На братських могилах не ставлять хрестів…Сталаг в Жмудзі

Лежить козак на купині, гей, гей,

Лежить козак на купині,

Китайкою личко крите, гей, гей,

Китайкою личко крите.

З української народної пісні

Східна Польща. Люблінське воєводство. Невеличке селище Жмудь – центр гміни (сільради). Не зважаючи на пануючу у червні спеку ми мусили дістатися сюди, щоб відшукати стару винокурню та пройти біля 1000 м на північ цією крейдяною дорогою поміж полів до братської могили 120-450 радянських військовополонених, замордованих німцями в так званому Stalagu 319D. Це був лише філіал маловідомого українському читачу Stalagu 319, що розташовувався у Холмі (Його історія заслуговує на окрему розповідь). Правильніше було б називати його не табором – а місцем де в нелюдських умовах замордовано на смерть тисячі радянських військовополонених. Наразі 70 років по вибуху радянсько-німецької війни, ми вирішили вирушити сюди, у Жмудь, і оповісти історію що є невеликим фрагментом загальної трагічної долі радянських військовополонених взятих німцями у 1941-42 рр.

***

Вже у вересні 1941 р. війни на південному напрямку німцям вдалося розбити частини радянського Південно-Західного фронту і оточити їх у київському котлі. 28 вересня 1941 р. пронімецький часопис “Українське слово” опублікував повідомлення з головної квартири Фюрера: “Велика перемога у Києва: 665000 полонених…захоплено в боях під Києвом”. У травні 1942 р. німецькі війська взяли в оточення війська Кримського фронту на Керченському півострові, та Південного фронту під Харковом. У червні 1942 р. впав Севастополь. Всі ці перемоги німецької зброї на практиці оберталися у величезну кількість полонених, що стікалися на територію окупованої ще у 1939 р. Польщі.

Радянські військовополонені рухаються під конвоєм німецьких солдат. По дорозі значна їх кількість знесилювалася, тож їх добивали…(Фото з http://www.bylo-nie-minelo.pl/index/page/lang/pl/id/140/trip/142.html)

Як же вирішували німці долю такої величезної маси взятих у полон жертв сталінської непереможної доктрини (серед яких великий відсоток складали наші земляки – українці). По просту морили на смерть. Домагалися цього на всіх етапах: добивали безпосередньо на полі бою, вибивали всіх слабких, командирів, євреїв (так звана вибраковка «небажаних»), і просто тих хто не подобався, морили під час транспортування до таборів (пішого чи в стоячому положенні у вагонах для вугілля), створювали нелюдські умови в таборах, перенаселення та голод, роботи без сенсу тощо. В цьому гітлерівці користувалися тим, що Сталінський Радянський Союз не обтяжував себе зобов’язаннями відносно військовополонених згідно Женевській конвенції. Та й саме радянське керівництво офіційно зреклося своїх військовополонених, повідомивши, що у Червоної армії немає полонених, а тільки зрадники.

Радянських військовополонених часто доставляли на Люблінщину у вагонах для вугілля (Фото з http://www.bylo-nie-minelo.pl/index/page/lang/pl/id/140/trip/142.html)

***

Перше, що ми побачили на місці колишнього табору в Жмуді – це приміщення довоєнної винокурні. Воно було збудоване до війни і цю війну пережило. Табір, що існував тут з кінця липня 1941 до жовтня 1943 р., і носив назву Stalag 319D. У 1941 р. він вміщав біля 6000 полонених. Полонені мешкали на терені винокурні у кількох бараках, оточених огорожею з колючого дроту, навколо якого день і вночі патрулювали німецькі охоронці озброєні автоматами. Територія табору займала 10000м2.

Приміщення винокурні у селищі Жмудь – місце Stalag 319D (Фото Парнікоза І. Ю.)

У бараках у дворі винокурні розміщувалися військовополонені (Фото Парнікоза І. Ю.)

***

Чим же німці навантажували полонених? Головним чином це були роботи в лісництві, а також на будівництві доріг. Полонені працювали без огляду на погоду у супроводі окриків та биття. Солдати Вермахту змушували їх до праці понад фізичні можливості не дозволяючи на хоча б якийсь відпочинок. Тих, хто заслаб на праці чи пробував дістатися до картоплі, буряків чи капусти на полях, без жодного жалю пробивали багнетами чи розстрілювали на місці. Полонені спали на голих дошках без соломи. Ходили вони переважно у тій одежі, в якій їх було взято у полон. Від холоду намагалися врятуватися лише підкладаючи під одяг листя чи папір. В таборі не було жодної медичної допомоги, полонених косили епідемії тифу та дизентерії. Багато з них було розстріляно у результаті репресій за втечі товаришів чи при ліквідації «небажаних».

Дорога, що веде від місця колишнього табору до місця вічного спочинку радянських військовополонених (Фото Парнікоза І. Ю.)

***

Крокуємо дорогою що веде до цвинтаря. Звичайна польова дорога, але для скількох це була остання дорога. А ось і він цвинтар, розташований на узгір’ї на відстані 1000 м від території колишнього табору. Наразі він має абриси прямокутника 32х28 м. До 1949 р. на ньому було оформлено 10 земляних надгробків по 5 в кожному ряду. Остаточно цвинтар було оформлено у 1964 р. Наразі він займає поверхню 0.09 га, його центральним об’єктом є пам’ятник з каміння з написом польською мовою «Полеглим радянським військовополоненим в 1942-44 рр».

Монумент на кладовищі радянських військовополонених поблизу с. Жмудь (Фото Парнікоза І. Ю.)

Цвинтар в Жмуді функціонував від липня 1941 до жовтня 1943 р. На ньому були поховані останки полонених, що померли від хвороб, голоду, виснаження від праці, а також розстріляних за проби втечі чи інші «провини». Зауважимо, що частина полонених була похована безпосередньо на місцях праці: головним чином у лісах та на полях.

Дошка з написом «Полеглим радянським військовополоненим в 1942-44 рр» на монументі кладовища радянських військовополонених поблизу с. Жмудь (Фото Парнікоза І. Ю.)

Прізвища коменданта табору та складу підрозділу охорони так і не вдалося з’ясувати. Відомо тільки, що від липня 1941 р. до листопада того ж року табір охороняв 3 взвод 405 Landesschutzen-Bataillon.

***

Долі судилося, що в околицях цвинтаря біля Жмуді, зважаючи на величезне біорізноманття був створений біологічний резерват. Адже тут квітують чудові яскраві орхідеї. Тож в пам’ять врізалися слова мого польського друга, який показуючи мені це місце, сказав: «Дивись які гарні орхідеї виросли там де хлопці лежать…». Так, напередодні 70-ї річниці вибуху тої страшної війни над їх могилами дійсно розквітли орхідеї.

У 70-ту річницю вибуху радянсько-німецької війни на кладовищі розквітли дикі орхідеї (Фото Парнікоза І. Ю.)

Література:

Rybak A. H. Stalag 319 Midzynarodowy oboz Jenecki w Chelme w latach 1941-1944. – Chelm. – 2009. – 367 p.

Див. також

Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», д.б.н.

Парнікоза І. Ю.

Місце на карті Google: