Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2007 р. “Відродження села... Кирила Кожум’яки”

Дата: 29.08.2007

Історія розповідає нам про те, як жили князі та їхні дружини, бояри та їхня челядь, єпископ і його свита. Але нам мало відомо про простих русичів – тих, хто готував знаті їжу, будував житло, шив одяг, кував залізо.

Три роки тому Північна експедиція Інституту археології НАН України взялася за цю справу і не лише вивчила особливості побуту селян, а й довела, що давньоруське село мало високий рівень матеріальної та духовної культури, а сільське населення нічим не поступалося міському. Такий цінний висновок зробили учасники експедиції на основі знахідок на території давньоруського поселення, що розташоване на території Ходосівського археологічного комплексу неподалік від Києва.

Головним завданням Північної експедиції стало відтворення особливостей побуту та культури давніх русичів (це дає можливість реконструювати ціле давньоруське поселення з усіма господарськими та житловими спорудами). І оскільки археологи – народ не голослівний, то будь-які знахідки вони перевіряють на цінність у процесі експерименту.

Після того, як знайдена річ реконструйована або створена аналогічна, її обов’язково перевіряють у дії. Якщо йдеться про будівництво житла, значить зводять засобами русичів, а не сучасною технікою. А найкращий спосіб переконатися у тому, що він збудований міцно та надійно – пожити у ньому.

Саме цю мету переслідують археологи Північної експедиції, вивчаючи ходосівське поселення. Їм уже вдалося реконструювати і випробувати в дії печі для запікання посуду, гончарні кола та борті для бджіл. Крім цього, вони відновили рецепт алкогольного напою Давньої Русі, про який ми чули з казок: «Бігло по вустах, а в рот не попало». Йдеться про славетну медовуху.

– Ведучи розкопки на території ходосівського помешкання, ми натрапили на рештки глиняних горщиків, – розповідає начальник Північної експедиції Ігор Готун. – І раптом до нас прийшла ідея стати давньоруськими гончарями. Щоб переконатися, що ми не гірші майстри, ніж наші предки, ми привели до ладу гончарне коло другої половини II століття. На ньому виліпили кілька виробів із місцевої глини та домішок.

Оскільки сама по собі глина жирна, то для міцності виробів ми додали окислювачі – пісок та кераміку. В одному з горщиків ми навіть зварили перлову кашу… Але лише гончарством ми не обмежилися. Члени експедиції зліпили із глини та піску металургійне горно, яке прикріпили до землі і виліпили зверху невеликий круглий отвір.

У цей циліндричний отвір ми засипали шар деревного вугілля, шар руди та домішок, таким чином утворилася тістоподібна маса. Потім деякий час роздували міхами горно, підтримуючи у ньому вогонь. А згодом ми вже мали металургійний шлак, який після проковки стає залізом. За нашими підрахунками, таке горно забезпечувало потреби невеликого поселення.

За словами археологів, їм пощастило відтворити копії давньоруських бортей – праотців сучасних вуликів. Вони схожі на циліндр із вирізаним збоку овальним віконечком, через яке поселявся рій і вставлялися рамки із сотами. Потім це віконечко закривалося люком і пасічник не турбував бджіл аж до кінця медоносного сезону. Продуктивність таких вуликів досить значна – кілька відер меду за один сезон.

Відомо, що борті могли розміщувати на землі і на стовбурі дерев. У такому разі треба було захищати їх від лісових ласунів – ведмедів. Тому наші пращури прилаштовували до стовбура дерева колоди із цвяхами. А що русичі робили з цінним продуктом – археологам теж відомо. На його основі виготовляли смачну медовуху.

Її рецепт історики знайшли у записах давніх русичів. Виявляється, все дуже просто – до меду з водою давньоруські селяни додавали шишки хмелю та родзинки для бродіння. Виходив дуже смачний напій, трохи схожий на сухе вино.

Поселення поблизу Ходосівки охоплює усього сотню квадратних кілометрів [?]. Однак археологи запевняють, що цінних знахідок тут знайшли стільки, що можна на їх основі підготувати наукову роботу. До речі, це може стати реальністю, адже на розкопках працюють студенти київських вузів, яким у майбутньому треба здобувати науковий ступінь. Тож теми дипломних робіт у них просто під ногами.

Предметом опису може стати ряд речей, які вказують на освiченість селян. Передусім йдеться про глиняний глечик середини V століття з написом «Боже, помози рабу своему М», а також кухонні ножі високої якості та металургійні шлаки.

– Усе це вказує на те, що наші предки були досить освіченими. Фактично вони започаткували сучасну металургійну діяльнiсть, – продовжує Ігор Готун. – Крім того, на досліджуваній ділянці були знайдені рибальські грузила зі свинцю та кераміки, що є безперечним доказом риболовецьких здібностей русичів. А про те, що наші попередники жили досить добре, свідчать десятки скляних браслетів, знайдених на території поселення.

Як і сьогодні, жінки Київської Русі також хотіли мати гарний вигляд. Але скляні браслети, які були ознакою високої матеріальної культури, найчастіше могли дозволити собі лише городянки. Однак дивує не те, що ми знайшли саме скляні браслети, а їхня велика кількість. Адже лише на території однієї давньоруської садиби ми знайшли їх понад 50.

Звідки у давніх селян кошти на вишукані прикраси – ще одна нерозгадана таємниця. Її розгадку ускладнює знайдена пружина циліндричного замка – значить, русичам було що ховати від сусідів та ворогів, вважають археологи. Крім уламків жорна для розмелювання зерна, вони знайшли кольчужні кільця, бронебійний наконечник стріли, бойові ножі, цвяхи, скоби на двері.

Але найбільше нас вразила срібна каблучка та срібний хрестик, які є фактично елементами релігійної культури. Виходить, що наші предки могли дозволити собі чимало речей, які диктувалися не побутовою необхідністю, а духовними уподобаннями. І скільки тих коштовностей та витончених предметів побуту мали наші предки, поки справа невивчена.

Що було навколо ходосівського поселення сотні тисяч років тому – точно невідомо. Проте археологи достеменно знають, що воно колись було частиною великого скіфського городища.

– Воно було своєрідною схованкою для людей від нападів ворогів, – розповідає пан Ігор. – З одного боку городище охоронялося неприступними болотами та лісами, а з іншого – його півколом обперезали Змієві вали. Звідки взялися у I тисячолітті до н.е. ці вали, довжиною близько одинадцяти кілометрів та висотою два-три, а подекуди й чотири метри, й досі залишається загадкою.

Якщо повірити легенді, то вали нагорнув плугом Змій Горинич, якого приборкав Кирило Кожум’яка. Однак історики висувають іншу версію. Вони стверджують, що люди самотужки нагорнули вали, аби подбати про безпеку свого селища та всієї держави. Насипали їх місцевим грунтом – суглинком. І для кочівників він став великою перешкодою. Оскільки їхня головна стратегія – це раптовість нападу, то побудова цього валу повністю її руйнувала.

Адже доки вороги штурмують вал, варта в цей час оголошує тривогу і повідомляє місцевих жителів про небезпеку. Таким чином, починається несподівана для ворогів атака. На голови нападників летять важкі камені, сиплються градом стріли, і врешті-решт вороги відступають…

До речі, за значенням Змiєвi вали історики порівнюють iз Великою китайської стіною: Володимир Великий теж використовував Змієві вали як раціональний спосіб укріплення (однак татаро-монгольську навалу ці вали вже не могли зупинити). У середні віки люди не могли повірити у його рукотворність, тому й вигадали легенду про Кожум’яку…

Інна Філіпенко

Джерело: “День”