Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

Церква св.духа (стара)

Розмір зображення: 800:607 піксел

Кушниця. Церква Св. Духа, 1865 р. Світлина 1998 р. Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 420.

Кушниця Іршавський район

Церква св. духа. 1865. (УПЦ)

Село вперше згадують у 1454 р.

У 1801 р. йдеться про дерев’яну церкву св. арх. Михайла в доброму стані, збудовану з липових колод 118 років тому (тобто в 1683 р.) і забезпечену всіма атрибутами. Теперішня однонавна мурована базиліка до 1945 р. була присвячена Різдву пр. богородиці. Почав її будувати довкола старої церкви о. Іван Добра в 1835 р. Одночасно будували для священика фару, стайню та комору. Будівництво перервала революція 1848 р.

Добудували церкву в 1865 р. (є напис у турні), але не вистачило грошей, щоб покрити дах. Тоді Ілько Радь продав воли і так докрили церкву, за що всі родичі Радя заслужили собі місце поховання біля церкви і на їх могилах стоять чудові кам’яні хрести.

Церковну ділянку обгородили кам’яним муром з дубовими воротами, а навколо храму посадили липи. Потім церкву поштукатурили всередині, а зовні не змогли. Священиком тоді був о. Михайло Мустянович, який прослужив у Кушниці 52 роки. Його наступниками були о. Ґабор, о. Андрашко, о. Петро Погоріляк, о. Василь Штима.

У 1902 р. 25 кушницьких заробітчан у США зібрали на прикрашення храму 800 корон. На ці кошти церкву поштукатурили зовні, розмалювали інтер’єр, купили в Будапешті новий іконостас. Старий іконостас у 1908 р. виставили на продаж і продали до церкви в село Дусино.

У 1911 р. із зрубаної біля церкви смереки зробили лави і хори. У 1908 р. в село прийшов чудовий майстер по каменю Іван Возняк з Кросного в Польщі. Він зробив з каменю розп’яття та ангелів для церковних воріт, а також робив кам’яні хрести,

У 1920 р. в селі поширилося православ’я, а в 1928 р. православні збудували маленьку, дуже просту дерев’яну церкву св. духа, яку перетворили на фару після перебрання мурованої церкви. Як розповідає Михайло Мінський, у 1947 р. прийшли з Москви і забрали цінну книгу, де були записані події за кілька століть. Кураторові Андрію Ґецку залишили розписку, але книгу ніхто вже не бачив.

Кажуть, у бані під хрестом зберігались документи про церкву, але буря 1928 р. зірвала дах і баню з хрестом і після того документи зникли. На вежі церкви – три дзвони. Найбільший відлив Р. Маноушек у Брно, малий – фірма “Акорд” у 1927 p., а третій дзвін – давня пам’ятка з XVIII ст. Біля церкви стоїть каркасна дерев яна дзвіниця з двома дзвонами роботи Р. Маноушка з 1928 та 1931 р. Останній куплений Георгієм Біксеєм.

У селі побутувала легенда про кушницький дзвін, що був свідком битви в часи нападу на край “песиголовців” (татарів). Він був на дзвіниці коло церкви і на ньому видно було краплини крові. Потім його сховали, а коли вороги пішли, дзвін знову служив людям і шанувався в селі як стародавня пам’ятка.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 419 – 421.