20 ст. (архіт., іст., містобуд.).

Одна з основних планувальних осей Подолу.

Починається біля пл. Контрактової, у північному напрямку утворює перехрестя з вулицями Спаською, Хорива, Верхнім та Нижнім Валом, Ярославською, Щекавицькою, Ратманського, Оболонською, Юрківською, Оленівською, Набережно-Луговою і закінчується поблизу вул. Заводської. Одна з найдавніших вулиць Києва. Згадується у документах 18 ст., назва походить від с. Межигір’я з відомим монастирем на північ від міста. Після пожежі 1811 реконструйована внаслідок перепланування Подолу і в зв’язку з будівництвом Контрактового будинку. В результаті було сформовано вісім кварталів з правого та лівого боків вулиці. Після реконструкції до 1869 мала назву – Костянтинівська (теперішня вул. Костянтинівська називалася Кирилівською). 1919–44 носила ім’я письменника Переця Іцхока Юдовича (1851–1915).

З 1812 до серед. 19 ст. була забудована в основному спорудами, зведеними за альбомами типових проектів фасадів будинків, огорож та брам, розроблених і затверджених у Санкт-Петербурзі.

Поряд із будівлями у стилі класицизм на вулиці споруджувалися дерев’яні будинки й звичайні мазанки, що відповідали можливостям їхніх власників. Репрезентує цей період особняк серед. 19 ст. (№ 12/25). За правилами, затвердженими 1873, вул. Межигірська від пл. Контрактової до вул. Ярославської належала до вулиць першого розряду. На червоній лінії забудови та на подвір’ях дозволялося зводити тільки цегляні будинки під бляхою, зі сходовими клітками з вогнетривких матеріалів.

Окремо обумовлювалося, що вул. Межигірська до вул. Ярославської може бути забудована по червоній лінії спорудами не нижче двох поверхів. Від вул. Ярославської до вул. Заводської її забудова належала до четвертого розряду. Тут на червоних лініях дозволялося зводити одноповерхові цегляні, а також дерев’яні будинки. З серед. 19 ст. вулиця почала забудовуватися спорудами, зведеними за індивідуальними проектами. З’явилися будинки у формах, перехідних від класицизму до історизму (№ 23/22).

Архітектура вулиці збагатилася, коли в кін. 19 ст. були споруджені будинки № 17, 26/24 (арх. М. Казанський), 24, 33/19. У характерному для Києва цегляному стилі оформлено будинок № 5 (арх. Е. Брадтман). На поч. 20 ст. на розі вулиць Межигірської та Нижнього Валу збудовано комплекс прибуткових споруд А. Терещенка (№ 37). У 1897–1911 сформувалася садиба кондитера М. Балабухи (№ 3/7).

Забудова садиби виконана за проектами архітекторів М. Гарденіна та М. Казанського. 1902 споруджується один з найцікавіших будинків вулиці (№ 9/23; автор, вірогідно, арх. М. Артинов) у неоросійському стилі, що публікувався в серії листівок «Гарні будинки міста Києва» й репрезентував вул. Межигірську.

До нашого часу дійшли фронти забудови вулиці від пл. Контрактової до вул. Ярославської (далі стара забудова майже не збереглася). Нові споруди не завжди вписуються в історичну структуру забудови.

З вулицею пов’язані життя та діяльність відомих діячів культури. У різні роки тут проживали: скульптор Ф. Балавенський і письменник М. Кольцов (№ 3/7); архітектор К. Шиман (№ 5).

На розі з пл. Контрактовою на місці, де тепер розташований центр мистецтв «Славутич», був двоповерховий, у плані Г-подібний будинок колишнього київського війта Г. Киселівського (№ 2).

Відомий тим, що у серед. 19 ст. тут розміщувався «аристократичний магазин» бердичівського мільйонера Шафнагаля. У магазині продавалися картини, вироби з бронзи, золота, срібла, хутро, індійські шалі. Потім будинок купив київський мільйонер І. Шварцман, який відкрив тут мануфактурний магазин. У будинку І. Шварцмана жив його син – відомий філософ Л. Шестов. 1919 будинок згорів.

У будинку № 12/25 містилася редакція журналу «Церковно-приходская школа», редактором якої був член Київської єпархіальної ради П. Ігнатович.

У цій місцевості з 1860-х рр. мешкало багато євреїв, тому на вулиці були єврейські школи, притулок, а у житловому комплексі № 23/22 діяли єврейські молитовні заклади.

В 1880–90-х рр. у будинку № 14 (за тогочасною нумерацією, не зберігся) мешкав історик, археолог, професор Київської духовної академії П. Лашкарьов; у 1900-х рр. у будинку № 64 (втрачений) – художник Г. Дядченко.

Література:

Архів Інституту «Укрпроектреставрація». Перунова Н. Инвентаризация улиц Верхний и Нижний Вал: Ист. записка; Там само. Толочко Л. И. История Подола. Регенерация Подола: Ист. записка; ДАК, ф. 163, оп. 41 (Історія забудови вул. Межигірської); ДАКО, ф. 1542 (вул. Межигірська); Алферова Г. В., Харламов В. А. Киев во второй половине XVII века. – К., 1982; Ернст Ф. Контракти та контрактовий будинок у Київі. – К., 1923; Київ: Енцикл. довідник. – К., 1986; Київ: Історичний огляд. – К., 1986; Київ: Провідник. – К., 1930.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 623 – 624.