1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Покровський собор у Харкові. 1689 р. Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 434.
Харківські козаки, задумавши збудувати свій головний храм, хотіли бачити його високим, видним звідусіль, щоб він повідав про славу і силу козаків.
Безсумнівно, його естетичні погляди виховувались на традиціях народного будівництва і для свого часу він був освіченою людиною, вільною від консерватизму, національної обмеженості. Тому він обрав старий тип українського дерев’яного храму – тридольний, триверхий, а в декорі сміливо використав, творчо освоївши їх, досягнення російської архітектури. Описуваний храм – одна з найстаріших архітектурних пам’яток Слобожанщини. Він споруджений у 1689 р. і присвячений популярному тоді святу – покрові. Три гранчасті в плані бані надзвичайно тісно «зліплені» і поставлені на високу підкліть – нижню теплу церкву. На висоті нижньої церкви храм охоплює відкрита аркада-опасання, як у дерев’яних церквах. Гранчасті бані мають по два заломи.
Такі стрункі пропорції бань не зустрічаються в українській архітектурі. Досить сказати, що вся висота храму становить 45,5 метра, а середня баня до зеніту склепіння в інтер’єрі має 25 метрів. Щоб дістати монолітний триєдиний об’єм, майстер усі гранчасті приміщення робить видовженими і довшими сторонами орієнтує перпендикулярно головній осі церкви. Перед будівничим стояли великі інженерні труднощі – погашення розпору бань, його гасять вертикальні навантаження двохярусного верха та частково похилені в центр стіни зрізаних зімкнутих пірамідальних склепінь заломів і, нарешті, аркада опасання. Наскільки вдало розв’язано це завдання – показує порівняння з готичними будівлями, де для погашення розпору влаштовували цілий ліс контрфорсів, органічно не пов’язаних з об’ємно-просторовою структурою будівлі. Якщо на подовжній осі сили розпору центральної бані гасилися бічними, то в поперечному напрямі для більшої впевненості він піднімає над опасанням прямокутні виступи – неглибокі приміщення, їх міцні стіни мали гарантувати статику споруди.
В жодному храмі не відчувається такої витонченої легкості, стрункості, можна сказати, музикальності в русі незліченних вертикальних ліній граней, півколонок, наличників вікон. Півколонки з каблучками, кронштейни-коники, розвинуті карнизи, багато разів повторені ряди поребрика, фігурні фронтончики посилюють святковість. Якщо інтер’єр нижньої церкви похмурий і суворий, то верхня – устремління вгору. Найтонше інтер’єр Покровського собору відчув перший його дослідник С. А. Таранушенко. Його характеристика така образна і влучна, що ми дозволимо собі навести її тут:
«В інтер’єрі глядача стіни обступають з усіх боків, захоплюють ритмікою переходів од грані і до грані, від стін до залому, від залому до восьмерика, примушують переводити очі все вище й вище. Гранчастість тут б’є з кожної точки. Лінії біжать все вверх, раптом ламаються, випробовуються, тягнуться вгору; через мент ще раз ламаються, ще раз випрямляються і, нарешті, напруженою кривою сходяться в зеніті бані».
Покровський собор будував видатний майстер, який добився органічного поєднання матеріалу і конструкцій з художньою архітектурною формою. Ця будівля є визначним здобутком архітектурної думки. Завдяки особливій конструкції перекрить – банями з заломами – тут висотне розкриття внутрішнього простору доведено до найвищої досконалості. В цій споруді втілені досягнення цілого великого періоду в історії архітектури, підведено підсумок і водночас відкрито нову блискучу сторінку, де яскраво виявився талант українського народу.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 443 – 445.