Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Із Тростянецького парку вкрали половецьку бабу

Дата: 10.07.2008

У селі Тростянець Ічнянського району на Чернігівщині 1833 року нащадок гетьманського роду Іван Скоропадський звів палац. Заклав довкола парк, у якому насипав штучні Альпи. Його площа 202 га. В ньому є галявина ”Три сестри” і ”Швейцарська ущелина”.

– Хутір Тростянець у середині ХVІ століття належав Києво-Микільському монастирю, – розповідає колишня вчителька 62-річна Зоя Мицик. – У кінці ХІІХ століття землі перейшли багатому козаку, який жив у сусідньому селі. У нього цю ділянку викупили Скоропадські, нащадки гетьмана.

Іван Михайлович Скоропадський служив у кінно-єгерському й гусарському полках. 1828-го залишив військову службу й зайнявся помістям. 1833 року збудував дубовий палац із елементами готичного стилю, заклав парк. Греблями перегородив ручай Тростянець, створивши чотири ставки.

Кажуть, у Франції Скоропадський познайомився з молодою швейцаркою та закохався. Начебто жінка погодилася поїхати до Тростянця за умови, що там зроблять ландшафт, як на її батьківщині. Скоропадський наказав соснові гаї засипати землею. 50 землекопів і 20 візників із кінними тачками щодня насипали в парку ”Альпи”. Кожному пан платив по 3-5 коп. на день. Каміння робітники не використовували, лише ґрунт. Деякі гори споруджували по два роки, вони сягають 35 м. На ”Швейцарію” Скоропадський витратив понад 100 тис. руб. Швейцарка побула-таки в Тростянці, але не залишилася.

Дружина Скоропадського – Єлизавета Тарновська 10 років бувала в помістях наїздами, а після 1840-го – перестала. Проте Іван Михайлович до самої смерті продовжував розбудовувати парк.

– Скоропадський ростив парк не для себе, а для нащадків, – каже директор дендропарку ”Тростянець” Олексій Ільєнко, 54 роки. – Щодня об’їжджав його. Пам’ятник для своєї могили замовив сам, за кілька років до смерті. Це ангел, що показує рукою в небо. На постаменті висічено: ”Любезный прохожий! Сад, в котором ты гуляешь, заложен мною; он служил мне утешением моей жизни. Если ты заметишь беспорядок, ведущий к уничтожению его, то скажи об этом хозяину сада: ты сделаешь доброе дело”.

На площі 200 га росте понад 4700 різновидів дерев і кущів.

– Оце кентукське кавове дерево, – показує Зоя Мицик. – В Америці з його зерен роблять сурогат кави. А он коркове: зеленуватий мед із нього не кристалізується 23 роки.

Жінка веде до 30-метрової туї.

– Кора цього дерева не пропускає вологи, – пояснює. – У будь-яку погоду вона суха. Тому індіанці робили з неї каное. Корою вкривали хижі, а лубом набивали подушки.

Екзотичні дерева для парку купували в Ризі, Санкт-Петербурзі, Нікітському кримському ботанічному саду, в Києві, з околиць Парижа. Хвойні везли з Франції. Іноді одне дерево доправляли чотири вози. Чимало дерев віком понад 200 років.

Два флігелі, що збереглися до наших днів, реконструюють під музей. Торік їх за 1 млн 300 тис. грн викупили київські бізнесмени. Зоя Мицик каже, що у флігелях відпочивали художники Микола Ге та династія Брюллових.

Донедавна в парку стояли дві половецькі баби і воїн. Одну вкрали два роки тому – зрізали болгаркою з постаменту. – Другу теж збиралися красти, – розповідає директор. – Повалили й готувалися вивозити. Довелося перенести ближче до входу, щоб була на виду.

На найвищій, Дідовій, горі стоїть половецький ”дід”. Туристи залишають йому монети й загадують бажання.

Геннадій Гнип

Джерело: “Газета по-українськи”