2018 р. Звід пам’яток України

Миколаївський монастир (іст., архіт.) 1703 р. – ХІХ ст.

Заснування Миколаївського монастиря пов’язано зі Святодухівською обителлю, що знаходилася поблизу Жидичина (зараз урочище Скудельничі).

Очевидно, в давньоруські часи ченці поступово переселилися у новозаснований Миколаївський монастир. Крім того, на кургані Святий дух існувало давньослов’янське городище. Жителі ремісничого поселення в Скудельничах займались гончарством, виготовляли вироби на замовлення князівського двору.

Це підтверджують численні археологічні знахідки. На денцях багатьох глиняних посудин можна побачити князівські знаки. За іншими припущеннями Святодухівський монастир виник в 1618 або 1621 рр.

Першою письмовою згадкою про Миколаївський монастир є запис у Волинсько-Галицькому літописі:

«У рік 6735 [1227]… поїхав Данило в Жидичин поклонитися і помолитися святому Миколі. І звав його Ярослав до Луцька, і сказали йому бояри його: „Візьми Луцьк, схопи тут князя їх“. Але він, [Данило], відповів: „Я приходив сюди молитву вчинити святому Миколі і не можу сього вдіяти“».

Надалі Миколаївський монастир став одним з найбагатших на Волині. В 1496 р. монастир зазнав розграбування та спалення синами татарського хана Менглі-Гірея, проте невдовзі він був відновлений і знову став досить багатим. У зв’язку з цим львівський єпископ Г. Балабан схилив польського короля Стефана Баторія передати його з підпорядкування луцької єпископії до львівської незважаючи на тісну близькість до міста Луцьк.

У першій половині XVII ст. (найімовірніше в 1608 р.) монастир перейшов у підпорядкування греко-католицької церкви, зокрема ордену василіан. Поруч із церквою було побудовано архієрейський палац (Будинок митрополита), будинок семінарії, келії, господарські приміщення, два флігелі, а весь комплекс оточено високим валом. Василіани розвинули садівництво і городництво, дбали про розвиток освіти, вели хроніки.

Царським указом 1826 р. обитель розформували, закрили, а через 3 роки імператор Олександр І передав її будівлі римо-католикам. У 1839 р. монастир остаточно припинив існувати, частину будівель і мурів розібрали, а цеглу перевезли до Ківерців для будівництва залізничного вокзалу.

Після ліквідації обителі будівлі знаходилися у напівзруйнованому стані, але 1894 р. опіку над ними узяв архієпископ Житомирський і Волинський Модест. Він вирішив одновити будинок і повернути йому початкове призначення. Так палац постав у новій красі, а через чотири роки в ньому було освячено домовий храм на честь віленських мучеників Антонія, Йоана і Євстафія. Під час Першої світової війни 1914 року в будівлі розміщався штаб 11-го Ізюмського полку. У часи Другої світової війни тут розміщався притулок для сиріт, який утримували місцеві жителі, а з 1947 року діяла сільська школа.

З цим монастирем пов’язані імені багатьох релігійних, громадських та політичних діячів:

У 1644 р. Яків Суша (холмський єпископгреко-католицької церкви в 1652 – 1685 рр.) писав тут книгу «Фенікс», що присвячена іконі Холмської Богоматері. Зважаючи на те, що він подав дуже детальний опис цієї пам’ятки мистецтва, можна припустити, що деякий час вона знаходилася в Жидичині.

Завдяки опублікуванню цієї роботі Я. Суші ікону було визнано чудотворною у 1646 р.

За деякими даними, у 1662 р. (за іншими даними 1663 р.) під ім’ям ченця Гедеона в монастирі жив син Богдана Хмельницького – Юрій, якому довелося тричі бути гетьманом.

Монастир в первинному вигляді представляв собою дерев’яні споруди.

Сучасного вигляду набув в першій половині XVIIIст. Архітектурний комплекс монастиря складається з мурованих будівель, що відносять до XVIII ст.: церкви св. Миколая, келій, дзвіниці, будинку митрополита, семінарії. Келії були побудовані на північний схід від церкви в першій половині ХІХ ст.

Композиційним центром ансамблю є Миколаївська церква. На захід від неї знаходиться дзвіниця, на північ – Будинок митрополита, на схід – будівля семінарії, на північний схід – нові келії. Кам’яна огорожа, що оточувала територію монастиря, була розібрана в 1916 р.

Джерела та література:

Атлас історії культури Волинської області / Відп. ред. Ф. Зузук. – Луцьк : РВВ «Вежа», 2008. – С. 17;

Горін С. До історії волинських монастирів / С. Горін // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Випуск 18. – Луцьк, 2006. – С. 38–40;

Девятисотлетиеправослав’я на Волыни 992-1892. Ч. 2. – Житомир :типо-лит. Е.П. Льва, 1892. – 1245 с.;

Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Волинська область / Гол. ред. кол.: Тронько П. Т. (гол. Гол. редкол.) [та ін.]; Ред. кол. тому: Клімаш І. С. (гол. редкол.) [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1970. – 747 с. ;

Літопис руський: за Іпатським списком / Перекл. Л. Махновця – К. : Дніпро, 1989. – 326 с.;

Міляєва Л. Ікона Холмської Богоматері / Л. Міляєва// Пам’ятки сакрального мистецтва Волині. Матеріали VIII міжнародної наукової конференції , м. Луцьк, 13–14 грудня 2001 року. – Луцьк, 2001. – С. 45–47;

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. В 4 т. / Гл. редкол. Жариков Н. Л.(гл. ред.) [и др.]. Т. 2. – К. : Будівельник, 1985. – 336 с. ;

Рожко В. Печерні монастирі Волині і Полісся. – Луцьк : Волинська книга, 2008. – 253 с.;

Рожко В. Православні святині історичної Волині : [іст.-краєзн. нарис] / В. Рожко. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. – 558 с.;

Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa : Nakładem Władysława Walewskiego, 1886. – T. XIV. – 930 s.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 226 – 229.