1996 р. Специфіка реставрації Казанської церкви в Чернігові

I.Яковлев

Казанська церква і досі малодосліджена, хоча за первісним призначенням (єдиновірний храм), об’ємно-просторовим вирішенням (центрична хрещата з п’ятьма „фальшивими” банями), архітектурою фасадів (надзвичайний лаконізм у пластиці фасадів і водночас вдале пропорційне співвідношення окремих елементів і цілого об’єму споруди; стрункий рисунок центральної бані; наявність на тинькованих фасадах відкритих витонченого профілю дерев’яних карнизів), за вдалою містобудівною роллю в прилеглій забудові пам’ятка заслуговує на гідне місце в архітектурній спадщині Чернігова.

Розташована за кілометр від адміністративного центру міста, в рівнинній частині. Забудова прилеглої території сформована на початку XX ст. і складається переважно з одноповерхових дерев’яних, здебільшого обкладених цеглою індивідуальних будинків. На жаль, ця специфічно чернігівська архітектура, цінність якої саме в містобудівному аспекті останнім часом все активніше зникає під „натиском” сучасної багатоповерхової забудови.

Казанська церква була і частково залишається вертикальною домінантою в цій частині міста. Розташовані поблизу споруди музею М.Коцюбинського і церква утворюють практично єдиний комплекс.

Архівні і натурні дослідження підтверджують наявність двох основних будівельних етапів (хоч споруда зазнала багатьох менш суттєвих перебудов): будівництво саме обсягу церкви, яке, згідно з працею Є.Карнаухова [Карнаухов Е. Алфавітний список церков Чернігівської єпархії // Праці Чернігівської комісії. – Чернігів, 1908. – Вип.7. – С.50], датується 1827 р., і прибудова дзвіниці, чітку дату будівництва якої не з’ясовано, хоча за виявленим мистецтвознавцем Ю.Ліфшицем креслеником проекту прибудова дзвіниці за підписом кондуктора Михайлова [ДАЧО. – Ф. 127. – Оп. 16. – Спр. 75. – Арк. 11] датується 1866 р. У зв’язку з суттєвими відхиленнями проектних вирішень від реалізованих, використання цих креслеників як іконографічного матеріалу в розробці проекту реставрації проблематично.

План церкви має форму рівнобічного хреста, зорієнтованого по осях захід-схід, північ-південь. Рамена хреста (в тому числі й апсида) прямокутні; західний, південний і північний – з дверними отворами; середхрестя – квадратне. Перекриття всіх п’яти рамен хреста – плоскі. Вищий обсяг середхрестя відокремлений від чотирьох нижчих бічних великими напівциркульного абрису підпружними арками, п’яти спирання яких розташовані низько. Отже, структура інтер’єру з досить цілісним, подібним до зального, простором, в якому ніяк не проявляється об’ємне вирішення фасадів над рівнем вінчаючого карниза.

До проведення реставраційних робіт четверик середхрестя завершувався напівсферичною банею; рамена хреста мали двосхилі дахи; трикутні фронтони підшито дошками.

При опрацюванні виявлених іконографічних матеріалів, а саме: проекту 1866 р., двох олійних пейзажів художника В.Зенченка (копію наводимо), фотолистівки [приватна колекція листівок І.Бугаєвича, Чернігів], а також при натурному дослідженні дерев’яних конструкцій даху центрального четверика встановлено, що баня мала маківку у вигляді ліхтарика з „глухим” циліндричним барабаном, з напівсферичним завершенням та хрестом простого рисунка на великому яблуці – кулі. Крім головної великої бані, існували чотири менші, діагональне розташовані „глухі” маківки з циліндричними барабанами і напівс4)еричними завершеннями, увінчаними подібними до центрального, тільки меншими хрестами.

Такі характерні риси Казанської церкви, як п’ятиверхість з діагональним розташуванням кутових бань об’ємно-просторової композиції, підшиття плоскими стелями внутрішнього простору завершень, особливо центральної бані з ліхтариком, споріднює її з російським зодчеством. Проте центрична хрещата з рівними раменами хреста загальна розпланувальна структура церкви, а також наявність потрійних аркад в інтер’єрі асоціюються з ранньохристиянськими прототипами.

При прийнятті проектних вирішень для розробки науково-проектної документації стояли такі завдання: шляхом звільнення від пізніших прибудов, відновлення втрачених первісних елементів (завершення та чотирьох потрійних аркад в інтер’єрі), відтворити об’ємно-просторову структуру першого періоду будівництва, а також зберегти уцілілі яруси дзвіниці і відновити її в повному обсязі.

Отже, запропоновано проектом і реалізовано відновлення споруди згідно з двома основними періодами в її спорудженні -періодом будівництва церкви і періодом добудови дзвіниці. Реалізація таких вирішень є оптимальною для потреби православної церкви.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 151 – 153.