2011 р. Звід пам’яток Києва

Олексій Овчаренко, Віталій Отченашко, Людмила Рилкова, Тетяна Трегубова

489.1.47. Трапезна палата з церквою в ім’я преподобних Антонія та Феодосія Печерських 1893 – 95, 1902 – 10, де проживали Варфоломей (Іванов), Володимир (Кобець), Феодосій (Михайловський) (архіт., іст., мист.). Корпус № 29.

Навпроти південного фасаду собору Успіння Пресвятої Богородиці. З 1638 незмінним лишалося розташування та загальна побудова споруди, що складається з об’ємів церкви і Трапезної палати.

1684 – 94 коштом київського міщанина М. Максимовича зведено муровану Трапезну палату з церквою Святих апостолів Петра і Павла. На запрошення монастиря в її будівництві брав участь інж. П. Гордон. Після пожежі 1718 відновлена, 1720 освячена на честь Дванадцяти апостолів. Типова для української архітектури 17 – 18 ст. споруда складалася з видовженого основного об’єму, що замикався на сході гранчастою вівтарною апсидою, завершеною цибулястою позолоченою банею з маківкою над ліхтариком.

1823 – 24 інтер’єр Трапезної прикрасили розписом із зображеннями ликів преподобних отців Печерських у золотих зірках. У 1880-х рр. у передпокої Трапезної містилося перспективне зображення Єрусалима. Всередині приміщення великий чотиригранний стовп підтримував склепіння. Біля стовпа стояла прикрашена різьбленням кафедра, з якої під час обідні читали житія святих. На стінах і склепінні було зображено преподобних Печерських: Антонія, до ніг якого витязь кладе свій скарб (гадають, що це сцена відречення від світу сина боярина Іоанна, майбутнього Варлаама або провіщення майбутньої долі боярину Шимону), ігумена Феодосія, який пригощає великого князя Ізяслава, Пимена Багатохворобливого, Миколу Святошу, Нестора Літописця, Марка Печерника, Аліпія Іконописця, Іоанна Багатостраждального та інших печерських угодників.

Наприкінці 19 ст. будівля виявилася вже замалою, а її технічний стан незадовільним (з’явилися тріщини у стінах).

У жовтні 1893 Духовний собор Лаври ухвалив спорудити нову церкву і Трапезну палату та освятити храм в ім’я преподобних Антонія та Феодосія Печерських у зв’язку з закриттям вівтарів на їх пошанування на хорах собору Успіння Пресвятої Богородиці. Того ж року арх. В. Ніколаєв склав проект нової споруди. Восени закладено фундамент нової церкви, взимку 1893 – 94 розібрано стару Трапезну. Влітку 1894 муляри підрядчика М. Литвинова завершили будівництво храму. Нову двоповерхову споруду для братської трапези зведено ними 1894 – 95 за проектом арх. В. Ніколаєва. У зв’язку із збільшенням площі забудови над склепом з похованнями І. Іскри та В. Кочубея влаштовано цегляну арку, яку включено в систему підвалин нової Трапезної палати. Нетиньковані стіни споруди з жовтої київської цегли було оздоблено кольоровими рельєфними орнаментами з алебастру. Ліплення на фасадах виконав майстер І. Телешов.

За малюнками та кресленнями В. Ніколаєва виготовлено десять чавунних колон для Трапезної; 1895 на фабриці металевих виробів Ф. Валькера – десять металевих хрестів: вісім – на церкву, два – на Трапезну; майстрами Й. Герстофа – металеві ажурні стулки дверей між церквою та Трапезною палатою; столяр М. Скворцов зробив західний вхідний тамбур. 1895 за проектом В. Ніколаєва збудовано цегляну огорожу від північно-східного наріжжя Трапезної церкви до контрфорсів (біля корпусу № 30). 13 серпня 1895 відбулося освячення церкви і Трапезної. 1902 підлогу Трапезної палати і церкви викладено пірогранітними плитками (майстер П. Кубликов), зроблено мармурову солею, у вівтарі настелено дубовий паркет. 1902 – 04 під керівництвом М. Бергера влаштовано вентиляцію та парове опалення. 1904 частину приміщення церкви вдруге потиньковано майстрами підрядчика Ф. Курбатова (первісно 1895 – Д. Хоревим).

Гранітні сходи церкви з півночі та південного сходу, а також мармурові підвіконня зроблено в майстерні І. Дрекслера. В липні 1906 позолочено бані.

Розпис інтер’єрів у техніці олійного живопису виконали відомі митці. Генеральне рішення системи розписів належить арх. О. Щусєву, детальна розробка та втілення – художникам І. Їжакевичу, А. Лакову, Г. Попову. 1903 завершено монументальний розпис у трапезній залі, 1910 – в інтер’єрі церкви.

І. Їжакевич та Г. Попов виконали основні живописні роботи. Згідно з укладеною 1902 угодою, Г. Попов написав у храмі композиції «Тайна вечеря», «Божа Матір на троні з преподобними Антонієм і Феодосієм, які стоять перед Нею», в медальйоні – «Спаситель», композиція поховання Христа зі святими апостолами обабіч: Іаковом – Братом Господнім, Іоанном Златоустом та Григорієм Богословом, «Розп’яття Господнє», святителів Василія Великого, Григорія Двоєслова та Миколи Чудотворця, «Нагірна проповідь», «Насичення п’ятьма хлібинами п’яти тисяч».

І. Їжакевич виконав сім найбільш мистецьки значущих складних сюжетних композицій та 56 однофігурних зображень. З них розпис у церкві на бані: «Спаситель на троні в оточенні архангелів, які стоять перед Ним»; зображення праотців і пророків; вісім серафимів; «Богоявлення Господнє»; «Різдво Христове»; «Воскресіння Христове»; «Стрітення Господнє»; святі Макарій та Феогност, митрополити Київські; Інокентій Іркутський; преп. Філофей Пресвітер; преподобні Платон Студитоніт та Іоанникій Великий; мученики Євгеній, Філарет Милостивий, Арсеній Великий та Ісидор Пелусіот; у медальйонах: Димитрій – митрополит Ростовський, Леонтій – єпископ Ростовський, Феодосій – архієпископ Чернігівський та зображення чотирьох євангелістів.

У Трапезній залі центральний плафон з композицією «З’явлення Божої Матері апостолам» («Вознесіння Панагії»; не збереглася) розписали І. Їжакевич (верхню частину) та Г. Попов (нижню частину). І. Їжакевич створив також ікону «Успіння Пресвятої Богородиці».

Г. Попову належать композиції «Спаситель з євангелістами» на західному плафоні (не збереглася), «Дивовижний лов риби» та «Христос в Еммаусі» – на південній стіні. І. Їжакевич написав у Трапезній залі постаті святих – єпископа Переяславського Єфрема, преподобних Никона і Стефана – ігуменів Печерських, Полікарпа та Ігнатія – архімандритів Печерських; преподобних Печерських: ігумена Варлаама, Миколу Святошу; проскурників Спиридона та Никодима, Марка Гробокопача, економа Луку та Прохора Лободника, Нестора Літописця та Ісаакія затвірника. Орнаментальний розпис та позолочення в інтер’єрі храму і Трапезної палати виконав А. Лаков.

Крім основних договірних робіт, за малюнками та кресленнями арх. О. Щусєва виготовлено кіоти, металеві частини іконостаса, лампади, підвіски, ризи для ікон, бронзовані металеві грати огородження солеї тощо. 1909 – 10 замість дерев’яного встановлено мармуровий іконостас, виконаний київською фірмою І. Дрекслера (мармур) і московською фірмою М. Риндіна (позолота, карбування). Г. Попов написав 30 ікон для іконостаса та закриласних кіотів, 1910 виконав дві ікони на мідних дошках для кіотів Трапезної палати – «Спаситель Благословляючий» та «Божа Матір з Немовлям».

Мозаїчні мармурові кіоти виготовила санкт-петербурзька фірма братів Ботта. Після завершення всіх робіт в інтер’єрі церкви та трапезної 7 березня 1910 освятили іконостас і церкву (мале освячення). Тоді ж фотографом фотолітодрукарні С. Кульженка було зроблено 68 знімків монументального та станкового живопису, іконостаса, кіотів (негативи передано у Лаврську друкарню).

Літургія у храмі правилася т. зв. бездзвінна. Дзвін, що висів над Трапезною палатою використовувався тільки для скликання братії на трапезу.

За описом 1920, Трапезна палата використовувалася за призначенням. У ній стояли 24 дубові столи, 40 лав. На другому поверсі розміщувалися келії. 10 серпня 1923 за рішенням Губліквідкому приміщення передано Лаврському музею культів та побуту. Церква за орендною угодою використовувалася за прямим призначенням до вересня 1924, коли її також було передано музею. До 1941 тут містилися реставраційна майстерня, аудиторія Всеукраїнського музейного містечка, музейні приміщення.

У серпні 1924 проведено ремонт церкви, 1928 – на другому поверсі Трапезної палати. 3 листопала 1941 будівлю пошкоджено внаслідок вибуху в соборі Успіння Пресвятої Богородиці – втрачено засклення вікон, частково зірвано покрівлю даху. Значних руйнувань зазнала 1942 – 43 від дій контори з розбирання лаврських споруд: було розібрано дах та перекриття Трапезної палати, внаслідок чого знищено розпис стелі, відхилилася на 3 см від вертикалі її північна стіна.

1945 розпочато ремонтно-консерваційні роботи. 1951 затверджено проект відбудови та реконструкції Трапезної – інж. Л. Волошин (трест «Будмеханізація»). 1956 завершено першу чергу будівельних робіт. 1958 – 60 фахівцями Республіканських спеціальних науково-реставраційних виробничих майстерень при Раді Міністрів УРСР під керівництвом арх. Є. Лопушинської проведено історико-архітектурні дослідження. 1965 завершено ремонт в інтер’єрі церкви та відкрито виставку «Будова Всесвіту і маятник Фуко».

1970 – 73 внаслідок тривалого замокання південної стіни Трапезної палати і загрози знищення живопису композицію «Дивовижний лов риби» перенесено на дюралюмінієві листи, закріплено на каркасі. 1975 – 77 за проектом арх. І. Іваненко проведено зміцнення колон Трапезної палати – зроблено металеві обойми та стяжки капітелей колон, підвісну стелю, зварні металеві ферми (замість дерев’яних) та нову покрівлю даху. 1975 – 78 фахівцями Українського спеціального науковореставраційного виробничого управління Держбуду УРСР під керівництвом арх. В. Корнеєвої проведено реставрацію об’єму церкви. 1976 реставровано мармурові частини іконостаса й облицювання стінових панелей. 1978 – 80 здійснено ремонтно-реставраційні роботи з заміною у 1980 покриття бань.

1979 реставровано металеві частини іконостаса методом карбування на міді і позолочення гальванічним способом (керівник – А. Марченко). Одночасно реставровано та електрифіковано панікадило 18 ст. з собору Успіння Пресвятої Богородиці. 1985 – 86 настелено мармурову підлогу в церкві. 1987 виконано проект реконструкції розпису склепіння Трапезної зали (реставратор С. Чорноземко). 1973 – 81, 1988 – 90 здійснено реставрацію монументального та станкового живопису бригадою реставраторів В. Баб’юка під керівництвом І. Дорофієнко. 1991 відремонтовано фасади.

У серед. 1950-х рр. на другому поверсі Трапезної палати відкрито експозицію Державного музею українського народного декоративного мистецтва.

Приміщення Трапезної палати займала проектна контора Київського відділення Інституту «Діпробудмаш» Міністерства будівельних і шляхових машин УРСР. 1965 у приміщенні церкви розмістили виставку «Християнство та релігія».

Споруда з підвалами складається з двох частин: двосвітної, центричної, восьмикутної у плані церкви з пониженими гранчастими наріжжями й напівкруглою вівтарною апсидою, фланкованою прямокутними приміщеннями ризниці і дияконника, та двоповерхової прямокутної у плані Трапезної палати, що з південного заходу прилягає до старої будівлі – кухні Трапезної палати 17 – 18 ст. (див. ст. 489.1.25). Через перепад рельєфу підвали утворюють повний цокольний поверх з боку південно-східного подвір’я. Стіни цегляні, тиньковані й побілені, цоколь пофарбовано у чорний колір, орнаментальні декоративні деталі на фасадах поліхромні.

Різні за формою дахи (баневі у церкві, вальмовий над Трапезною) вкрито покрівельним залізом, пофарбованим у зелений колір, маківки декоративних баньок з хрестами (сім – над церквою, одна – над Трапезною) позолочено.

Внутрішнє планування зального типу – восьмигранне приміщення церкви з діагонально розташованими нішами-екседрами через широку арку сполучається з першим поверхом трапезної зали, розділеної на три нави десятьма литими чавунними колонами; другий (службовий) поверхТрапезноїзбалковим перекриттям має двобічне коридорне планування.

Більшість приміщень споруди перекрито цегляними, посиленими металом, склепіннями. Головний об’єм церкви завершує велика півсферична баня (діам. – бл. 20,0 м) на восьми сферичних парусах, прорізана в основі 32 арковими вікнами. Взірцем для неї став верх храму Святої Софії в Константинополі. Бічні компартименти перекрито циліндричними, зімкненими та конховими склепіннями. Входи до церкви влаштовано у північно-західній і південно-західній нішах-екседрах, виділених на наріжжях фасадів тригранними пониженими об’ємами.

Центральна нава Трапезної зали перекрита лучковим склепінням, бічні – зімкненими чотиригранними склепіннями по металевих балках, вхід розташований по осі західного торцевого фасаду. На другий поверх Трапезної ведуть п’ятимаршові сходи, включені до об’єму кухні Трапезної палати 17 – 18 ст. Склепінчасті перекриття підвалів влаштовано на металевих прогонах і цегляних масивних стовпах, входи у підвали – на східному та південному фасадах.

Вирішена у російсько-візантійському стилі з характерною півциркульною формою прорізів, застосуванням лопаток, зубців, ширинок тощо. Домінуюча в композиції східна частина споруди – церква в ім’я преподобних Антонія та Феодосія Печерських – відзначається пірамідальною побудовою і виразним силуетним вирішенням.

Ярусність фасадів підкреслено горизонтальними членуваннями, середні прясла на північному та південному боці фланковано контрфорсами, прикрашеними вгорі ширинками з хрестами, потрійними канделябровими півколонками і півциркульними кокошниками. Вінцева, на низькому восьмерику, півсферична баня внизу оточена поясом з 32 віконних прорізів в обрамленні аркатури. Верх бані акцентовано декоративною банькою з глухим ліхтариком, цибулястою маківкою з хрестом, від якої розходяться позолочені промені, що утворюють на сферичній покрівлі рисунок восьмираменної зірки. Другий рівень завершення складають аналогічні за формою чотири декоративні баньки над контрфорсами бічних фасадів.

Найнижчі за рівнем декоративні баньки увінчують півбаневі покриття вівтаря, ризниці та дияконника на зверненому в бік Дніпра східному фасаді.

Вирішення фасадів симетричне відносно осі схід – захід. Цоколь тинькований, перший ярус під профільованим гуртом, що вигинається дугами над поодинокими арковими вікнами, оброблено дощаним рустом. Наріжжя об’ємів ризниці та дияконника оздоблено подвійними візантійськими півколонками, арковий отвір головного входу з боку соборної площі обладнано металевим піддашком на ажурних кронштейнах. Другий ярус характеризується чергуванням глухих площин з групами віконних прорізів: трифоріями у середніх пряслах бічних фасадів, чотирма віконцями й нішками у ризниці та дияконнику. Його завершення на висоті наріжних та східних понижених об’ємів складається з зубчастого карниза і фриза, прикрашеного розетками.

Найвища частина утворена вінцевим зубчастим карнизом та рясно декорованим ширинками високим фризом, що проходить на рівні підбанника.

Видовжений призматичний об’єм Трапезної палати під вальмовим дахом об’єднують з церквою спільні горизонтальні членування та архітектурні деталі. Фасади поділено широким міжповерховим гуртом і завершено ідентичним з другим ярусом церкви фризом і карнизом. Вертикальні членування утворено простіночними фільончастими лопатками, між якими на першому поверсі вписано великі півциркульні вікна, на другому – два невеликі аркові вікна обабіч такої ж за формою ніші. Масивні профільовані архівольти, що стикуються на рівні імпостів, надають першому поверху вигляду аркади – шестипрогінної на північному і трипрогінної на західному фасадах. Вхід у Трапезну на центральній осі торцевого фасаду акцентовано аттиком у формі однопрогінної аркової дзвіниці, увінчаної декоративною банькою.

Інтер’єри обох частин споруди мають різні принципи просторової організації: висотної у приміщенні церкви і глибинної у Трапезній залі. Для внутрішнього простору храму характерне сполучення восьмерика периметральних стін з вінцевою сферичною банею.

Грані восьмерика оформлено високими арками, дві з яких відповідають проходам до вівтаря і Трапезної, чотири – наріжним конховим нішам-екседрам, ще дві охоплюють вікна-трифорії на північному і південному фасадах. Півциркульні перемички арок окреслюють сферичні паруси під круговим фризом в основі бані.

Важливими архітектурними елементами в оформленні зали Трапезної є два ряди чавунних колон (по п’ять з кожного боку) зі складними фустами і спрощеними візантійськими капітелями. Ритму інтерколумніїв відповідає розташування віконних прорізів у північній і західній стінах. Південна стіна має одне вікно і дві аркові ніші (одна з них – вхід до приміщення у суміжному корпусі).

В оформленні інтер’єра церкви домінує розпис склепіння бані, акцентований світловим колом вікон, виконаний худ. І. Їжакевичем. Це просторово цілісна есхатологічна сцена небесного з’явлення Христа у славі та Богоматері на хмарах, Іоанна Предтечі та архангелів, які стоять перед Ним. Загальна симетрія композиції підтримується розташованим у центрі склепіння меншим колом з зображенням херувимів. Вирішене у дещо приглушених, червоно-вохристих, теракотових відтінках, це коло гармонійно поєднується з глибокою синявою тла і створює ефект концентричного руху зображень, що ніби спускаються від центру бані, надаючи всій композиції динаміки.

У східній частині склепіння – Христос на престолі у світлій сіро-блакитній мандорлі, в образі якого поєднано іконографічні типи Христа-архієрея та Христа у славі. Усередині мандорли – кілька зображень херувимів, помітних завдяки щедро використаному золотому асисту. Обабіч Христа схилилися Богоматір та Іоанн Предтеча, поряд з ними – символи євангелістів, далі по колу написано архангелів, які своєю виразністю подекуди перевершують центральні образи.

Від Іоанна Хрестителя і далі по колу представлені архангели Михаїл, Уріїл, Єгудиїл. Навпроти Христа – архангел Варахіїл з букетом квітів, далі – архангел Салафіїл, позначений особливою психологічною виразністю, колірною пластичною гармонією. Менш вдалим є зображення архангела Рафаїла. Замикає коло архангел Гавриїл біля постаті Богоматері. У підбаннику в простінках намальовано фрагменти вечірнього неба. Відкоси вузьких вікон щільно вкрито орнаментальним розписом.

Під колом вікон – фриз із 16 медальйонами, в яких зображені на золотому тлі Бог Отець, праотці Адам і Єнох, старозаповітні пророки, зокрема Мойсей та Аарон. Образ Саваофа подано фронтально, із здійнятими у благословенні руками та голубом Святого Духа на грудях. Цей медальйон разом із розташованим вище зображенням Христа представляє всі три іпостасі Новозаповітної Трійці. Зображення Бога Отця, праотців і пророків відзначаються майстерною площинно-лінеарною розробкою об’ємних форм. Медальйони об’єднано пишним рослинним орнаментом, виконаним за мотивами українського народного декоративного мистецтва. На восьми парусах над апсидами зображено серафимів.

Їхнє колірне вирішення побудоване на стримано-контрастному сполученні темно-рожевого й синьо-сірого кольорів, а силуети майстерно вписані у позолочені трикутники. Аркові отвори ніш-екседр мають своєрідні розширення-скоси, що пом’якшують перехід до їх заглиблених частин. Поверхні скосів суцільно вкриті витонченими рослинними візерунками, що збагачують архітектурні площини чергуванням насичених барв, серед яких спалахують іскри позолочених деталей.

В екседрах вміщено композиції: «Різдво Христове» (у північно-східній) і «Стрітення Господнє» (у північно-західній), які належать до числа найбільш майстерних розписів І. Їжакевича у церкві. Їх вирізняє урочиста симетрія загальної побудови та лаконізм узагальненої і водночас делікатної живописної мови, багатство психологічних нюансів у характеристиках персонажів та реалістичність типажів. Емоційної експресії сповнені жести персонажів. Митець майстерно використав у них ніжні сполучення вишнево-брунатних та темно- й світло-оливкових відтінків, серед яких найважливіші деталі зображення акцентовано золотом німбів і чистою білою барвою. Все це свідчить про тонко відчуту художником шляхетну стриманість барв давнього фрескового живопису. Ці композиції є взірцем вишуканої архаїзації.

У південно-східній і південно-західній екседрах композиції «Воскресіння» та «Хрещення» виконані Г. Поповим у наближеній до творів І. Їжакевича колірній гамі, але помітно слабше як з формального, так і з образно-психологічного боку. Навколо цих композицій, на внутрішніх поверхнях апсидних арок, у медальйонах по чотири на кожній зображені святителі, намальовані І. Їжакевичем: Макарій і Феогност – митрополити Київські, Симон – єпископ Суздальський та Ростовський, Михаїл – митрополит Київський, Димитрій – митрополит Ростовський, Леонтій – єпископ Ростовський, Феодосій – архієпископ Чернігівський, священномученик Євгеній, праведник Філарет Милостивий, преподобні Арсеній Великий та Ісидор Пелусіот. На південно-західній стіні – композиція «Преображення Господнє», у медальйонах – святителі Інокентій Іркутський, Філофей Пресвітер, преподобні Платон Студитоніт й Іоанникій Великий.

Центральна вівтарна апсида має живописне обрамлення з мотивами винограду, конвалії та листя каштана. Подібні розкішні й витончено деталізовані орнаментальні стрічки також прикрашають поверхню апсиди всередині. Над конхою вміщено композицію «Спас Нерукотворний», у консі – «Богоматір Печерська» з преподобними Антонієм і Феодосієм Печерськими, які стоять перед Нею та ангелами, написану Г. Поповим. Від інших монументальних розписів цього художника в Трапезній церкві композиція, виконана суто канонічно, відрізняється яскравим, насиченим колоритом, тон якому задають пурпуровий мафорій Богоматері та золото німбів і дрібних деталей.

Г. Попов також написав у вівтарі сюжети «Тайна вечеря», «Поховання Христа», зображення святителів Іоанна Златоуста та Григорія Двоєслова. Художник виконав у храмі і великі настінні розписи: з північного боку – «Нагірну проповідь», з південного – «Насичення п’ятьма хлібинами п’яти тисяч». У цих багатофігурних, подібних одна до одної композиціях дія розгортається навколо постаті Христа в оточенні апостолів та слухачів на тлі реалістично потрактованого пейзажу. Обидві композиції є взірцем високої професійної культури, притаманної історико-релігійному живопису кін. 19 ст.

Нижню частину стін облицьовано панелями з сірого мармуру, над якими тягнеться живописний орнаментальний фриз із стилізованих квітів і пальмет.

Оздоблення інтер’єра церкви доповнює мармуровий іконостас з дрібним ажурним різьбленням, прикрашений позолоченими карбованими металевими елементами. Автор проекту іконостаса О. Щусєв, згідно з неовізантійською стилістикою, трактує його як невисоку передвівтарну перепону, яку пізніше доповнено другим ярусом. Нижній ярус іконостаса виконано з каменю кількох відтінків, що утворюють вишукано-благородні сполучення білого, зеленого та попелясто-сірого карарського мармуру з ніжно-золотавим міланським мармуром.

Для намісного ряду, окрім канонічно обов’язкових образів Христа і Богоматері, Г. Попов створив храмову ікону преподобних Антонія та Феодосія Печерських і образи святих Кирила та Мефодія (ліворуч). У другому ярусі зліва направо розташовані ікони святкового ряду, написані Г. Поповим: «Сходження Святого Духа», «Різдво Діви Марії», «Введення у храм», «Преображення», «Воскресіння», «Стрітення», «Хрещення», «Різдво». По центральній осі іконостаса на металевій частині – «Трійця Старозаповітна» (в колі), нижче – «Тайна вечеря». Царські врата прикрашає сцена «Благовіщення». В кіотах вміщено ікони «Воскресіння» (ліворуч) та «Вознесіння» (праворуч), виконані у пізньоакадемічній стилістиці, характерній для церковного живопису поч. 20 ст.

До Трапезної зали веде великий широкий арковий отвір, забраний металевою заскленою перегородкою. Внутрішню поверхню арки декоровано орнаментальною килимовою композицією: на темно-червоному тлі розкидано кола, ромби, зубці. Нижню частину отвору немов запинає завіса з квітковим візерунком. Драпірування написано темпераментними ударами пензля, що творить пастозну мозаїчну фактуру та різноманітне колірне варіювання від рудувато-вохристих до сіро-блакитних відтінків. Біля входу торцеві стіни зали вкрито розписом у вигляді стилізованого осіннього пейзажу на золотому тлі.

Головну роль в оздобленні інтер’єра Трапезної відіграють настінні розписи.

Серед пишної орнаментики обрамлень з орієнтальними та екзотичними мотивами (пальма, арабески, лотос) на південній стіні намальовано багатофігурні композиції «Дивовижний лов риби» та «Ісус Христос в Еммаусі», виконані Г. Поповим. Поряд з ними, у простінках вікон північної та західної стін – 14 зображень преподобних Печерських, архімандритів та ігуменів Лаври. Вибір сюжетів обумовила монастирська традиція читання вголос під час трапези уривків зі Святого Письма та житій преподобних. Створюючи образи, автор спирався на літературні джерела, зокрема «Києво-Печерський патерик», та іконографічну традицію Печерського монастиря.

У багатофігурних композиціях поєднано розвинену просторовість, переконливість природного пейзажного оточення, відтвореного засобами пленерного живопису, розмаїття колоритних, спостережених у житті деталей з урочистою монументальністю загальної побудови. Образові Христа в композиції «Дивовижний лов риби» художник надав діяльної енергії і водночас відстороненості від оточення. Цьому сприяє іконографія Христа, що склалася в академічному історикорелігійному живописі, та антикізований одяг, що сприймається як продиктована жанром метафорична умовність серед реалістично трактованого середовища.

Особливо ці риси помітні у «Дивовижному лові риби», де зображено Христа в червоно-брунатному хітоні й синьому гіматії. Він кличе до себе рибалку Симона – майбутнього апостола Петра та його товаришів у човні. Надзвичайно виразна постать побожно схиленого перед Христом апостоланеофіта, який стоїть по коліна у воді серед її блакитних відблисків та вранішнього серпанку.

Меншою мірою контрастне зіставлення образу Христа й інших персонажів притаманне композиції «Ісус Христос в Еммаусі». В ній показано мить упізнання учнями воскреслого Христа під час трапези в селищі Еммаус. Сцена, майстерно скомпонована й віртуозно написана, вирізняється широтою живописної манери, витонченістю і делікатністю колористично-тонального моделювання, міцним, позбавленим схематизму рисунком. Дія відбувається на терасі біля столу, за яким сидять Христос і два учні, зображені збоку і зі спини. Вся їхня увага прикута до Спасителя, який характерним жестом ламає хліб. Обличчя Ісуса в холодному сріблястому сяйві піднесене й натхненне. Між колонами тераси відкривається краєвид освітленої променями вечірнього сонця лагуни (в дусі пізніх романтиків). Виразно трактовано й другорядні елементи композиції: натюрморт з глеком на першому плані та сходи в глибині, встелені пожовклим листям винограду.

На південній стіні – образи преподобних Печерських Єфрема, єпископа Переяславського, Нестора Літописця, Миколи Святоші, Ісаакія затвірника, Марка гробокопача, позначені життєвістю та багатством психологічних характеристик, вмінням художника синтезувати натурні враження, глибоким творчим осягненням традиції у вирішенні образів і новітніми на той час формально-стилістичними пошуками, суголосними внутрішньому баченню митця.

Пастозно темпераментно покладені фарби посилюють емоційну виразність зображень. Підвищеною пластичною та колірною експресією відзначається образ преп. Єфрема, єпископа Переяславського, що свідчить про вплив на І. Їжакевича мистецтва М. Врубеля.

Особливо тонким психологічним нюансуванням вирізняється образ Нестора Літописця, зображеного у келії серед старовинних книг та манускриптів у мить творчої праці. Образ Марка гробокопача дуже цікавий композиційно.

В ньому досягнуто суміщення двох точок зору – з низьким та високим горизонтами. Чернець у чорній рясі та клобуку стоїть, спершись на заступ, і пильно дивиться у вічі. На північній стіні представлені преподобні архімандрити Ігнатій і Полікарп та ігумени Варлаам, Стефан і Яків. У цих зображеннях більше уваги приділено зовнішньому декору, особливо у двох останніх, в яких можна простежити риси спільності з традицією барокового українського портрета. На західній стіні обабіч дверей – образи преподобних Спиридона та Никодима – проскурників Печерських (ліворуч), Луки – економа Печерського, Прохора Лободника – чудотворця Печерського (праворуч).

Найцікавіший з них – преп. Лука, зображений на тлі вечірнього неба. Над дверима – розпис із видом стилізованого міста, зроблений невмілою учнівською рукою. Над будівлями розпростер крила ангел. Над ним тричі повторений напис «Алілуйя». Травеї бічних нав прикрашають орнаментальні композиції, що наслідують мотиви ранньохристиянського мистецтва: голуби, які поклоняються хресту, та плоди у чаші на жовтому й синьому тлі. Розпис центральної нави не зберігся.

Дві ніші східної стіни декорують мармурові кіоти, оздоблені мозаїчним рослинним орнаментом. Постаменти та колони, що підтримують арки, виконано з полірованого сіро-зеленого малахіту.

Литі металеві капітелі колон являють собою оригінальні переплетення з виноградного листя і грон.

Трапезна палата з церквою в ім’я преподобних Антонія та Феодосія Печерських є вагомою складовою історикоархітектурного ансамблю Лаври. Її розписи і внутрішній декор належать до найкращих зразків українського монументального мистецтва кін. 19 – поч. 20 ст.

1918 – 34 у келії № 16 над Трапезною палатою проживав Варфоломей (світське ім’я – Іванов В’ячеслав Володимирович; у схимі – Пимен; 1878 – 1958) – схиархідиякон. 1904 закінчив Ризький політехнічний інститут за спеціальністю інженер-технолог. З 1918 – на послуху в Києво-Печерській лаврі, 5 березня призначений архітектором монастиря та завідувачем лаврської електростанції, якою керував до остаточного закриття Лаври. Того ж року обстежив і заактував пошкодження монастиря Лаври і Звіринецького скиту внаслідок вибуху артскладів, 1920 склав план Києво-Печерської лаври.

26 вересня 1919 прийняв чернечий постриг. З 21 березня 1920 – ієродиякон. Вивчав історію, астрономію, біологію з метою їх пояснення з точки зору християнського світогляду.

1934 – 41 працював на будівництві в Бучі (під Києвом) та в Острі (Чернігівська обл.). 1942 повернувся у Києво-Печерську лавру. В роки окупації Києва нацистами – архідиякон, прийняв схиму. У зв’язку з тяжкою хворобою виконував послух паспортиста, «правителя справ». До 1958 мешкав у корпусах № 42 і 48.

1922 – 28 у келії № 17 жив Феодосій (світське ім’я – Михайловський Іван Петрович; 1897 – ?) – архімандрит.

Навчався у Київській духовній академії (1918 – 23), після її тимчасового закриття у грудні 1918 – на послуху в Києво-Печерській лаврі, в грудні 1922 – послушник монастиря. Виконував послух у бібліотеці, канцелярії собору, був учителем, деякий час – келейник архімандрита Єрмогена (Голубєва), псаломщик церкви Воскресіння Христового. Одночасно з вересня 1922 до лютого 1928 – бібліотекар (науковий працівник) Всенародної бібліотеки України (колишньої лаврської). 1924 прийняв чернечий постриг. 1928 чотири місяці перебував у Москві, збирав кошти на ремонт церкви і дзвіниці в Китаєві. Потім упродовж року виконував обов’язки настоятеля лаврського подвір’я у Ленінграді. З кін.

1920-х рр. – архімандрит. Згодом, до лютого 1931, – священик у Китаївській пустині. Постійно займався самоосвітою, 1923 здавав заліки та іспити академічного курсу духовної академії.

Був під арештом з 26 грудня 1924 до 25 лютого 1925 у справі архімандрита монастиря Климента (Жеретієнка) та намісника Макарія (Величка). 4 лютого 1931 заарештований у Китаєві у справі «церковної контрреволюційної організації», за якою проходило 28 осіб, зокрема й архімандрит Єрмоген (Голубєв). 14 серпня 1931 засуджений на розстріл. Написав «покаяння», в якому практично звинуватив владу в тому, що вона «…жорстоко обібрала Лавру, знедолила всіх її насельників, перетворила велику святиню на вогнище антирелігійної пропаганди». 2 січня 1932 вирок було замінено на десять років виправно-трудових таборів. Дальша доля невідома.

В 1920-х рр. у корпусі деякий час проживав Володимир (світське ім’я – Кобець Костянтин Даміанович; 1884 – 1960) – ієромонах, майбутній архієпископ. З 1909 ніс послух у Києво-Печерській лаврі. 1914 – 18 – на військовій службі. З червня 1921 – на послуху у медведівському Свято-Миколаївському монастирі (тепер Черкаська обл.), де 22 червня 1922 прийняв чернечий постриг, у тому ж році висвячений на ієродиякона, у вересні 1922 – на ієромонаха, направлений священиком у с. Федорівка (тепер Херсонська обл.).

1924 повернувся в Лавру. 1931 призначений намісником лаврського подвір’я в Ленінграді, з 1932 – його настоятель, архімандрит. З 1935, після закриття монастирського подвір’я, служив у храмах Ленінграда, з 1936 – настоятель Князе-Владимирського собору. Під час Великої Вітчизняної війни залишався у блокадному місті. 1946 – 47 виконував обов’язки намісника ТроїцеСергієвої лаври, 1947 – 48 – намісник Псково-Печорського монастиря. 7 березня 1948 хіротонізований у сан єпископа Порховського, вікарій Псковської єпархії, одночасно настоятель монастиря. 24 грудня 1949 призначений начальником Російської православної місії в Єрусалимі та повноважним представником Московської патріархії в Палестині. З 21 грудня 1951 – єпископ Житомирський і Овруцький, з 20 червня 1954 – архієпископ. З липня 1956 – на спочинку, проживав у Ленінграді, Києві та Псково-Печорському монастирі, де помер і похований.

1991 Трапезну палату з церквою передано Українській православній церкві.

Церква використовується монастирем за первісним призначенням, підвали Трапезної палати – як складські та допоміжні технічні приміщення. У Трапезній залі розміщено іконну крамницю.

Література:

ДАКО, ф. 4828, оп. 1, спр. 1, 2; ЦДАГОУ, ф. 263, оп. 1, спр. 45131, 66923; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 3121; оп. І-К, спр. 934; оп. 1 посл. – М., спр. 476; оп. 12 заг., спр. 418, 439; оп. 3 заг., спр. 824; оп. 3 мон., спр. 893; Журнал Московской Патриархии. – 1960. – № 3, 14; Киреев Александр, протодиакон. Епархии и архиереи Русской православной церкви в 1943 – 2002 годах. – М., 2002; Никодимов И. Н. Воспоминание о Киево-Печерской Лавре. – К., 1999.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1311 – 1317.