Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Собор св.Софії

1966 р. Історія українського мистецтва

Славнозвісний Софійський собор у Києві – це, безперечно, найвидатніша споруда Київської Русі. Будівництво його розпочато, за словами літопису, в 1037 році, а завершено десь у кінці 40-х років XI століття. Протягом дев’ятивікового існування собору його неодноразово відбудовували і добудовували (іл. 113). Але під всіма пізнішими нарощеннями добре збереглися його стародавні форми, що дало змогу дослідникам досить точно визначити первісний вигляд споруди (іл.112, 114).

Софійський собор був головним християнським храмом стародавньої Русі – «митрополією руською». Поруч з ним містилася резиденція митрополита. При Софійському соборі було засновано першу на Русі бібліотеку і, як гадають, створено центр літописання і книгописання. Собор служив також і головною громадською будівлею міста – тут відбувалися всі урочисті церемонії: прийоми послів, обрання князя тощо. В архітектурно-художньому образі собору знайшли вияв панівні ідеї того часу – об’єднання руських земель навколо Києва та зміцнення феодального ладу, виразником ідеології якого була християнська церква. Софійський собор – це п’ятинефний хрестовокупольний храм. Цей тип відомий в середньовізантійському константинопольському будівництві (наприклад, церква монастиря Ліпса). Проте, якщо для останнього був характерний так званий складний тип хрестовокупольного храму (розвинута східна частина), то Софійський собор у Києві належить до простого типу, більш притаманного східним візантійським школам [Н.И.Брунов. Киевская София – древнейший памятник русской каменной архитектуры. – «Византийский временник», т. III. M., 1950, стор. 117]. Повних аналогій у світовому зодчестві київський Софійський собор не має. Однак подібний тип плану відомий не тільки у візантійській архітектурі. Схожі за планом на Софійський собор є Моквійський храм X століття в Абхазії [Н.П.Северов. Памятники грузинского зодчества. М., 1947, стор. 194]. Проте, якщо тип плану собору має спільні риси з східнохристиянським зодчеством, то об’ємна композиція його дуже своєрідна і свідчить про самобутні тенденції давньоруської монументальної архітектури на ранньому етапі її розвитку.

З трьох боків собор був оточений спочатку однією, а трохи згодом і другою галереєю. Могутні піварки – аркбутани другої галереї зміцнювали його стіни. Згодом з заходу до собору (між зовнішніми галереями) було прибудовано дві масивні, несиметрично розташовані башти, в яких широкі сходи вели на другий поверх – «полаті».

Композиція Софійського собору надзвичайно складна, своєрідна й оригінальна. Вона могла бути навіяна прийомами давньоруського дерев’яного будівництва. Собор завершують дванадцять куполів, що пірамідальне групуються біля центрального, тринадцятого. Своєрідність композиції верхів собору підкреслювали дві вежі, що, як гадають, завершувалися куполами, або гостроверхими покриттями, якими звичайно перекривали оборонні вежі. Саме «вежами позлащенними» їх названо в Густинському літописі27. Пірамідальність композиції підкреслюється потрійним спадом півциркульних склепінь над розгалуженнями архітектурного хреста. Подібний прийом стає дуже важливою особливістю давньоруського будівництва пізніших часів, головним чином кінця XII – початку XIII століття. Центр композиції споруди трохи зсунутий на схід, що відповідає структурі плану і підкреслює значення східної частини храму.

На відміну від статичних форм композиції будівель візантійської та романської архітектури, композиція Софійського собору має живописний динамічний характер, що підкреслюється на фасадах ритмом арок галерей першого й другого ярусів. Цьому ритмові відповідають закомари фасадів, віконні арки в барабанах, аркові завершення бічних бань і, нарешті, завершення головної бані невеликими декоративними закомарами з півциркульними нішами. Барабан центральної бані був багато оздоблений півколонками, меандровим фризом та іншими орнаментами з цегли. Фасади галереї другого поверху членувалися лопатками з пучковими пілястрами. Масштаб будівлі підкреслюють невеликі плоскі ніші на фасадах (переважно – східному). Площини фасадів прикрашав меандровий орнамент з поставлених на ребро цеглин. Великий інтерес являє поліхромія фасадів. Добрий вигляд мали на тлі рожевого тону стін стовпи та арки галерей і неглибокі ніші, прикрашені фресковим розписом. Невеличкі ніші над барабаном центрального купола було отиньковано білим гіпсом. Систему зовнішньої поліхромії Софійського собору ще до кінця не вивчено, але навіть те, що ми знаємо, також дає підставу провести певну аналогію з слов’янськими традиціями, оскільки відомо, що стародавні слов’яни фарбували свої храми зовні в яскраві кольори.

Урочистому й величному зовнішньому виглядові собору відповідає і внутрішнє оздоблення. Центром композиції внутрішнього об’єму є залитий світлом, прикрашений золотими й багатоколірними мозаїками простір під центральним куполом (іл. 115). До нього з трьох боків прилягають короткі відгалуження просторового хреста, які закінчуються відкритими двоповерховими аркадами. Перед вівтарем стояла мармурова передвівтарна огорожа.

Навколо світлої центральної частини приміщення групуються перекриті купольним склепінням бокові нефи. Вони розмежовані рядами хрещатих у плані стовпів і утворюють поперечні й поздовжні анфілади. На другому поверсі над цими бічними, трохи затемненими приміщеннями розташовані просторі, багато оздоблені, світлі, відкриті аркадами всередину храму хори («полаті»). Вони призначалися для князя та феодальної знаті. Обидва приміщення на хорах – квадратні в плані, їх перекрито куполами, які за допомогою системи склепінь та арок спираються на легкі пучкові стовпи, що стоять у центрі. Цей, так званий полатний, спосіб надалі став характерним для давньоруського, а згодом і для російського та українського цивільного будівництва.

У київському Софійському соборі добре збереглися мозаїки і фрески, які є найвидатнішими зразками давньоруського монументального мистецтва. Мозаїки і фрески вкривали майже весь інтер’єр собору – склепіння, стіни, стовпи, арки, куполи. Блискуче золоте тло, барвисті зображення й орнаменти мозаїк, м’які тони фрескового розпису з його глибоким темно-синім тлом та світлою гамою кольорів, що виразно підкреслюють пластику стін, у поєднанні з мармуровими й шиферними різьбленими деталями, а також різноколірним килимом мозаїчної підлоги справляли сильне враження.

Перше, що привертає увагу, коли входиш у собор, – це багатоколірні мозаїки, якими прикрашено головні частини будівлі: центральну апсиду, головні пілони та арки над ними і весь верх – паруси, барабан, купол.

Особливо вражає грандіозне мозаїчне зображення богоматері Оранти в центральній апсиді, що наче символізує ідею християнської церкви. З центра собору відкривається мозаїчне зображення Пантократора (Христа Вседержителя) у головному куполі разом з пов’язаними з ним мозаїками на підпружних арках, парусах та барабані.

Усі бокові апсиди, склепіння, стовпи та стіни бокових нефів, а також стіни й аркади відгалужень просторового хреста прикрашено фресковим розписом. На центральних місцях західної, південної та північної стін центрального нефа зображено князя Ярослава Мудрого та його родину. Ідучи за візантійською церквою, князівська влада використала тут досвід Візантії в оформленні храму, щоб возвеличити й обоготворити особу правителя. Величезний інтерес являють собою фрескові розписи північної та південної веж, які передають сцени княжого побуту, розваг, полювання, а також правдиво відтворюють образи людей різних професій, побут і звичаї стародавньої Русі. Детальну розповідь про софійські мозаїки і фрески та про їхнє значення для мистецтва стародавньої Русі подається нижче, у розділі «Монументальний живопис».

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 155 – 163.

Вкладені елементи

Розріз Софійського собору в Києві. 1037 р. Реконструкція М.Й.Кресального, В. П. Волкова, Ю. С. Асеєва. 	Джерело: Історія українського мистецтва. –…
Поздовжній переріз
План Софійського собору в Києві. 1037 р. Реконструкція М.Й.Кресального, В. П. Волкова, Ю. С. Асеєва. 	Джерело: Історія українського мистецтва. – К.:…
План
Східний фасад Софійського собору в Києві. 1037 р. 	Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 157.
Північно-східний фасад
Інтер’єр центрального нефа Софійського собору в Києві. 1037 р. 	Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 159.
Інтер’єр центральної нави
Стовп на хорах у Софійському соборі в Києві. 1037 р. 	Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 160.
Інтер’єр залу на хорах
Загальний вигляд центрального нефа Софійського собору в Києві. 1037 р. 	Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1,…
Інтер’єр центральної нави з апсидою

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 476

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.