Спогади Юрія Грицеляка про будинок перемшльської капітлуи – колишній кляштор кармелітів

Спогади Юрія Грицеляка про будинок перемшльської капітули – колишній кляштор кармелітів:

"З початком війни німці прийшли до Перемишля і тут же відступили місце радянським, тобто московським військам. Почались переслідування духовних осіб і їхніх сімей. З встановленням границі по річці Сян (1939р) і з приходом «визволителів зі Сходу» наше попереднє життя закінчилось. Помешкання нашої сім’ї сподобалось якомусь офіцерові і нам, як «буржуазним пережиткам», наказали переселитись в приміщення капітули, яке примикало до церкви св. Івана Хрестителя. Це був старовинний будинок, де колись за Австрії знаходився монастир Кармелітів, збудований чотирикутником, з довжелезними коридорами, з внутрішньої сторони квадрата, і з келіями 3м шириною і 6м довжиною та іншими приміщеннями з зовнішньої сторони. Ми отримали помешкання на третьому поверсі. Щоб зайти в туалет, треба було пройти коридором до кінця, повернути направо, пройти ще трохи і тоді наліво на балкон, де зліва знаходилося приміщення з старовинними туалетами. Воду набирали з криниці, що знаходилася за подвір’ям і сягала глибини 32 метри до води, яка була облаштована корбою з маховиком і кованою 20-літровою баддею. Там ми прожили до 1941 року, коли почалося німецько-російська війна Так ми дожили до неділі 22 червня 1941 року. Напередодні мати моя, Софія, повезла передачу в тюрму братові Богданові, якого нібито мали повернути в Дрогобицьку тюрму (куди возили – не сказали). Вночі почалася стрілянина, вибухи бомб і снарядів. Відламки торохтіли по дахах, чути було дзенькіт розбитих вікон.

Ми з батьком поспішно зійшли вниз до пивниці, а коридори капітули почали наповнюватися втікачами з міста, а то і випадковими втікачами з інших місцевостей. Поволі перший поверх заповнився постелями, на яких лежали люди. Стало відомо, що це розпочалася війна і що німці наступають. Батько мій змушений був якось організувати людей, подбати про їжу. А я, хлопець 9-ти років від роду, користуючись «свободою» (без права виходити з будинку) цілими днями ходив між людськими лежанками і слухав новини, які приносили ззовні відважні люди. Так тривало до п'ятниці. Накінець вночі прийшли німці і наказали нам усім вийти (з речами, з хворими, з немічними) і під конвоєм повели нас до річки Сян. Автомобільний міст був зруйнований і нас повели до залізничного. З замкової гори нас освітлювали прожектори. Дорога вела через «жидівське» місто, де горіло 7 синагог і житлові будинки. Всюди стояв запах диму, паленого м'яса і нечистот. То тут, то там лежали вбиті і понівечені трупи совєтських військових і цивільних, та коней. Накінець нас зупинили біля якоїсь руїни, недалеко від залізничного мосту. Батько мій, як відповідальний за долю людей, що їх привели з капітули, запитав по-німецьки у офіцера, чому нас ведуть, чому нас зупинили і що від нас хочуть. На що той відповів: «Ведемо, щоб вас вберегти перед можливим поверненням більшовиків, а залізничний міст ще розміновують сапери». Як розвиднилось, то ми побачили, що на дорозі вздовж Сяну, метрів за 70 від нас, стоять дві гармати і німці ведуть вогонь кудись за місто. Накінець нас розпустили додому.".

Джерело:

Підготував Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця».