2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський

Охтирський Троїцький монастир (архіт.). Монастир містився поблизу с. Чернеччина на старовинному Охтирському городищі, яке є покритим дубовим лісом останцем корінного правого берега р. Ворскли, що підноситься на 40 м над заплавою.

1641 на цьому городищі було засноване прикордонне місто Ахтир (Ахтирськ), зруйноване 1652. Його укріплення складалися з земляного валу і мали шість невеликих бастіонів. Посад під горою був оточений частоколом.

1654 в південно-західній частині покинутого городища 40 ченців Лебединського Троїцького монастиря, якы на чолі з ігуменом Іоанникієм прийшли з Правобережжя, заснували монастир. Первісно він називався Благовіщенським. Всі його дерев’яні споруди (Благовіщенську церкву, трапезну, келії) й укріплення зведено у 1671 – 76. У 1-й чв. 18 ст. титарем монастиря став духівник російського імператора Петра І Тимофій Васильович Надаржинський, коштом якого в 1724 – 27 збудовано мурований Троїцький собор. Тоді ж монастир перейменовано на Троїцький і оточено цегляним оборонним муром. 1741 споруджено муровані: оборонну дзвіницю, трапезну з церквою Св. Петра і Павла, келії.

Троїцький собор за архітектурним типом був тридільним, трибанним, з яскраво виявленим вертикалізмом загальної композиції. Центральне тридільне ядро собору в 1847 було оббудоване численними притворами, бічними вівтарями та іншими прибудовами.

1788 під час секуляризації монастирських маєтностей в Російській імперії Троїцький Охтирський монастир ліквідовано, його мури, трапезну церкву і корпуси келій розібрано на цеглу. Собор став парафіяльним храмом для ближніх сіл Чернетчина і Доброславівка.

У 1842 закритий монастир було відновлено. 1844 збудували муровану стіну довкола монастиря з брамою, теплий храм Різдва Богородиці, мурований і три дерев’яні корпуси келій. У 2-ій пол. 19 ст. при монастирі під горою споруджено муровані будівлі лікарні й готелю. На схилі монастирської гори був вхід у печери, оформлений тридільною арковою композицією, увінчаною високим фронтоном. Остаточно монастир зліквідовано у 1920-х рр., після чого тут містилася дитяча колонія. Пізніше, у 1940-х рр., зруйновано собор і всі споруди за винятком оборонної дзвіниці.

Дзвіниця. Побудована 1741, – це єдина збережена до нашого часу споруда монастиря.

Вона займає найвищу точку південно-західного краю городища, що виступає у заплаву. Завдяки розташуванню в зоні найвищої композиційної активності висотний об’єм дзвіниці відіграє роль важливої містобудівної домінанти, пануючи в ландшафтних просторах долини р. Ворскли.

Зведено споруду з червоної цегли доброго випалу формату 27,7 х 15,3 х 7,0 см. на вапняно-піщаному розчині з домішкою товченої цегли староруською верстовою системою мурування з товщиною швів 2,0 – 3,5 см. Зразком послужила дзвіниця Покровського собору в Харкові, збудована 1689. Дзвіниця протягом свого існування майже не зазнала помітних перебудов. У її архітектурному устроєві наявні впливи тогочасної російської архітектури: це триярусний восьмерик, увінчаний гранчастим шатром з ліхтариком і цибулястою банькою (остання не збереглася).

Загальна висота споруди – 22 м. Збільшення висоти ярусів іде знизу вгору: присадкуватий перший ярус має виразні оборонні риси, тоді як восьмерик третього ярусу – дуже струнких пропорцій. Перший ярус, окрім того, значно ширший, ніж ті, що вище, має товщину стін 170 см. Перехід від першого ярусу до другого в інтер’єрі виконано у вигляді неширокого залому, тобто восьмигранної зрізаної піраміди. Зовні цей уступ накривався дашком.

Вхід влаштовано зі сходу, з боку монастирського двору. Його фланкують гранчасті півколони з горизонтальним карнизом угорі (цей портал значно поруйновано). У правому відкосі дверного прорізу – хід у товщі стіни зі сходами на другий ярус. Первісно він виводив на бойовий майданчик прилеглого оборонного муру, а вже звідти був вихід на другий ярус. Між’ярусні перекриття були плоскими по дерев’яних балках, яруси сполучалися між собою дерев’яними драбинами.

На другому ярусі у гранях, обернених по сторонах світу, в прямокутних облямуваннях містилися бійниці, пізніше розтесані й перероблені на прямокутні вікна. На третьому ярусі в гранях за сторонами світу влаштовано великі аркові отвори дзвону, а в діагональних гранях – дещо меншого розміру 906плоскі аркові ніші. Круглі отвори у нижній третині шатра (у гранях по сторонах світу) та слухи, розташовані в діагональних гранях шатра, також могли правити за бійниці.

Споруда має скромний і тектонічний декор, у якому застосовані наріжні пілястри, гурти і карнизи, півколонки, прямокутні й аркові профільовані ніші. Кожний ярус завершується профільованим карнизом невеликого виносу, розкріпованим на наріжних пілястрах. Усі елементи декору (півколонки, тяги тощо) набрано з лекальної цегли.

Дзвіниця Охтирського Троїцького монастиря – рідкісний збережений зразок монастирської дзвіниці оборонного типу 1-ої пол. 18 ст. Нині вона є пам’яткою архітектури місцевого значення з охоронним №125-См і потребує проведення реставраційних робіт. Охтирське городище, на якому вона розташована, також має охоронятися як комплексна пам’ятка природи, археології та історії.

[Державний архів Сумської обл., ф. 804, оп. 1, спр. 280, арк. 1-зв.; оп. 2, спр. 2, арк. 64-64-зв.; РДІА, ф. 796, оп. 119, спр. 1391, арк. 1-3; ф. 797, оп. 14, спр. 34092, арк. 1-5; Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 1989, оп. 1, спр. 704, арк. 26-зв., 197; Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України / B. В. Вечерський. – К., 2002. – С. 354-356; Вечерський В. В. Спадщина містобудування України : Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць / В. В. Вечерський. – К., 2003. – С. 500-502; Зверинский В. Материалы для историко-топографического исследования о монастырях Российской империи / В. Зверинский. – Спб., 1890. – Ч. 1. – С. 80; Россия. Полное географическое описание нашего Отечества / Под ред. В. П. Семенова. – Т. 7: Малороссия. – Спб., 1902. – С. 320; Таранушенко С. Пам’ятки архітектури Слобожанщини XVII – XVIII віків / С. Таранушенко // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. – К., 1959. – C. 57; Третьяков П. Стародавні слов’янські городища у верхній течії Ворскли / П. Третьяков // Археологія. – К., 1947. – Т. 1. – С. 125-126; Яблонский Д. Порталы в украинской архитектуре / Д. Яблонский. – К., 1955. – С. 117.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 906 – 907.