2017 р. Звід пам’яток України

Роман Офіцинський

Білки – село, центр сільської ради. Розташоване у Боржавській долині на правому березі р. Боржава при впадінні в неї р. Білка, за 8 км від районного центру.

Через село проходять шосе Ужгород-Довге, Липча-Хуст, вузькоколійка Берегово– Кушниця.

Площа села – 45 кв. км, населення – 8,1 тис. осіб (2011).

Тут знайдено 3 неолітичні поселення, бронзовий скарб (13 браслетів, 2 кельти, наконечник списа) ХІІ–ХІ ст. до н.е., двошарове городище ранньозалізного віку (VІІІ ст. до н.е.) і середньовіччя (VIIІ-ХІІ ст.), курганний могильник куштановицької культури (VІ-ІV ст. до н.е.).

Назву села пояснюють народні перекази. Перший – про вродливу біляву дівчину Білку, котра втопилася, дала назву річці та селу. Другий – про білок, що жили на деревах поблизу торговища, де розрослося село.

Село вперше згадується в королівській грамоті 1245 як подароване землевласнику Корачоні, нащадки якого взяли прізвище Горзов. На місці давнього городища було збудовано кам’яний замок. Білки належали до Березького комітату. Римо-католики спорудили костел, що занепав за реформації. Мурований реформатський храм зруйновано у 1970-х, на його місті збудували дільничну лікарню. До Білок належали два монастирі: «Archimandria Sanctae Cruсis de Bilke» стояв на г. Городище, «Archimandria de Komorod» – на Комариному полі (потім – Телячий цвинтар). 1692 відомо про дві церкви, 1748 – про дерев’яні: Вознесіння Господнього і Пресвятої Богородиці.

Головним архітектурним акцентом центральної частини Білок є кам’яна греко-католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці з розписами художника Мукачівської єпархії Фердинанда Видри. Це велика базиліка з бароковою вежею над входом, зміцненою двома контрфорсами. Її споруджували протягом 1797-1822. У липні 1939 навколо церковного подвір’я вимурували огорожу. 1948 церкву закрили, 1953 зняли з реєстрації та перетворити на музей атеїзму, 1989 повернули греко-католикам.

Напередодні та після Довжанської битви з куруцами 7 червня 1703 у Білках ночувало австрійське військо (1,2 тис. осіб).

1837 у селі проживало 2,1 тис. осіб, 1900 – 4 тис., 1930 – 5,6 тис. осіб.

Від поч. 19 ст. Білки – сільське містечко із самоврядними привілеями: проведення ярмарок, обрання старости і сільського представництва. Тут торгували великою рогатою худобою. Від 1844 село мало печатку з гербом із зображенням дубової та виноградної гілок. Ці символи використано для прапора і герба села, затверджених 2007.

1873 Білкам дозволили щомісячні ярмарки. Діяла залізорудна шахта, лісопилка, водяні млини.

На гомінкому перехресті 1874 встановлено хрест з написами язичієм на чоловому боці «Памятник братства тверезости заведеного от Пія Папы IX 1874» та на звороті: «Крест побідил поганство крест побідит піянство». У радянські часи хрест перенесли на кладовище.

1875 відкрили першу державну початкову школу. Наприкінці 19 ст. з Білок масово виїжджали на тривалі заробітки. Лише 1900 виїхало 450 селян, переважно в Америку.

15 січня 1906 на виборах старости представники влади сфальшували протокол на користь свого представника. Селяни відстоювали іншу кандидатуру – реального переможця. Жандарми 13 осіб убили, 40 поранили, 13 арештували. Під суспільним тиском сільського нотаря й окружного начальника жандармерії теж притягли до відповідальності – штрафу.

На Хустському з’їзді 21 січня 1919 четверо делегатів від Білок проголосували за возз’єднання Закарпаття з Україною. 26 квітня 1919 у село вступило румунське військо, а після укладення Сен-Жерменського договору 10 вересня 1919 – чехословацьке. Від 1923 в селі діяла горожанська школа, українська і чеська початкові школи. 1920 звели зрубну православну церкву св. Петра і Павла. Її розібрали 1939, коли вимурували нову.

Після Віденського арбітражу 2 листопада 1938 до Білок перебазували Берегівську гімназію. Депутатом сойму Карпатської України вибрали хлібороба з Білок Івана Ігнатка, організатора місцевої «Просвіти». 15 березня 1939 село окупувала Угорщина, на околиці угорські солдати розстріляли 4 місцевих членів «Карпатської Січі», котрі поховані на сільському кладовищі. На місці їх розстрілу встановлено меморіальний хрест й обеліск.

24 жовтня 1944 увійшли радянські війська. 1946-53 провів у радянському концтаборі місцевий греко-католицький священик Іван Попович. Після ліквідації греко-католицької церкви 1949 парох села Білки Петро Орос служив підпільно. Уночі 28 червня 1953, коли священик йшов сповідати хворого, його застрелив міліціонер. Останки вбитого виявили аж 1992 і перенесли у муровану каплицю біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

У березні 1948 створено колгосп «За нове життя». Тут працював відомий кукурудзовод, двічі Герой Соціалістичної Праці (1958, 1977) Юрій Пітра і доярка, Герой Соціалістичної Праці (1966) Марія Симканич. У березні 1984 в селі встановили бронзове погруддя Ю. Пітри.

У травні 1964 село відвідав американський художник і письменник, борець за мир і дружбу народів Рокуел Кент з дружиною Селлі.

1968 запустили соковинний завод (300 робітників), а 1980 – філіал Мукачівського трикотажного об’єднання. Діяли 2 десятирічні, 1 восьмирічна, 5 початкових школи. 1966 відкрито професійно-технічне училище будівельного профілю (від 2005 – професійний аграрний ліцей).

1978 Білкам присвоєно почесне звання «село високопродуктивної праці, високої культури і взірцевого порядку». Його характеризувала розгалужена освітня, культурна, медична, торгова мережа.

1998 заснована «Кузня Зейкана» – сімейне підприємство династії ковалів. На виробничій площі понад 5 тис. кв. м нині 25 працівників виготовляють різноманітні вироби з чорних і кольорових металів.

Звідси родом Іван Фірцак (Кротон) – борець, боксер, силач, артист цирку, визнаний у 1928 найсильнішою людиною планети, а також народний артист України, композитор і вокаліст Степан Гіга.

У Білках на державному обліку перебуває 8 пам’яток місцевого значення: 5 історичних (місця розстрілу селян австро-угорськими жандармами (1965) і захисників Карпатської України (2007), могила радянського солдата В. Петренка на старому кладовищі (1986), меморіальні дошки на стіні будинку культури в честь І. Ігнатка та І. Фірцака (1999), 3 – монументального мистецтва (пам’ятники односельчанамдобровольцям радянської армії 1965, двічі Герою соціалістичної праці Ю. Пітрі 1984, найсильнішій людині планети І. Фірцаку 2009).

Джерела і література

Василинець М. Білки, село над Боржавою. – Ужгород: Карпати, 2007. – 344 с.; Мельник В., Хоменко И. Белки // История городов и сел Украинской ССР. Закарпатская область. – Киев: УСЭ, 1982. – C. 253-260; Достал Я. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки. 1919-1939 рр.). – Ужгород: Карпати, 2014. – С. 72-73; Легоцький Т. Історичні колоски: Визначні пам’ятки природи та історії. – Ужгород: Карпати, 1997. – С. 24; Пагиря В. Білки та білківчани. – Мукачево: Карпатська вежа, 2011. – 40 с.; Сирохман М. Втрачені церкви Закарпаття. – Торонто-Ужгород, 1999. – С. 33-34; Сирохман М. Церкви України. Закарпаття. – Львів: Мс, 2000. – С. 258-259; Федака С. Населені пункти і райони Закарпаття. – Ужгород: Ліра, 2014. – С. 21-23; Фийнеш Е. Географічний словник Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини XIX ст. – Ужгород: ІВА, 2011. – С. 32.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 248 – 250.