2017 р. Звід пам’яток України
Ольга Пламеницька
Різдва Богородиці церква, 1800 (архіт.). У центрі села на височині. Домінує у панорамі села, розкриваючись з далеких під’їздів.
Побудована у 1800 на місці однойменної дерев’яної церкви 1690. Автор проекту – невідомий. Можливо, він належав до числа учнів В .Баженова. Дзвіницю було добудовано пізніше.
Храм вирішено у архітектурних формах класицизму. Цегляний, однобаннний з дзвіницею перед західним фасадом. Зовнішній контур плану споруди має форму еліпса з повздовжньою віссю захід – схід. Північний і південний вхід акцентовані чотириколонними портиками, що не виступають з еліптичного абрису й утворюють бічні галереї, стіни котрих западають на еліптичній кривій. Внутрішнє планування храму також відрізняється оригінальністю: до круглого (діаметром біля 10 м) центрального підкупольного об’єму з чотирма діагонально розміщеними у плані екседрам, із заходу та сходу прилягають притвор і апсида ідентичного до еліптичного за планом абрису. Вони мають по дві екседри та з’єднуються з маленькими еліптичними у плані приділами, розміщеними з півночі та півдня від притвору й апсиди. Протилежно до округлих форм храму, дзвіниця має традиційний прямокутний план, з’єднуючись з храмом невеликим критим переходом.
Рішення фасадів традиційне для архітектури класицизму. Масивні на висоту двох ярусів, доричні портики північного та південного входів з канельованими колонами, класичними антаблементами та трикутними фронтонами, а також трохи приплюснута сферична баня на високому 16-віконному барабані, увінчана маленькою банькою, створюють враження величності та монументальності. Особливу урочистість надають храмові широкі сходи, що ведуть до портиків і повторюють еліптичний контур плану споруди. Додатковим композиційним акцентом слугує дзвіниця, на двоярусний четверик якої, рівновисокий, з портиками, поставлений восьмерик дзвіниці, увінчаний низьким наметом з ліхтариком.
Західний вхід у храм через дзвіницю оформлено у вигляді високого арочного отвору. Гладка площина стіни східної частини храму, скупо декорована нішами та плоскими лопатками, контрастує з активною пластикою портиків.
У інтер’єрі, функціонально вирішеному за традиційною схемою «притвор-нава-апсида», домінує підбанний простір нави, що сягає висоти більш як 20 м. Через високі підпружні арки до неї розкриваються рівновисокі апсида та притвор з розміщеними над ними хорами. Перекриття над притвором плоске, балочне. Сходи на хори ведуть з південного еліптичного за планом приділу та влаштовані у товщі масивної підбанної опори. Апсида та притвор з хорами, а також чотири приділи перекриті еліпсоїдними банями.
Розписи у інтер’єрі відсутні. Сучасний іконостас, розміщений у підпружній арці між навою і апсидою та двох бічних екседрах, вирішений у нетрадиційних формах, повторюючи контури арки й екседр. Ікони не являють художньої цінності.
Оригінальне об’ємно-просторове рішення храму та його виразна архітектура орієнтована на кращі витвори столичної школи класицизму ставлять пам’ятку до ряду найбільш значних провінційних культових споруд поч. 19 ст.
[Державний архів Сумської обл., ф. 804, оп. 2, спр. 2, арк. 140-зв., ф. 100, оп. 1, спр. 1-3; Історія міст і сіл УРСР. Сумська область. – К., 1973. – С. 593; Филарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд. III. – М., 1857. – С. 165.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 1238 – 1239.