Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1966 р. Історія українського мистецтва

Проте є одна галузь образотворчого мистецтва, яка становить безперечний і дуже оригінальний внесок тюркських кочових народів в історію європейської художньої культури. Це – кам’яні баби, своєрідні скульптурні зображення людей. Звичайно такі баби називаються половецькими, але назва ця неточна, їх ставили не тільки половці, а й інші тюркські народи, хоч, можливо, половцям належать найдосконаліші зразки цих скульптурних зображень. Уся широченна смуга євразійських степів від Орхона (в Монголії) до Дніпра уставлена бабами, дуже схожими одна на одну [Л.А.Евтюхова. Каменные изваяния Южной Сибири и Монголии. – «Материалы и исследования по археологии СССР», № 24, М., 1952, стор. 72-120]. Колекції кам’яних баб є в музеях Дніпропетровська, Краснограда та інших міст.

Кам’яними бабами в народі називались і скіфські стели, і навіть слов’янські кам’яні ідоли, відомі на Наддністрянщині. Але половецькі баби, а точніше – баби тюркських племен раннього середньовіччя, відрізняються від скіфських і від слов’янських скульптур. Вони мають свої, властиві лише їм риси, які дають змогу безпомилково розпізнавати їх серед інших подібних стародавніх пам’яток.

Кам’яні баби у тюрків, це, насамперед, надмогильні пам’ятники. Ще кілька десятків років тому в наших степах зустрічалися кургани з такими фігурами (зараз вони здебільшого звезені до музеїв). Значення їх для нас не зрозуміле. Але, в усякому разі, це не зображення богів, призначені для культового поклоніння. Можливо, вони, незважаючи на одноманітність і відсутність індивідуальних рис, були умовними портретами похованих богатирів та їхніх жінок. Можна припустити також, що це образи якихось міфічних істот, духів-охоронців тощо.

За типом зображення кам’яні баби поділяються на дві групи. Першу з них становлять скульптури чоловіків. Зображували їх як у стоячому, так і в сидячому положеннях, із знаками військової приналежності: в шоломі, іноді зі зброєю і обов’язково з жертовною посудиною в руках. Виразно окреслені голова, тулуб і руки виконані в манері круглої скульптури. Обличчя здебільшого опрацьовані дуже старанно: очі, ніс, довгі горизонтальні вуса, рот, підборіддя – все це, відчувається, привертало особливу увагу митця. З-під шолома на спину іноді звисають довгі коси. Але ноги у статуй непропорційно малі, короткі і звужуються донизу, нагадуючи формою перевернуті вузькогорлі пляшки.

Подекуди деталізується одяг і речовий інвентар. На старанно опрацьованих шоломах виразно виступають окремі деталі (металевий каркас, шишаки, наносники тощо). Форма шоломів конічна або півсферична. Майже у всіх таких скульптурах на грудях зображувались дві круглі бляхи, підтримувані цілою системою ремінців. Одягнені воїни в довгий каптан, вузькі шаровари; взуття лише злегка окреслене. На поясі висять гаманці, ножі, кресала, іноді – шаблі, луки, сагайдаки. Необхідною деталлю цього типу баб є жертовна посудина, завжди цілком рельєфна, з виїмкою вгорі; до неї, очевидно, клали якісь приношення.

Другу групу кам’яних баб становлять статуї жінок, яких зображували переважно в сидячому, а зрідка й в стоячому положеннях. За стилем і манерою виконання вони дуже подібні до чоловічих фігур, але відрізняються від останніх деталями. Перше, що впадає у вічі, – це сутулість більшості постатей – голова надто глибоко посаджена в плечі. Статева приналежність підкреслена характером грудей і безвусим обличчям. Більш детально розроблене вбрання: жінки одягнуті в довгі, багато прикрашені (очевидно, гаптуванням) сарафани чи каптани та вузькі шаровари. Дуже складними є головні убори найрізноманітнішої форми. Характерна особливість жіночих статуй – наявність різного роду прикрас: намиста, підвісок, сережок, стрічок та ін. На поясі бачимо люстерка, гребінці, ножики та інші предмети. Так само, як і статуї чоловіків, жіночі кам’яні баби завжди мають жертовні посудини. Стиль цих зображень дуже витриманий і відзначається примітивним натуралізмом. Деталі скульптур мають повну відповідність до елементів тогочасної матеріальної культури: наприклад, відомі шоломи кочовиків, які знаходять при дослідженні поховань, такі ж, як у кам’яних баб. Те ж саме можна сказати і відносно зброї чи дрібних речей (кресал, ножів, гребінців тощо). Стародавні митці не відходили від натури, прагнучи відтворити її дуже точно; нерідко за деталями губився конкретний образ людини, зовсім позбавлений індивідуальності.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 90 – 91.