1623 р. Бесіди св.Іоанна Златоуста на 14 посланій апостола Павла
Подальша діяльність Беринди як друкаря і гравера продовжується в Києві. Сюди його запросив архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, який закупив після смерті Федора Балабана його Стрятинську друкарню і на основі її розпочав книгодрукування в Києво-Печерській лаврі [П.Н.Попов. Книгопечатание в Киеве XVII в. – У кн.: 400 лет русского книгопечатания (1564 – 1964). М., 1964, стор. 85; його ж. Роль Киева в історії книгодрукування (XVII – XVIII). – У кн.: Українська книга. К. – X., 1965, стор. 175]. Разом з Памво Бериндою в Києві працюють його син Лукаш, Степан Беринда (очевидно, брат) і колишній працівник Львівської братської школи Тарасій Земка.
Працюючи архітипографом Києво-Печерської друкарні, Памво Беринда витрачав багато часу на організацію і налагодження її роботи і спочатку мало займався гравюрою. В оздобленні перших київських видань він використовує заставки, кінцівки та початкові літери, гравіровані ще в Стрятині [«Анфологіон» 1619 р., «Номоканон» 1620 р., Служебник 1620 року, який взагалі є дослівним передруком стрятинського Служебника 1604 р., «Бесіди Іоанна Златоуста» 1623 і 1624 рр., «Андрея толкование на Апокалипсис» 1629 р., рамка титульного аркуша яких позначена ініціалами Памво Беринди «П. Б.», та інші видання]. А сторінкові гравюри із зображенням трьох богословів для київського Служебника 1620 року він бере, лише з незначними змінами, із свого стрятинського видання 1604 року та окремих львівських відбитків 1616 року. Крім книжкових гравюр, Памво Беринда у співавторстві з київським майстром, що підписувався ініціалами «Л. М.», виконував твори народно-популярного характеру. Помер Беринда в 1632 році в Києві. Діяльність його як талановитого художника і гравера мала величезне значення для розвитку української книжкової гравюри не лише XVII, а й наступних століть.
Крім Беринди, в ілюструванні київських видань беруть участь також гравери, прізвища яких криються під ініціалами «Т.П.», «Т. Т.», «М. Т.», «Л. М.», «В.», «В. Р.», «К.», «Г.», «Л. Т.» (гравюри останнього друкувалися також і у виданнях Львівської братської друкарні).
Майстром складних розповідних композицій був художник «Т. П.». Найбільше його гравюр надруковано в багатоілюстрованих «Бесідах Іоанна Златоуста на 14 посланій апостола Павла» 1623 року і «Бесідах Іоанна Златоуста на діяння апостолів» 1624 року, серед яких виділяються високим художнім рівнем зображення Іоанна Златоуста за писанням й ілюстрації «Чудесне преображения Савла по дорозі в Дамаск», «Обурені іудеї кидають порох в повітря», «Потоплення корабля…» та інші. Ці самі гравюри повторюються в києво-печерських виданнях до 1629 року. У виданні «Бесіди Іоанна Златоуста на 14 посланій апостола Павла» 1623 року говориться, що цю книгу надрукували типограф Степан Беринда і Тимофій Петрович. Можливо, що ініціали «Т. П.» і належать цьому Тимофію Петровичу. Майстер «Т. П.» у своїх ілюстраціях вже відходить від старих іконописних традицій площинної будови і компонує їх за новими ренесансними принципами, показуючи все в просторі відповідно до перспективних планів. Пейзажі, архітектуру зображає так, що здається, нібито вони намальовані з натури. Таке враження справляють, наприклад, малюнки Великої Печерської церкви і лаврських печер на титульних аркушах «Бесід Іоанна Златоуста…» видання 1623 і 1624 років. Титульну сторінку до цих книг скомпоновано за традиційною схемою ренесансної архітектурної арки, в просвіті якої вміщено заголовок книги. Але сама арка набула сюжетно-орнаментального характеру і нагадує архітектурну лише своїм силуетом. Заставки побудовано за таким же принципом. Навколо центральної сюжетної композиції в них розміщується рослинний орнамент, красиво окреслений плавною лінією.
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 348 – 351.