1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Розмір зображення: 616:800 піксел
Іллінська церква в Топорівцях. 1619 р. Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 335.
Ще далі на північ лежить село Топорівці, де в 1619 р. на кошти молдавського господаря Мирона Барнавського, прихильника Львівського братства, було збудовано Іллінську церкву – яскраву і своєрідну пам’ятку буковинської кам’яної архітектури. В ній розв’язуються ті ж архітектурно-мистецькі завдання, які пізніше стояли перед будівничими Троїцької церкви на Клокучці в Чернівцях. Для своєї споруди топоровецький майстер обирає молдавський тип тридільного храму з невеликими конхами, виявленими на фасадах малопомітними прямокутними виступами. Бабинець, як і в лужанській церкві, однієї ширини з нефом. Тому масив споруди монолітний, він тільки трохи оживлений виступами конх і горизонтальним пояском поребрика з червоної цегли на рівні п’ят підпружних арок бабинця. Храм – з високим дахом, який схожий силуетом на дах Троїцької церкви на Клокучці. На суворому моноліті стін виділяються наличники вікон та білокам’яна різьба порталу в формах варваризованої готики, що зустрічається і в інших спорудах.
Схожість топоровецької церкви з дерев’яними буковинськими храмами довершується наявністю трьох бань, схованих під одним дахом. Увійшовши через єдиний північний портал у бабинець, ми зможемо оглянути інтер’єр та архітектурно-конструктивні особливості будівлі. Передусім впадає в око те, що бані не мають підбанників; вони спираються на підпружні неглибокі арки, врізані в стіни, і за допомогою сферичних парусів, над якими проходить невеликий виступаючий кільцевий карниз, несуть сферичне склепіння. Середня баня тільки трохи вища за бічні. Неф високими і широкими напівциркульними арками з’єднується з вівтарем і бабинцем. Він відрізняється від бабинця невеликими напівкруглими конхами, що контрастують своїми розмірами з нефом, зорово збільшуючи його масштаб. Підлога – з дуже великих кам’яних плит найрізноманітнішої форми. На перший погляд вони не відіграють ніякої архітектурно-мистецької ролі, проте насправді вони покладені саме так, щоб створити невимушений малюнок і надати інтер’єрові величного вигляду. Завдяки їм інтер’єр одразу дістає набагато збільшені масштаби; здається, що він побудований не для звичайних людей, а для билинних богатирів. Ювелірна різьба іконостаса, залишки якої зберігаються в споруді, можливо, ще більше підсилювала могутні форми інтер’єра.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 342.