Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Київська удільна контора 1871 – 76 рр., де зупинялася Марко Вовчок, проживав Сичугов В. І., містилися науково-дослідні інститути

(архіт., іст.).

Вул. М. Грушевського, 7.

У глибині Маріїнського парку, поблизу схилів Печерського плато. Будівля мала окреме розташування, нині з’єднана переходом по другому – третьому поверхах з боку правої частини головного фасаду з сусіднім чотириповерховим будинком (зведений у 1930-і pp.).

Будинок зі службовим одноповерховим флігелем на подвір’ї споруджений за проектом, виконаним у Департаменті уділів для Київської удільної контори – місцевого органу Міністерства двору Російської імперії, яке відало майном царської родини. Нагляд за будівництвом здійснював академік архітектури В. Сичугов, який у цей період виконував ряд будівельних та опоряджувальних робіт у Маріїнському парку. Використовувався як конторське приміщення з декількома квартирами. Будинок має круговий огляд, перед його головним фасадом влаштовано невелике парадне подвір’я, утворене фігурною в плані огорожею зі стовпів та ґратами між ними (первісні чавунні ґрати втрачено). В цілому структура будинку та його розташування характерні для садибних особняків, що відображає типологічну невизначеність на даний період конторських споруд і використання для них усталених форм інших типологічних груп.

Триповерхова, на високому цокольному поверсі, з бічними одноповерховими об’ємами цегляна споруда має симетричну об’ємно-просторову композицію. Центр головного фасаду виділено ризалітом з вхідним тамбуром, дворовий фасад має два рівновеликі ризаліти. Фасади вирішено у спрощених неоренесансних формах з використанням окремих барокових деталей. Перший поверх по периметру має широке дощане рустування з виділенням клинами завершень вікон. Вікна лучкові (на другому – третьому поверхах частину прорізів закладено), з широкими, слабопрофільованими лиштвами та плоскими замковими каменями, на другому – третьому поверхах об’єднані лопатками. Центральний ризаліт виділено пілястрами модифікованого іонічного ордера на рівні верхніх вікон, прорізи другого поверху акцентовано високими бароковими сандриками. Обабіч головного входу встановлено ліхтарі на чавунних кронштейнах художнього литва з волютоподібними мотивами. В 1937 р. до південно-східної частини споруди зроблено значну прибудову, цілком відмінну за стилем оформлення фасадів. Внутрішнє планування коридорного типу, з центральним розташуванням головного сходового вузла. В інтер’єрі частково збереглось оформлення парадного вестибуля з монументально трактованим триарковим переходом зі сходами до першого поверху. Тридільний плафон вестибуля декорований у центрі рамою у формі квадрифолія та дрібнопрофільною рослинною орнаментикою.

Будинок Київської удільної контори є частиною ансамблю Маріїнського парку.

У липні – серпні 1885 р. у квартирі помічника керуючого конторою І. Дмитревського тимчасово проживала письменниця Марко Вовчок (справж. – Вілінська Марія Олександрівна, по чоловікові – Маркович; 1833 – 1907). Прибула до Києва по дорозі із Ставрополя до Богуслава, куди її чоловік М Лобач-Жученко одержав призначення наглядача удільного округу. Пізніше, відвідуючи Київ, Марко Вовчок не раз зупинялася у цьому будинку, зокрема в 1886 – 87 рр.

У 1875 – 83 рр. тут жив Сичугов Віктор Іванович (? – 1892) – архітектор, акад. петербурзької AM (з 1867). У цей період – службовець Удільної контори. Проектував будинок Дворянського зібрання на Хрещатику (1876 – 77 рр., не зберігся), добудував особняк барона Р. Штейнгеля (1877 – 79 рр., сучасна вул.Воровського, 27), кілька прибуткових будинків у Києві, допоміжні будівлі у комплексі Києво-Печерської лаври, церкву-мавзолей М. Пирогова у Вінниці.

Під час громадянської війни тут містилася школа Комуністичного караульного полку. У 1919 р. споруду передано під дитячий ортопедичний заклад «Будинок скаліченої дитини». В 1924 р. перейменований на Всеукраїнський державний дитячий ортопедичний інститут, з 1931 р. – Український науково-дослідний інститут ортопедії і травматології МОЗ УРСР (з 1952 р. переведений на вул Воровського, 27, тепер – Український науково-дослідний інститут травматології та ортопедії МОЗ України). Засновник – ортопед, проф. І. Фрумін. Тут працювали фахівці з ортопедії професори О. Єлецький та його учень І. Олексієнко, хірург М. Дудко та ін.

В 1952 – 80 рр. у будинку розміщувався Київський науково-дослідний інститут загальної та комунальної гігієни МОЗ УРСР. Заснований 1931 р. в Харкові як Український державний інститут комунальної гігієни, в 1944 р. переведений до Києва (тепер – Інститут загальної гігієни ім. О. Марзєєва у складі Українського наукового гігієнічного центру МОЗ України, міститься на вул. Попудренка, 60).

У цьому будинку працювали:

– у 1952 – 56 рр. – Марзєєв Олександр Микитович (1883 – 1956) – вчений-гігієніст, акад АМН СРСР (з 1944), заслужений діяч науки УРСР (з 1935). Засновник і перший директор інституту (1931 – 56). Одночасно завідував кафедрою комунальної гігієни Київського медичного інституту (1944 – 56). Організатор санітарної справи в Україні, перших санітарно-епідемічних станцій. Автор першого у СРСР підручника з комунальної гігієни. Наукові праці присвячено проблемам планування і благоустрою населених пунктів, гігієни житла, водопостачання, стічних вод та каналізації, санітарній охороні забрудненого повітря, епідеміології та санітарному законодавству. Засновник (1922) і беззмінний редактор журналу «Профилактическая медицина». 1967 р. Інституту присвоєно ім’я О. Марзєєва. Кабінет вченого розміщувався на другому поверсі.

– у 1952 – 73 рр. – Калюжний Денис Миколайович (1900 – 76) – вчений-гіпєніст, чл.-кор. АМН СРСР (з 1961), заслужений діяч науки УРСР (з 1964). В інституті – з 1932 р., його директор у 1956 – 71 рр. Одночасно викладав у вищих навчальних закладах Києва (до 1970). Наукові дослідження з питань гігієни атмосферного повітря та планування населених пунктів. Один з перших в Україні дослідників проблем забруднення атмосферного повітря промисловими підприємствами. Кабінет вченого містився на другому поверсі.

З 1980 у будинку містилося Міністерство охорони здоров’я України. Тепер – Національний фонд соціального захисту матері і дітей «Україна – дітям».

Михайло Кальницький, Елла Піскова, Тетяна Скібіцька, Сергій Старченко, Павло Усенко

РДІА (Санкт-Петербург), ф. 789, оп. 14, спр. 16-а;

Листи Марка Вовчка: у 2 т. – К., 1984. – Т. 1 – 2;

Лобач-Жученко Б. Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. – К., 1983;

Марзеев А. Н. Двадцать лет научно-исследовательской и научно-практической деятельности Украинского института коммунальной гигиены (1931 – 1951). – К., 1953;

50 лет Киевского научно-исследовательского института ортопедии. – К., 1969;

Шахбазян Г. X., Калюжный А. Н. Семидесятилетие А. Н. Марзеева // Врачебное дело. – 1953. – № 7;

Шумада И. В., Гайко Г. В. Очерк истории и развития Украинского научно-исследовательского института травматологии и ортопедии МОЗ Украины (1919 – 1994). – К., 1994.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 340 – 342.