1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
З Ворохти треба знов повернути на ясінську дорогу, проїхавши село Яблоницю, піднятись на перевал; звідти відкриваються неозорі краєвиди з Говерлою, Негрівцем та іншими вершинами на обрії, а внизу серед плосковидих пагорбів над Чорною Тисою привільно розкинулася Ясіня. На південній околиці села, де один з горбів висувається великим коліном до Тиси, стоїть дерев’яна Струківська церква, за переказами, названа так від імені гуцула Струка. Він тут мав великі отари овець. Одного разу несподівано рано випав великий сніг і замів дороги. Пастухи покинули в критій загороді овець і пішли в Яремчу, бо в них не було запасу їжі. Навесні Струк пішов подивитися на своїх овець. Як же здивувався він, знайшовши їх цілими (вони мирно доїдали стіг сіна), більше того, при них було багато маленьких ягнят. Як подяку богоматері за збереження отари Струк збудував на цьому місці в її ім’я церкву, і відтоді тут почали селитися гуцули. Таку легенду розповів мені старий гуцул, показуючи церкву.
Вона хрещата, одноверха, з маленькою дзвіничкою поруч. Але якщо в коломийській церкві домінують горизонтальні розміри і членування, а у ворохтянській – стрункість, прагнення надати споруді стовпоподібного вигляду, то в ясінській знайдено щасливу рівновагу між цими двома тенденціями. Вдало дібрані пропорції бічних об’ємів не «сперечаються», але і не підкоряються центральній бані. Вони – необхідний компонент. Між ними видно трохи піднятий четверик центральної широкої бані з розкішним барочним верхом. Завдяки цим співвідношенням здається, що бічні зруби повинні бути саме таких розмірів, щоб гідно підтримувати «престиж» солідного центрального верха.
Інтер’єр позначений затишністю і воднораз урочистістю. Напівциркуль-ні арки-вирізи, накреслені сміливою досвідченою рукою, відкривають простори бічних приміщень на всю ширину. Тим-то центральна баня органічно зливається з бічними, утворюючи єдиний простір, відкритий на середхресті у висоту дуже широкою банею. Як в рисунку бані, так і в арках-вирізах і обрисі об’ємів зовні багато округлих ліній, що надає масиву храму скульптурної пластичності. Справді храм треба оглядати як скульптуру, обійшовши навкруги.
Згідно з переказом, храм ніби був збудований Струком у XVI ст., але не уцілів. Сучасний храм належить, очевидно, до XVIII ст., а від старого збереглися тільки нечисленні ікони, серед яких «Преображення» виділяється дуже тонкою гармонією блідо-рожевих, зелених, блякло-блакитних та вохристо-коричневих тонів. Типи вже зовсім народні, а дія відбувається на тлі реального карпатського ландшафту, і хоч майстер ще не оволодів мистецькими засобами Відродження, однак він ретельно намагається зобразити конкретне оточення, зокрема ландшафт, будови, одяг, дерева, квіти і трави і т. ін.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 352 – 353.