Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Собор святих Бориса і Гліба

Собор споруджено в 1120 – 1123 рр. (за іншими даними – близько 1170 р.) артіллю місцевих майстрів на підмурках невідомих мурованих споруд початку XI ст. як дворовий храм-усипальня чернігівських князів. У 1611 р. собор пошкоджено пожежею, а 1628 р. перебудовано на домініканський костел. У 1672 р. до західного фасаду прибудовано восьмигранний притвор з дзвіницею. На початку XVIII ст. собор став п’ятибаневим. У 1857 р. його розширено на схід прибудовою нових апсид. У 1941 – 1943 рр. частково зруйнований, а в 1952 – 1958 рр. реставрований у гаданих первісних формах за проектом архітектора М.Холостенка. Не збереглися галереї й каплиці, що оточували собор, а також притвор з дзвіницею 1672 р. З XII ст. до 1786 р. з перервами собор був головним храмом Борисоглібського монастиря.

Собор розташований в історичному середмісті на території стародавнього дитинця між Спасо-Преображенським собором і Колегіумом. Він є характерним зразком споруд чернігівської архітектурної школи XII ст.: тринавовий, хрещато-баневий, триапсидний храм, увінчаний однією банею. Фасади розчленовані півколонами з позакомарним завершенням кожного прясла. На рівні закомарних п’ят проходить аркатурний фриз. Портали – перспективні, триуступчасті. В інтер’єрі збереглися П-подібні в плані хори з різьбленими огорожами, ніші-аркасолії в стінах, призначені для княжих поховань, прикрашений мозаїкою омфалій та фрагменти фресок. Хід на хори – в товщі західної стіни. Склепіння – циліндричні та хрещаті.

Собор споруджено в техніці порядового мурування з великоформатної плінфи. Фасади потиньковано з розграфленням на квадри. В інтер’єрі стіни потиньковані й побілені. Підлога – кам’яна, покриття даху – позакомарне з оцинкованого заліза.

В.В.Вечерський

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 292.