1999 р. Звід пам’яток Києва

Олександра Веселова, Елла Піскова

Будинок Секції суспільних наук НАН України 1960 р., де працювали відомі вчені, діячі культури

(іст.).

Вул. М. Грушевського, 4.

На початку вулиці. Продовжує забудову, яка формує Європейську площу. Споруджений для Секції суспільних наук АН УРСР (нині НАН України) за проектом архітекторів В.Ладного і З.Хлєбникової.

Семиповерховий, у плані прямокутний, з коридорною системою планування. По фронту фасаду 107 м завдовжки. На другому поверсі – конференцзала на 600 місць, амфітеатр якої виділяється напівциліндричним об’ємом з боку подвір’я. Горизонтальний ритм однакових за розмірами широких віконних прорізів головного фасаду, підкреслений горизонтальними міжповерховими карнизами, контрастує з вертикальною композицією центрального вхідного порталу, зміщеного стосовно загальної площини стіни в бік Музейного пров. Вхід до будинку вирішено у формі заглибленої ніші. До складу композиції орнаментованого порталу входить годинник.

З 1960 р. в будинку розміщуються заклади суспільних наук АН УРСР (з 1991 р. – АН України, з 1994 р. – НАН України), переведені з будинку № 14 на бульв. Т. Шевченка. В інститутах археології; держави і права ім. В. Корецького; історії України; літератури ім. Т. Шевченка; мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського; економіки; мовознавства ім. О. Потебні – в різний час працювало чимало видатних учених.

В Інституті археології, що містився на другому поверсі з 1960 до 1975 р. (переведений у приміщення Видубицького монастиря), в цей період працював Бібиков Сергій Миколайович (1908 – 88) – археолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1958), заслужений діяч науки УРСР (з 1975). Директор інституту в 1955 – 68 рр., завідувач відділу – з 1968 р. У 1977 р. відзначений Державною премією УРСР. Досліджував закономірності розвитку первісного суспільства, проблеми палеоліту, мезоліту, первісного населення Східної Європи, історії землеробсько-скотарських племен Південно-Східної Європи.

В цьому будинку в Інституті археології працював також чл.-кор. АН УРСР Шевченко Федір Павлович (1914 – 95) – директор цього закладу у 1969 – 72 рр. (в 1949 – 68 рр. і з 1972 р. до кінця життя – в Інституті історії України).

На сьомому поверсі будинку з 1960 р. розміщувався Сектор держави і права АН УРСР, реорганізований 1969 р. в Інститут держави і права (з 1990 р. – ім. В. Корецького, в 1975 р. переведений на вул. Трьохсвятительську, 4). У цей період тут працював Корецький Володимир Михайлович (1890 – 1984) – юрист акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1947), Герой Соціалістичної Праці (1980). Очолював Сектор (1949 – 69), інститут і відділ міжнародного права й порівняльного правознавства (1969 – 74), з 1974 р. – почесний директор цього закладу. Одночасно (1961 – 70) був членом Міжнародного суду ООН (з 1967 р. – його віце-президент), член Постійної палати Третейського суду (Гаага, 1957 – 70). Наукові праці присвячено всесвітній історії держави і права, міжнародному публічному і приватному праву. Робочий кабінет ученого містився у лівому крилі будинку (тепер кімната № 724).

У цей період в інституті працював також акад АН УРСР Бабій Борис Мусійович (1914 – 93), в 1974 – 88 рр. – директор зазначеного закладу (на вул. Трьохсвятительській 4).

Інститут історії (з 1990 р. – історії України) починаючи з 1960 р. розміщувався на п’ятому, пізніше – ще й на шостому та другому поверхах будинку. В зазначений період в ньому працювали:

– Гуржій Іван Олександрович (1915 – 71) – історик, чл.-кор. АН УРСР (з 1958). В інституті з 1948 р., під час роботи в цьому будинку – заступник директора (1958 – 71) й завідувач відділу історіографії і джерелознавства (1969 – 71). Одночасно – акад.-секретар Відділу економіки, історії, філософії та права АН УРСР (1963 – 68). Досліджував проблеми соціально-економічної історії України кін. 18 – 19 ст. розробляв питання методології історії, історіографії, спеціальних історичних дисциплін. Працював у кімнатах № 212, 511 й 526.

– Кондуфор Юрій Юрійович (1922 – 97) – історик, акад.АН УРСР (з 1985), заслужений діяч науки і техніки України (з 1992). В 1978 – 93 рр. – директор інституту, що був перетворений з його ініціативи 1990 р. на Інститут історії України. В 1985 – 94 рр. одночасно завідував відділом історії Жовтневої революції і громадянської війни, в 1993 – 97 рр. – радник при дирекції інституту. У цей же період – головний редактор «Українського історичного журналу» (1979 – 88). Нагороджений Державною премією УРСР (1980). Досліджував проблеми історії української революції, суспільно-політичних та громадських рухів, міжнаціональних відносин, історії України радянського періоду. Працював у кімнатах № 510, 511.

– Скаба Андрій Данилович (1905 – 86) – історик, акад. АН УРСР (з 1967), міністр вищої та середньої спеціальної освіти УРСР (1959). Очолював інститут в 1969 – 73 рр., з 1973 р. – старший науковий співробітник. Досліджував проблеми історії радянського суспільства. Працював у кімнатах № 510, 521 і 637.

– Супруненко Микола Іванович (1900 – 84) – історик, акад. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1968). В інституті з 1937 р. В період роботи у цьому будинку – завідувач відділу Жовтневої революції і громадянської війни (1955 – 84). Нагороджений Державною премією УРСР (1969). Автор праць, присвячених радянському періоду історії України. Працював у кімнаті № 520.

– Шевченко Федір Павлович (1914 – 95) – історик, чл.-кор. АН УРСР (з 1969), директор інституту археології (1969 – 72). В Інституті історії у 1949 – 68 рр. та з 1972 р. до кінця життя. Під час роботи у цьому будинку – заступник директора (1964 – 67), одночасно завідував відділами спеціальних історичних дисциплін (1960 – 63), історіографії та джерелознавства (1963 – 68). В 1972 – 82 рр. – старший науковий співробітник, з 1982 р. – завідувач сектора історичної географії. В 1958 – 71 рр. – відповідальний редактор «Українського історичного журналу». Досліджував проблеми історії України періоду середньовіччя, української історіографії, джерелознавства, історичної географії, архівознавства. Працював у кімнатах № 208 – 210, 509, 510, 618.

– Штокало Йосип Захарович (1897 – 1987) – історик науки та математик, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1968), член Президії АН УРСР і голова Президії Львівської філії АН УРСР (1949 – 56). З 1963 р. – завідувач Сектора історії природознавства і техніки Інституту історії. Одночасно завідувач кафедри Київського університету, почесний академік Міжнародної академії історії наук у Парижі (з 1978). Нагороджений премією ім. М. Крилова АН УРСР (1973). Автор досліджень з теорії диференційних рівнянь, операційного числення, історії вітчизняної математики. Працював у кімнатах № 621 – 627.

У цьому будинку в 1960 – 78 рр. в Інституті історії працював також акад. АН УРСР Шлепаков Арнольд Миколайович (1930 – 96) – заступник директора у 1971 – 74 рр. З 1978 р. – директор Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн (тепер – Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ, міститься на вул. Леонтовича, 5).

На поч. 1970-х рр. в аспірантурі інституту навчався Мельник Михайло Спиридонович (1944 – 79) – правозахисник, член Української гельсінкської групи, який зазнав переслідувань режиму й покінчив життя самогубством.

В Інституті літератури ім. Т. Шевченка на третьому поверсі будинку з 1960 працювали:

– Кирилюк Євген Прохорович (1902 – 89) – літературознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1972). В інституті з 1944 р., завідувач відділу шевченкознавства (до 1983), пізніше – консультант. Нагороджений Ленінською премією (1964), Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1980). Наукові праці присвячено історії української літератури, шевченкознавству, франкознавству, славістиці, зв’язкам української літератури з літературами народів СРСР, слов’янського світу. Працював у кімнаті № 307.

– Новиченко Леонід Миколайович (1914 – 96) – літературознавець, акад. АН УРСР (з 1986). В інституті з 1945 р. В період роботи в цьому будинку – старший науковий співробітник (1950 – 80), завідувач відділу української радянської літератури (1980 – 87), згодом – головний науковий співробітник цього ж відділу. Одночасно секретар правління Спілки письменників СРСР (з 1959), секретар і заступник голови правління Спілки письменників України (1966 – 71); академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України (1993 – 96). Нагороджений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1968), премією ім. І. Франка АН УРСР (1982). Автор праць з історії української літератури, літературознавства. Працював у кімнаті № 308.

– Шабліовський Євген Степанович (1906 – 83) – літературознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1934), заслужений діяч науки УРСР (з 1972), директор Інституту Т. Шевченка (1934 – 35). В Інституті літератури – з 1956 р., спочатку завідувач відділу (1968 – 73), з 1973 до 1982 рр. – завідувач сектора, старший науковий співробітник. Нагороджений Ленінською премією (1964), Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1979). Наукові праці присвячено проблемам шевченкознавства, історії української літератури, сучасного літературного процесу. Працював у кімнаті № 304.

– Шамота Микола Захарович (1916 – 84) – літературознавець, акад. АН УРСР (з 1967). В інституті з 1957 р. – завідувач відділу, заступник директора (1959 – 61), директор (1961 – 78). Одночасно – голова Відділу літератури, мови та мистецтвознавства АН УРСР (1966 – 71). Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1978). Досліджував питання сучасного літературного процесу, теоретичні проблеми літературознавства, естетики. Працював у кімнаті № 317.

У цьому будинку в Інституті літератури також працювали: акад. АН УРСР Білецький Олександр Іванович (1884 – 1961) – директор інституту у 1939 – 41 та 1944 – 61 рр.; акад. АН УРСР Гудзій Микола Каленикович (1887 – 1965) – завідувач відділу в 1945 – 61 рр. (обидва вчені до 1960 р. працювали в будинку на бульв. Т. Шевченка, 14); чл.-кор. АН УРСР Сиваченко Микола Єфремович (1920 – 88). У 1947 – 64 рр. й з 1973 р. – старший науковий співробітник Інституту літератури (в 1964 – 73 рр. – директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії).

У 1960-і pp. у відділі теорії літератури (певний час називався відділом теорії літератури соціалістичного реалізму, містився у кімнаті № 310) працював літературознавець і критик І. Світличний (1929 – 92), навчався в аспірантурі поет В. Стус (1938 – 85) – згодом відомі правозахисники, які зазнали репресій з боку режиму й перебували в ув’язненні та на засланні.

В Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії (з 1964 – ім. М. Рильського; з 1991 р. – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського) на четвертому поверсі будинку працювали:

– Гончаренко Микола Васильович (1924 – 93) – філософ, естетик, чл.-кор. АН УРСР (з 1979). В інституті з 1973 р., в 1974 – 93 рр. – завідувач відділу теорії мистецтва. Нагороджений премією ім. І. Франка АН УРСР (1988). Досліджував проблеми історичного матеріалізму, естетики, соціології і теорії культури. Працював у кімнаті № 408.

– Гуслистий Костянтин Григорович (1902 – 73) – історик, етнограф, чл.-кор. АН УРСР (з 1969), заслужений діяч науки УРСР (з 1968). В інституті з 1954 р. У 1954 – 70 рр. – заступник директора й завідувач відділу етнографії, у 1971 – 73 рр. – старший науковий співробітник. Наукові праці присвячено питанням історії, культури й етнічного розвитку українського народу. Працював у кімнатах № 404, 411.

– Рильський Максим Тадейович (1895 – 1964) – поет, літературознавець, мистецтвознавець, громадський діяч, акад. АН УРСР (з 1943), акад. АН СРСР (з 1958), голова правління Спілки письменників України (1943 – 47). В 1942 – 64 рр. очолював інститут, який з 1964 р. носить його ім’я. В цей період був головою Українського комітету славістів (1962 – 64), головним редактором журналу «Народна творчість та етнографія» (1957 – 64); нагороджений Ленінською премією (1960), Державною премією УРСР (1971 – посмертно). Автор поетичних збірок, працював у галузі поетичного перекладу, публіцистики, літературознавства, мовознавства, фольклористики, мистецтвознавства. Робочий кабінет містився у правому крилі споруди (тепер кімната № 407).

– Сиваченко Микола Єфремович (1920 – 88) – літературознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1967). Директор інституту у 1964 – 73 рр. Одночасно в 1968 – 70 рр. – голова Правління товариства «Знання» УРСР. Нагороджений премією ім. І. Франка АН УРСР (1987). Досліджував питання історії української літератури, текстології і фольклористики. Працював у кімнаті № 405.

На сьомому поверсі в Інституті мовознавства ім. О. Потебні працювали:

– Білодід Іван Костянтинович (1906 – 81) – мовознавець, акад. АН УРСР (з 1957) і АН СРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), голова Відділу суспільних наук АН УРСР (1952 – 57), міністр освіти УРСР (1957 – 62). В інституті – з 1946, під час роботи в цьому будинку – директор зазначеного закладу (з 1961). Одночасно – віце-президент АН УРСР (1963 – 78), член Президії АН УРСР (1978 – 81), голова Українського комітету славістів (1964 – 81). Нагороджений Державними преміями УРСР (1971, 1983) та СРСР (1983). Досліджував проблеми історії і сучасного функціонування української Та російської літературних мов, загального мовознавства, теорії перекладу, лексикології та лексикографії, взаємозв’язків слов’янських мов. Працював у кімнатах № 212, 702, 717. У кімнаті № 717 створено меморіальний куточок ученого.

– Мельничук Олександр Савич (1921 – 97) – мовознавець, акад. АН УРСР (з 1985), чл.-кор. АН СРСР (з 1981), заслужений діяч науки і техніки України (з 1991). В інституті з 1950 р. Під час роботи у цьому будинку – завідувач відділу загального та слов’янського мовознавства (з 1961). Одночасно у 1971 – 78 рр. – академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства АН УРСР; у 1989 – 93 рр. – відповідальний редактор журналу «Мовознавство». Досліджував проблеми загального та слов’янського мовознавства, розвитку української мови. Працював у кімнатах № 212 та 727.

В 1960 – 61 рр. в цьому будинку також працював акад. АН УРСР Булаховський Леонід Арсенович (1888 – 1961), у 1944 – 61 рр. – директор інституту, що розміщувався до 1960 р. на бульв. Т. Шевченка, 14.

У 1960 – 77 рр. шостий поверх будинку займав Інститут економіки (з 1977 р. переведений на вул. Панаса Мирного, 26). Тут працювали:

– Багрій Петро Іларіонович (1925 – 81) – економіст, акад. АН УРСР (з 1973). В інституті з 1957 р. (з перервою в 1961 – 65 рр. у зв’язку з роботою у Статистичному бюро ООН у Нью-Йорку). У цьому будинку – з 1965 р., директор інституту у 1971 – 76 рр., згодом завідувач відділу. Нагороджений премією ім.О.Шліхтера АН УРСР (1973). Автор наукових праць з проблем економічної теорії, економіки СРСР, економічної статистики. Працював у кімнаті № 614.

– Короїд Олексій Степанович (1911 – 88) – економіст, чл.-кор. АН УРСР (з 1961), заступник міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР (1952 – 53), ректор Київського інституту народного господарства (1965 – 72). У період роботи в цьому будинку – заступник директора інституту (1955 – 65), голова Відділу суспільних наук АН УРСР (1957 – 63). Розробляв проблеми політичної економії науково-технічного прогресу, економіки сільського господарства, розвитку продуктивних сил України.

В цьому будинку в Інституті економіки працював також акад. АН УРСР Перший Павло Миколайович (1891 – 1970), у 1965 – 70 рр. – завідувач відділу (у 1948 – 51 рр. – директор, у 1951 – 57 рр. – завідувач відділу інституту, що містився на бульв. Т. Шевченка, 14).

В Інституті філософії, що розміщувався у 1960 – 75 рр. на сьомому поверсі будинку (переведений на вул. Трьохсвятительську, 4), працював Копнін Павло Васильович (1922 – 71) – філософ, акад. АН УРСР (з 1967), чл.-кор. АН СРСР (з 1970), директор Інституту філософії АН СРСР (з 1968). В період роботи в цьому будинку – директор інституту (1962 – 68), одночасно (з 1958) – завідувач кафедр Київського політехнічного інституту й Київського університету. Автор праць з питань діалектичного матеріалізму, історії філософії, логіки наукового пізнання. Працював у правому крилі будинку (тепер кімната № 720). З 1960 р. у цьому будинку в Інституті філософії також працювали чл.-кор. АН УРСР Гончаренко Микола Васильович (1924 – 93), з 1960 р. – завідувач відділу, у 1962 – 68 рр. – заступник директора (з 1973 р. – в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології) , чл. -кор. АН УРСР Острянин Данило Хомич (1906 – 88), у 1952 – 62 рр. – директор інституту (до 1960 р. працював на бульв. Т. Шевченка, 14).

В 1984 р. на фасаді будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом І. Білодіда (ск. В. Борисенко, арх. А. Чемерис).

Академия наук Украинской ССР. – К., 1986;

Академія наук України: персональний склад. – К., 1993;

Білодід І. К. Леонід Арсенійович Булаховський. – К., 1968;

Владимир Михайлович Корецкий. – К., 1984.

Іван Олександрович Гуржій. – К., 1974.

Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України. 1926 – 1996. – К., 1997;

Институт экономики АН УССР. – К., 1985;

Історія Академії наук України, 1918 – 1993. – К., 1994;

Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982;

Не відлюбив свою тривогу рано… Василь Стус – поет і людина: Спогади, статті, листи, поезії. – К., 1993;

Николай Каллиникович Гудзий (К 70-летию со дня рождения и 45-летию научно-педагогической деятельности). – М., 1957;

Павел Васильевич Копнин. – К., 1988.

Санцевич А. В., Крамаренко Н. В. Развитие исторической науки в Академии наук Украинской ССР, 1936 – 1986 гг. – К., 1986;

Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення: Документи, історія, біографії // Самостійна Україна. – 1996. – Ч. 25 – 28.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 336 – 339.