2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський

Комплекс церкви Покрова Богородиці, дзвіниці й волосного правління, друга пол. 18 ст. – поч. 20 ст. (архіт). Вул. Кірова, 8.

Комплекс розташований у північній частині поселення на локальному підвищенні лівого берега р. Ворожби біля центрального трикутного в плані майдану серед одноповерхової садибної забудови. Він є унікальною пам’яткою народного мурованого зодчества Слобожанщини. Складається з трьох різночасових споруд, що формують цілісний комплекс і фіксують найдавніший громадський центр колишньої військової слободи Ворожби, заснованої в 1672.

Покровська церква, 1769 (архіт.). Покровська мурована церква є найстародавнішим архітектурним об’єктом міста. Церква Покрова Богородиці поставлена так, що її силует потрапляє на вісі двох вулиць і панує в просторі площі. Однак з огляду на незначну висоту й наявність поряд високих дерев церква не набула значення містобудівної домінанти поселення. Її композиційно-видовий вплив обмежений прилеглою територією.

Будівництво мурованого храму розпочато у 1769 на місці первісної дерев’яної церкви, збудованої у 1676 і згорілої у 1739. Було отримано дозвіл на спорудження дерев’яного храму на цегляному підмурку. Проте парафіяни під керівництвом священика самочинно збудували муровану церкву, яку освятили 1778. Первісно вона була тридільною, одноверхою, симетричною за структурою, з чотиригранною навою та півкруглими в плані вівтарем і бабинцем. Церкву неодноразово перебудовували, змінювали форми завершень, так що про її первісний архітектурний устрій достовірних відомостей бракує. Скоріше всього храм вінчала одна баня зі світловим восьмериком на центральному четверику, з ярусним верхом барокового типу. Вівтар і бабинець мали стіжкові дахи з глухими ліхтариками та маківками.

У 1878 церкву розширили прибудовою південного й північного притворів, які своїми формами повторювали вівтар і бабинець. Таким чином церква стала хрещатою, п’ятидільною. Під час цієї перебудови у північній і південній стінах центрального четверика прорубали широкі арки, чим послабили конструкцію, так що центральний четверик вже не міг утримати світловий восьмерик з банею. Про те, що теперішнє зімкнуте восьмилоткове склепіння високої стріли підйому зі світловим восьмигранним ліхтарем, що вінчає центральний четверик, не є первісним, свідчать ускладнена форма пандативів, зрубані пілястри четверика та інші деталі. Рамена об’ємного хреста мали стіжкові дахи з декоративними верхами, що створювало загальне враження п’ятиверхості.

Сьогодні рамена накриті пласкими конусовидними дахами, що є наслідком часткових руйнувань 1939.

Покровська церква належить до поширеного на Слобожанщині типу хрещатих центричних п’ятидільних храмів і свідчить про існування тенденції до компактного вирішення плану. Характерною є також фсефасадність композиції, тобто рівноцінне в художньому відношенні вирішення всіх фасадів з розрахунком на коловий огляд споруди, яка до 20 ст. займала острівне становище в містобудівній структурі. Усі ці особливості були притаманні більшості пам’яток українського відродження й бароко. Проте, на відміну від них, ворожбянська церква має тяжкі, приземисті форми й схематичний декор.

Кути четверика акцентовані спареними лопатками. Верхні їх частини зрубані. Четверик на має вінчального карнизу. Стіни рамен ритмічно членують лопатки та великі аркові дверні та віконні отвори, облямовані простою лиштвою. Рамена мають карнизи незначного виносу й примітивного профілю.

В інтер’єрі добре виявлена центричність структури храму. Простір центральної дільниці характеризується висотним розкриттям завдяки оригінальній формі вінчання. Рамена перекрито конховими склепіннями. У північному й південному є розпалубки над вікнами.

Всі приміщення поєднані широкими півциркульними арками, з яких східна і західна мають парні залізні затяжки. В основі восьмилоткового склепіння, що вінчає центр, також влаштовано перехресні парні затяжки. Первісна частина пам’ятки відрізняється від прибудов характером декору: північна й південна арки, пробиті в 1878, прикрашені профільованими тягами. Наличники, лопатки, карнизи південного й північного притворів дещо вишуканіші, ніж у первісних частинах будівлі.

Церква збудована з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, зовні й усередині потинькована й побілена. Цегляні підмурки заглиблено на 2,0 м. Підлога з дощок, дахи по дерев’яних кроквах укриті покрівельною сталлю. В інтер’єрі під побілкою є недосліджені фрагменти олійних малювань. Сучасний іконостас історико-мистецької цінності не має.

Дзвіниця, 1818 (архіт.). Міститься з західного боку від храму на церковному подвір’ї. У 1818 священик Мартиновський самочинно збудував муровану циліндричну двоярусну дзвіницю класицистичних форм. Вона мала двоколонні портики в першому ярусі за сторонами світу, аркові отвори в першому й другому ярусах. Її вінчала восьмигранна сферична баня з високим шпилем. Після часткової руйнації у 1939 від дзвіниці зберігся тільки перший ярус. З 1990 дзвіниця відбудована з сучасних матеріалів.

Будинок волосного правління, поч. 20 ст. (архіт ). На захід від дзвіниці міститься мурований будинок волосного правління, поставлений у комплексі з Покровською церквою на поч. 20 ст. До вулиці обернений причілком, увінчаним трикутним фронтоном з арковим вікном у тимпані. Будівля одноповерхова, прямокутна в плані, вирішена в спрощених формах пізнього цегляного стилю з характерними фільончастими пілястрами й підвіконними нішами, зубчастими карнизами, прямими сандриками. Видовжений східний фасад акцентований трикутним щипцем та оригінальної форми чавунним ганком з двома литими колонками, горизонтальним орнаментованим підзором та солярним знаком у тимпані. Первісне розпланування та декор в інтер’єрі не збереглися.

Будинок має двобарвне пофарбування нетинькованих фасадів (поле стіни – жовта вохра, деталі – білі), підлогу з дощок. Щипцевий дах по дерев’яних кроквах укритий шифером.

При дуже скромному, майже безстильному цегляному декорі ця будівля відзначається добрими пропорціями та високими композиційними якостями.

[Державний архів Сумської обл., ф. 749, оп. 1, спр. 268; Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / B. В. Вечерський. – К., 2005. – С. 284 – 286; Вечерський В. В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. – К., 2003. – С. 434 – 436; Самойлович И. Справочная книга для Харьковской епархии / И. Самойлович. – Х., 1904. – С. 449; Таранушенко С. Мистецтво Слобожанщини / С. Таранушенко; Таранушенко С. Пам’ятки архітектури Слобожанщини XVII – XVIII віків // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. – К., 1959. – С. 59; Таранушенко С. Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини / C. Таранушенко. – Х., 1922. – Табл. XLVII; Филарет (Гумилевский Д. Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – М., 1857. – Отд. III. – С. 426.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 256 – 257.