Церква Стрітення
Розмір зображення: 800:681 піксел
Дерев’яна церква Стрітення 1888 р. [Слободян В. Каталог існуючих дерев'яних церков України і українських етнічних земель. – Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація, 1996 р., т. 4, с. 86].
Нова Розтока. Воловецький район
Церква Стрітення Господнього. 1888. (УГКЦ)
Розповідають, що село дуже давнє, а його назва виникла після того, як внаслідок епідемії холери майже все населення вимерло.
У 1788 р. згадують дерев’яну церкву, яка згоріла в 1812 p., і на тім місці тепер стоїть хрест. У документах Березького комітату впродовж XIX ст. церкву в Новій Розтоці не згадують. Щоб купити нову церкву, житель села Симчик цілий рік ходив по світу, збираючи гроші. Дерев’яну церкву, що була споруджена, очевидно, не раніше XIX ст., купили в Нижніх Воротах після того, як там у 1887 р. поставили муровану.
У 1891 р. церкву перенесли до Нової Розтоки, а в 1896 р. церкву посвятив священик О. Фанкович. Обидві ці дати було вирізано на одвірку.
Очевидно, після перенесення церкву не відтворили в попередніх формах, а перебудували в стилі бароко верхоріччя Латориці, бо нижньоворітська церква належала до бойківського стилю і була дуже великою. Кілька ікон залишилося зі старої церкви. Іконостас купили в селі Погар Сколівського району на Львівщині.
За переказом, до перенесення церкви або до чергового ремонту був причетний відомий майстер з Нижніх Воріт Василь Улинець. У 1924 р. церкву перекрили шинґлами, але пізніше і церква, і характерна для Воловеччини дерев’яна дзвіниця були вкриті бляшаною покрівлею. Дзвони для церкви купили Василь Голянич, Степан Масайло та Василь Далекорей, які побували на заробітках у Америці і Бельгії.
У ніч із суботи на неділю 25 травня 1999 р. церква згоріла дощенту. Пожежній команді вдалося врятувати лише дзвіницю. Причиною нещастя фахівці називають аварійний стан електромережі, через що виникло коротке замикання. Влітку фундамент знищеної церкви виклали каменем і на цьому підвищенні встановили дерев’яну каплицю, привезену з Нижнього Студеного, дещо збільшивши її.
Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 335 – 336.