Форштадт фортеці

Маргарита Ширяєва

Пам’ятне місце форштадта Олександрівської фортеці та заснування м. Олександрівська (іст.). Вулиці Горького, Чекістів, Жуковського, Тургенєва, Жовтнева.

Фортечний форштадт – передове поселення для розташування обслуги, яка не перебувала на військовій службі. Як і фортецю, форштадт почали будувати навесні 1771. По контуру він мав вигляд 32-кутної зірки.

Перші землянки були закладені в районі сучасних вулиць Дзержинського, Ілліча та Чекістів. У 1777 форштадт Олександрівської фортеці став центром Павловської (за ім’ям спадкоємця престолу) провінції Азовської губернії, і в ньому перебували як духовне правління, так і комісар провінції. З 1779 Олександрівський форштадт входив до складу спершу Кінсьководівського, а потім – Павлоградівського повітів, а з 1782 по 1784 він став знову центром повіту, на цей раз Олександрівського (утвореного з південної частини колишнього Павлоградського повіту).

В «Описании городов Азовской губернии» читаємо:

«…в укрепленном форштандте, при оной крепости, церков Фаферковая одна (тобто має подвійні стіни) із ряда досок и ряда кирпичей. Купцов 7, мещан 329, разного звания 41».

У 1785 форштадт був перетворений на Олександрівський посад, яким керувала посадська ратуша на чолі з бургомістром – «городовим отаманом». Населення посаду швидко зростало, і до 1790 налічувало близько 1800 мешканців. Наприкінці 18 ст. через посад пролягав великий шлях на Маріуполь з Новоросійська як тоді звелів називати Катеринослав імператор Павло І, що хотів знищити все, що могло нагадувати про його матір Катерину ІІ.

Олександрівська фортеця на околиці великого посаду в 1800 була ліквідована через непотрібність, а від колишнього її гарнізону залишилася тільки інвалідна команда. Посад поступово перетворювався на місто. Виникли нові адміністративні установи, з’явилася посада городничого, відкрилась поштова експедиція, для урядових установ споруджувалися дерев’яні й цегляні будинки. Відставні солдати колишнього гарнізону заселили передмістя, утворивши т. зв. Солдатську слобідку. У 1802 посад Олександрівський увійшов до складу Катеринославської губернії, а в 1806 став повітовим містом, центром однойменного повіту. Через 5 років місто отримало свій герб.

Проект герба розроблявся на місці. Слід віддати належне тому, що автори використали традиційну для символіки українського козацтва малинову барву, що підсилило історичний зміст герба.

У 1860-80-ті рр. в Олександрівську та його передмістях з’явилися промислові підприємства, через місто була прокладена залізниця, збудовано річкову пристань. На поч. 20 ст. Олександрівськ став одним із центрів сільськогосподарського машинобудування та важливим транспортним вузлом. У 1917 тут мешкало 56 тис. жителів.

[Карагодин А.И. История Запорожского края (1770-1917). – Запорожье, 1998. – С. 12-45; История Запорожского края 1770 – 1917. Документы и материалы. – Запорожье, 2002. – С. 32-34, 136-199; Фоменко В. Звідки ця назва. – Дніпропетровськ, 1965. – С. 36-38.]

Джерело: Матеріали до багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури України»: Запорізька область. – К.: 2016 р., , с. 98.