73 дні оборони Одеси в 1941 р.

Нескореним, полеглим на рідній землі кращим синам землі нашої присвячується…

Спи же, город, красавец Приморья,

Мы в обиду тебя не дадим.

Не гулять в твоих парках бандитам,

за тебя мы врагу отомстим…

Боєць бронепоїзду «За Родину»

Дикий С.П.

***

Раптом місто опустіло. Припортові квартали Одеси були завалені спаленими вантажівками, возами та нішим майном, яке не вдалося вивезти. Після 73-х денної оборони радянська Приморська армія залишила Одесу. Д міста входили румунські частини. Так, в жовтні 1941-го, незважаючи на величезні зусилля та великі людські втрати, утримати місто не вдалося. Це вже потім оборона Одеси увійде в книгу пам’яті Другої світової війни як приклад добре спланованої і реалізованої повної евакуації військ та значної кількості цивільного населення. На жаль, такого не буде в подальшому ні в Севастополі, ні в Керчі, оборона яких закінчиться катастрофою. Наша розповідь про оборону Одеси для тих, хто хоче знати, як це було….

На південному напрямку

Південний фронт (командувач генерал І. В. Тюленєв) за людськими ресурсами та технічною озброєністю в червні 1941-го був одним з найпотужніших в Червоній армії. Сформований 22 червня на базі Одеського військового округу він одразу ж зіткнувся з 11-ю німецькою, 3-ю та 4-ю румунськими арміями та окремим угорським корпусом. Участь румунів в цій війні була продиктована, по-перше, прагненням повернути собі захоплені українські та молдавські землі Північної Буковини і Бессарабії, які раніше привласнила собі Румунія. За ультиматумом 1940 р. СРСР відібрав цю територію у румунів. По-друге, румуни планували зайняти територію від Дністра до Південного Бугу з Одесою, яку вони називали Трансністрією та вважали історично-румунською територією.

Румунсько-німецькі війська не поспішали наступати проти генерала Тюленєва, адже потужні удари 6-ї та 17-ї німецьких армій групи «Південь» з перших днів війни розсікли війська Південно-Західного фронту (командувач генерал М. П. Кирпонос). Вже дуже скоро німці вийдуть в район Вінниця – Біла Церква, а після цього ворог нанесе удар у фланг Південному фронту з наміром оточити його біля моря та відрізати від Дніпра. Сковані запеклими боями війська Південного фронту міцно трималися на лівому флангу, утримуючи південь Одещини та стрімко відступали на правому. Причиною цього відступу було дуже важке становище Південно-Західного фронту. Війська Кирпоноса не змогли підрізати наступальний клин 1-ї танкової групи Клейста та, програвши прикордонні бої, продовжували відступати з розсіченим фронтом. За лівим флангом Південно-Західного поволі відступав і Південний фронт, інакше його оголений фланг став би легкою здобиччю союзників. З 22 червня по 25 липня радянські війська стрімко відступали від Прута та Дністра. Треба відмітити, що ці водні рубежі, як і Південний Буг протікають, головним чином, з північного заходу на південний схід. Використовуючи цю особливість та свої успіхи в смузі Південно-Західного фронту, німці сковували війська, які оборонялися вздовж річки та одночасно наносили удар з північного-заходу. Результат один – відступ радянських частин під загрозою оточення. В липні Південному фронту передають дві лівофлангові армії Південно-Західного: 6-ту та 12-ту. Знекровлені у боях на підступах до Дніпра ці армії вже билися у напів-оточенні. 4 серпня вони були повністю оточені в районі с. Підвисокого біля Умані. Вони билися ще три дні… Німці взяли безліч полонених, які потрапили в один з найжахливіших таборів Другої світової – так звану Уманську яму. Кар’єр цегляного заводу, спека …їли траву, повипивали калюжі. Згодом вони будуватимуть «Вервольф» під Вінницею та вивезені у невідомому напрямку після його завершення…

Від початку війни на лівому фланзі Південного фронту разом з Дунайською військовою флотилією успішно тримає оборону та навіть проводить наступальні операції Приморська група військ фронту. Саме їй, трансформованій в Приморську армію, згодом судилося захищати Одесу. 18-20 липня її сили відходять за Дністер. Покінчивши з 6-тою та 12-тою радянськими арміями, німці 5 серпня виходять до Дніпра. В цей же день румуни вперше атакують одеські рубежі. 5 серпня 1941 р., коли директивою Ставки було наказано утримувати Одесу за будь-яку ціну, вважається днем початку оборони міста. Тим часом, знекровлені частини Південного фронту виявляються втягнутими у бої з величезним фронтом як на захід, так північ, від гирла Дунаю до Дніпра. Організувати оборону з півночі у міжріччі степових річок було особливо складно, тож німці, шалено атакуючи на південь вздовж Бугу, загрожують Червоній армії оточенням між Південним Бугом та Дністром. Зважаючи на це, ще до середини серпня радянські війська відходять на рубіж річки Південний Буг. А 8 серпня німці протаранили стик 9-тої та окремої Приморської армії, в яку було зведено частини Приморської групи військ фронту.

Знекровлені 9-та та 18-та армії відходять на лівий берег Південного Бугу, а Окрема Приморська армія – на південь, на одеські рубежі. Фронт покотився на лівий берег Дніпра. Одеса ж опинилася на самоті віч-на-віч з ворогом. 8-го серпня Одеса оголошується містом в облозі.

Є місто біля моря…

Одеса знаходиться на самому півдні України, на березі Одеської затоки Чорного моря. Важливий центр морської торгівлі, осередок культури та науки – місто 22 червня місто потрапило в страшний буревій війни. Шокуюче повідомлення про напад фашистської Німеччини, мобілізація, бомбардування та невтішні новини з фронту. Незважаючи на усі заяви більшовицького керівництва про те що ворог буде розбитий, найкращі сини України та інших республік СРСР гинули, ридали матері, а ворог стрімко наближався до міста. Зважаючи на невтішне положення Південного фронту, Одеса спішно готується до оборони. Керовані генералом інженерних військ А.Ф. Хрєновим (який пізніше керував укріпленням з суші Севастополя), інженерні частини одночасно зводять чотири оборонні рубежі на підступах до міста. Їм допомагають тисячі одеситів. В результаті розпилення сил до початку оборони передові перший (60 км від міста) та другий (40 км від міста) рубежі до початку боїв не були готові, окрім того такий периметр не було сил втримати.

Тому замість чотирьох рубежів в кінцевому підсумку Одесу обороняло три. Передовою стала лінія первинно запланованого третього рубежу, розташована в 20-25 км від міста, яка впиралася своїми флангами в серйозні водні перешкоди: Дністровський та Аджаликський лимани. Головний же рубіж (початково планувався як четвертий) проходив в 10-14 км від міста і на його флангах також знаходилися лимани.

Окрім того, у 6-10 км від міста було зведено запасний рубіж, а в самому місті шість поясів барикад на вулицях: перший – на околицях, а останній – біля самого порту. На вул. Перекопської Перемоги (суч. Градоначальницька) під садибним будинком був споруджений добре оснащений підземний КП Приморської армії. Згодом було зведено і додаткові укріплені КП.

Виснажуючи бої за місто

Організація оборони міста здійснювалася завдяки взаємодії місцевих ресурсів, сил Приморської армії та Одеської військово-морської бази. Важливу роль грали вогнева підтримка батарей берегової оборони: 411-ї, 412 -ї та 21-ї, кораблів північно-західного району, власної авіації та авіації ЧФ з аеродромів Криму.

За всі бої за Одесу авіагрупа ВВС ЧФ в Одесі втратила 8 пілотів. Нажаль, стільки ж пілотів вона втратила під час невдало-організованого перебазування в Крим.

Озброєння ООР сильно посилили частини Траспольського УР. Частину зброї для озброєння військ вдалося знайти на головній базі ЧФ – Севастополі. Було також організоване потужне зенітне прикриття головних об’єктів міста. Проте, після наближення ворога до міста розпочалося його бомбардування, при чому знищено історичні пам’ятки – палац Решельє та готель Рено.

19 серпня директивою Ставки ВГК створено Одеський район оборони (ООР) з безпосереднім підпорядкуванням його військовій раді Чорноморського флоту. Командувачем району був призначений контр-адмірал Г.В. Жуков. Його заступником став командувач Приморською армією. Для полегшення координації усіх частин, що обороняли Одесу, район її оборони було поділено на сектори: Східний, Західний та Південний. Фортифікаційні роботи доводилося закінчувати вже в умовах перших серйозних атак ворога в Східному секторі, через який пролягав найкоротший шлях до міста.

Погано озброєні, вони стрибають у воду (з-за мілин плавзасоби які були наявні не могли підійти безпосередньо до берега) та йдуть у … вічність. Їх шалений удар досягнув хоч і локального але успіху. А вранці в наступ перейшли частини Східного сектору району оборони. Вони прорвали ворожу оборону біля Фонтанки та до кінця дня разом з десантниками повністю розгромили велике румунське угруповання між лиманами і відкинули ворога на 5-8 км. Вулицями Одеси провозять захоплені ворожі гармати з написами на стволах: «Вона стріляла по Одесі. Більше стріляти не буде». Зважаючи на малочисельність та відсутність розвідки, парашутистам не вдалося перервати зв'язок між опорними пунктами румун.

Одесу доведеться залишити…

Обороняючи Одесу, радянське командування до кінця розраховувало використати її як плацдарм для визволення захопленого ворогом Правобережжя. Втім, коли 51 армія у осінніх боях на Перекопі не втримала оборону, стало зрозумілим, що подальша оборона Одеси не має перспектив. Обороняти тепер необхідно було Севастополь.

«Однак тепер, у зв’язку з обставинами, що зазнали змін в умовах довгої осади, Одеса занадто далеко стоїть від баз постачання та втратила своє стратегічне значення. Внаслідок цього радянський уряд та головна ставка вирішили залишити місто Одесу, відізвавши війська на інші ділянки фронту» – так звучало звернення до мешканців Одеси, так було прийнято остаточне рішення евакуювати війська з Одеси.

Ця евакуація була чи не найкраще спланованою та реалізованою з усіх проведених радянськими військами протягом другої світової війни. Евакуацію почали 1 жовтня. Для того щоб приховати її від ворога, окремі частини радянських військ турбували ворога атаками. На передній край було привезено багато грубок для ілюзії запланованої зимівлі військ. Тим часом, вночі на транспорти та бойові кораблі вантажили людей та техніку. Найважливішим було те, що головну частину військ – чотири дивізії Приморської армії було знято з фронту та вивезено протягом однієї ночі. Для цього були чітко продумані шляхи переміщення кожної частини та зони завантаження на кораблі в одеському порту. Однак евакуація не відбулася без прикрих моментів. Так передчасне знищення електростанції не дозволило завантажити і вивезти багато автомашин та іншого цінного майна. Все це довелося знищити.

Згідно плану майже без втрат було перевезено усі війська (біля 86 тис. людей), 15 тис. цивільних, 19 танків та броньованих машин, біля 500 гармат, більше 1 тис. автомашин, близько 25 тис. т. різноманітних вантажів. Відхід останніх частин ООР для посадки на судна прикривали заслони та частини, які командуванням були приречені на загибель. Проте декому з цих останніх захисників міста вдалося на баркасах наздогнати колонну суден, яка розтягнулася по поверхні Чорного моря. Тільки ввечері 16 жовтня передові частини ворога увірвалися в Одесу.

Оборона Одеси закінчилася. Прийшов час підбивати підсумки. Втрати Приморської армії налічували 40427 осіб, з яких 4397 вбитими, 24218 пораненими, 9747 пропалими без вісті. Загальні втрати румунської 4-ї армії склади до 90 тис. осіб. 4-та румунська армія, таким чином, повністю втратила боєздатність і була виведена до Одеси на відпочинок та поповнення.

За час оборони Одеси в ній було сформовано 29 нових частин, в тому числі одна дивізія, один полк, 4 – окремих батальйони, 9 окремих рот. 3 загони та 3 бронепотяги. Серед оборонців Одеси значну частку становили українці. Достатньо згадати таких осіб, як віце-адмірал Левченко, командир дивізіону морських мисливців Гнатенко, командир есмінця «Безупречный» Негода, капітан 3-го рангу Дерев’янко, батальйонний комісар Бойко, комісар «Безпощадного» Бут, командир 25-ї стрілецької дивізії Захаренко, герої Григорівського десанту старший лейтенант Матвієнко та старшина 1-ї статті Бойко. А скільки було інших? Час українським дослідникам зайнятися цим питанням. Цікаво також, що Одесу захищали переважно не одесити, адже моблізаційний контингент з самої Одеси у військового керівництва великої довіри не викликав і направлявся на інші ділянки величезного фронту.

Окремою темою є румунська окупація міста. Всіх мешканців Одеси евакуювати не було жодної можливості, тож в місті залишилося декілька сотень тисяч людей. Пережити умови окупації було дуже важко. Адже при відступі радянські частини висадили в повітря усі системи життєзабезпечення – електростанцію, траси водогону, телефонну станцію, склади з продовольством. Було зірвано також греблю Хаджибейського лиману, внаслідок чого було затоплено Пересип.

Було також підготовано до вибуху радіокерованим фугасом приміщення НКВС на в Одесі, де розмістилася румунська комендатура. В результаті вибуху загинув комендант Одеси та багато офіцерів.

У помсті окупанти стратили кілька сотень одеситів, головним чином, євреїв. І це був лише початок.

Після окупації Одеси плани Румунії по захопленню т.з. Трансністрії були вичерпані. Втім, Антонеску вирішив продовжувати війну з СРСР в глиб його території. Зокрема румуни швидко з’явилися на – допомогу німцям під Севастополем. Це призвело до того, що США та Британія оголосили Румунії війну.

Необхідно відзначити, що евакуйованим військам Приморської армії тепер судилося прийняти участь в битві за Севастополь – битві, порівняно з якою оборона Одеси була лише репетицією. Битва ця велася проти набагато сильнішого ворога – 11-ї німецької армії, і закінчилася тим, що колишні оборонці Одеси під час краху оборони Севастополя були залишені командуванням напризволяще. Вони загинули чи потрапили в нелюдські умови німецького полону.

Епілог

В 1944 р. радянські солдати з кулеметами на плечах перейшли Аджаликський лиман. Попереду була Одеса. В 1941 вони захищали її 72 дні. Визволили за 17. Тьмяні чорно-білі кадри: загрузлі в багнюці машини та люди, ці ж люди, що повз розриви снарядів повзуть вперед. А ось інші, здогадуючись про свою долю, йдуть в колонах військовополонених. Люди, розкинувши руки лежать на почорнілій землі… Переключаючи канали і випадково натрапивши на ці кадри, відчуваєш увесь жах тієї страшної війни. Найзапеклішої, страшенні втрати якої неможливо забути. Якби хотілося щоб це ніколи не повторилося. Проте імперські зазіхання та нічим не стримана гординя сучасного керманича “братнього” народу знову призвела до війни в колись мирних частинах України. Лише завдяки принциповій позиції патріотично налаштованих одеситів, красуня Одеса уникла долі анексованого, штучно відірваного та окупованого регіону «Русского мира».

Використані джерела:

Використано фотографії та матеріали з праці Пойзнера М. Оккупация Одесса, 1941-44 рр., а також матеріали Одеського краєзнавчого музею.

Бешанов В.В. Танковый погром 1941 года (Куда исчезли 28 тысяч советских танков?). – Мн.: Харвест, 2004. – 528 с.

Боевой путь советского Черноморского флота, под ред. А.В. Басова., М.: Воениздат, 1988. – 607 с.

Кузнецов Н. Г. Курсом к победе. – М.: Воениздат, 1976 – 510 с.

Ожог И.А., Шаров И.М. Краткий курс по истории румын. Издательство Cartdidact. – 1997. – 214 c.

Юновидов А.С. Десанты 1941 г., М.: Яуза, 2009. – 416 с.

Юновидов А.С. Оборона Одессы, 1941. Первая битва за Черное море – М.: Вече, 2011. – 423 с.

Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею “Київська фортеця”, Іван Парнікоза

Київ, 2004-16 рр.

Вперше опубліковано «Країна Знань». – № 9, 2005 р. – С. 44-48.