2003 р. Звід пам’яток Києва

Марина Протас, Оксана Щусь

252.2. Братська могила учасників січневого повстання 1918, пам’ятник, 1967 (іст., мист.). У центральній частині парку. До могили ведуть алеї від головного входу до парку і від вул. М. Грушевського. Тут поховано робітників, солдатів Київського гарнізону, які в ніч з 15 на 16 січня 1918 під керівництвом більшовиків підняли збройне повстання проти Української Центральної Ради з метою встановлення радянської влади. Головним бастіоном повсталих був завод «Арсенал», до робітників якого приєдналися солдати кількох військових частин, що дислокувалися на Печерську, – авіапарківці, понтонери, деяких українських полків, а також робітники інших підприємств і майстерень міста.

Збройне повстання було підтримано 17 січня загальноміським політичним страйком, зініційованим більшовицькими агітаторами. 18 січня під контроль повсталих перейшла значна частина Печерська, Деміївки, Шулявки, Лук’янівки, подільські червоногвардійці просунулися до готелю «Прага» (вул. Володимирська, 36). Вночі 19 січня до Києва вступили війська Української народної республіки під командуванням С. Петлюри. Загальноміський штаб більшовиків, враховуючи зміну співвідношення сил, 21 січня ухвалив рішення припинити повстання, але наступного дня група робітників Головних залізничних майстерень продовжувала чинити опір. Майстерні було взято українськими військами, повстання придушено.

26 січня після жорстоких боїв у Київ вступили червоноармійські загони.

28 січня Київська рада робітничих і солдатських депутатів вирішила поховати загиблих учасників повстання в Маріїнському парку. 4 лютого 1918 в братській могилі поховано бл. 750 чоловік.

Сюди було перепоховано також П’ятакова Леоніда Леонідовича (22.09.1888, тепер м. Городище, Черкаська обл. – грудень 1917, чи січень 1918, Київ) – політичного діяча. 1908 закінчив політехнічний інститут у Києві. 1915 вступив до РСДРП(б). 1917 – один з організаторів Червоної гвардії в Києві, голова військової організації при Київському комітеті РСДРП(б), член виконкому Київської ради робітничих і солдатських депутатів, голова Київського ВРК, створеного під час жовтневого повстання 1917, член Центрального виконавчого комітету Рад України. Заарештований солдатами невизначеного загону в грудні 1917.

Тіло було знайдено 16 січня 1918. Після загибелі був похований на Байковому цвинтарі. Прах перенесено на прохання брата, більшовицького діяча Г. П’ятакова.

16 лютого 1919 в братську могилу перепоховано Тимофєєву Ганну Гаврилівну (парт. псевд. – Галя Тимофєєва; 21.09.1896, с. Попівка, тепер смт Кіровськ, Краснолиманський район, Донецька обл. – 4. 02. 1919, Київ) – політична діячка, член РСДРП(б). 1917 брала участь у встановленні радянської влади в Харкові, 1918–19 проводила підпільну роботу в Києві з організації повстанського руху на Київщині, учасниця І з’їзду КП(б)У в Москві. На поч. 1919, за Директорії Української народної республіки заарештована, утримувалася в Лук’янівській в’язниці, розстріляна. Ім’я Галі Тимофєєвої носить одна з вулиць Києва.

1927 на могилі встановлено бронзову плиту з барельєфом робітника, робітниці, селянина й підлітка (ск. В. Климов). Під час нацистської окупації арсенальці врятували барельєф. Його було використано в тимчасовому пам’ятникові, спорудженому на могилі 1951 (ск. А. Милецький).

21 грудня 1967 відкрито новий пам’ятник (скульптори В. Вінайкін, В. Климов, арх. В. Гнєздилов). Могилу покрито блоками з чорного граніту, які слугують цоколем пам’ятника. Розміри: цоколь – 0,4 м, постамент заввишки 2,5 м, скульптура заввишки 4,0 м.

Бронзову постать робітника з прапором у піднятій правій руці, звернену на вул. М. Грушевського, встановлено на чотиригранному постаменті з чорного лабрадориту. На блоці, що виступає з масиву постаменту, – присвятний напис. На лівому торці вмонтовано бронзову плиту з барельєфом з пам’ятника 1927.

Пам’ятник стилістично відповідає реалістичному напрямові з ідеологічнопропагандистською заангажованістю образної структури, поширеному в мистецтві 1920–30-х рр., яке спиралося на принципи об’єктивно-документальної фіксації реальних подій. Образ робітника з прапором, як типове явище нової доби, увійшов до образно-композиційних засад соцреалістичного мистецтва від початку його становлення як елемент агітаційно-масового мистецтва пролетарської культури. Відтоді цей образ став символом ідеї революції, яка, за марксистсько-ленінською доктриною, не припиняється, а триває в незаперечному вияві пролетарської диктатури. Цей образ широко розроблявся в монументальному і станковому мистецтві до серед. 1980-х рр.

Таким чином, пам’ятник належить до традиційної за радянського часу монументально-пластичної концепції. Він зберігає ренесансну схему «скульптура-постамент», проте замість афектаційної кульмінації рухів акумулює емоційно стриману енергію образу у статичній, певною мірою театрально-репрезентативній фронтальній композиції плакатного характеру з однією лише максимально повною точкою сприйняття – анфас. Узагальненість пластичного моделювання із збереженням анатомічної загостреності форм акцентується документально-конкретною цитатністю елементів композиційно-просторової та ідейно-образної структури пам’ятника, зокрема, графікою складок прапора, портретним психологізмом дидактико-декларативного плану, розповідальною характерністю жестів, пози персонажа.

Мистецька цінність пам’ятника обумовлена його історико-художніми якостями в контексті загальної еволюції українського мистецтва радянської доби.

Література:

Вестник Украинской Народной Республики. – 1917. – 17 (4) февр.; Вісті Об’єднаного Комітету Всеукраїнських Рад селянських, робітничих та військових депутатів. – 1917. – 22 січ.; Последние новости. – 1917. – 17, 22, 30 янв., 19 (6) февр.; Трудовая Волынь. – 1917. – 25, 26 янв.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 619 – 620.