1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
За 12 кілометрів від Буська є село Волиця Деревлянська з церквою, збудованою в 1680 р. Іконостас у ній зроблений у 1680 – 1682 рр. в майстерні видатного колориста, жовківського художника Івана Рутковича, творчість якого є вершиною мистецьких досягнень на Україні XVII ст.
На невисокому пагорбку, над Західним Бугом, в оточенні старих лип, стоїть прегарних пропорцій і строгого рисунка тридільна однобанна дерев’яна церква. Широченне опасання огортає всі три зруби, створюючи прозору тінь і непомітний перехід від зовнішнього середовища до внутрішнього простору. Чудові, пластично виразні зруби, обшиті потемнілою від часу гонтою, і монументальних, строгих форм баня виділяють церкву серед інших споруд такого типу. Невисокі, помірної ширини двері ведуть в низенький бабинець, над яким містяться хори, що, як і нижнє приміщення, відкриті вирізами в бік центральної бані.
З темного бабинця через арку видно добре освітлений величний п’ятиярусний іконостас. Чітка ордерна схема, прості й виразні горизонтальні та вертикальні членування надають йому особливої гармонії і рівноваги всіх частин. У ньому є головний акцент – центральна наиширша планиця з царськими вратами внизу та «Деісусом» в четвертому ярусі, увінчаному монументальним розп’яттям. Нижній, найвищий ярус розчленований трьома арочними отворами на чотири поля, де вміщені дві намисні та дві головні храмові ікони. Шість вибраних євангельських сцен і дванадцять картин «празників» над ними утворюють два фризи, один над одним; в центрі між ними – нерукотворний образ з тайною вечерею. Головним акцентом є «Моління» з апостольським рядом, що за змістом і композиційно поєднується з ним. Різьба стриманого характеру, яскравого рисунка, майстерно виконана: вона пишна тільки на царських вратах і в завершенні.
Релігійні сцени тут є лише приводом до змалювання навколишнього світу [Отакі “тези” зводять до нуля усі “здобутки” радянського мистецтвознавства. Насправді релігійні сцени малювались для передачі релігійних подій і понять. – М.Жарких]. Живопис їх – це гімн всевладній красі світу і людині. Перед очима художника відкрилось яскраве, багатобарвне реальне життя, яке він прагне змалювати з усією поетичністю. В релігійних персонажах дається галерея людських характерів і образів, то суворо-величних, як Василь Великий, то ніжно-жіночних, як богоматір або архангели, то сміливих, мужніх – в образах святих воїнів, або відтворюються народні типи і характери – в «празникових» зображеннях євангельських сцен. Митець натхненно оспівує материнську ніжність, доброзичливі характери, наївні дитячі образи. Його серце сповнене любові до людей, до навколишнього світу. Цей майстер вміє блискуче побудувати мізансцени в святах і євангельських епізодах, які під його пензлем перетворюються у вдалі жанрові картини. Пейзаж і архітектура для нього не тільки тло, а й неодмінний елемент композиції.
Найвищим художнім досягненням Рутковича є зображення архангела Михаїла, що тепер зберігається в Музеї українського мистецтва у Львові, а раніше було в іконостасі села Нової Скваряви. У феєричному каскаді барв тут дано небаченої художньої досконалості образ, сповнений молодечої відваги і краси. Ніхто з сучасників Рутковича не міг зрівнятися з ним у майстерному аранжуванні насичених синіх і фіолетово-червоних, оранжево-червоних і смарагдово-зелених, жовтих і ніжно-зелених кольорів.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 239 – 242.