Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Гігантський замок-корабель

Дата: 01.06.2009

В десяти кілометрах від Гусятина на південному сході Тернопільської області лежить дивовижне село Сидорів. А відоме воно завдяки двом унікальним пам’яткам, не схожим на інші споруди цього регіону, – замку і костьолу. В чому ж полягає їхня унікальність, дізнаємося далі.

Немає аналогів

Вздовж річки Збруч, що колись слугувала кордоном між Російською та Австро-Угорською імперіями, стоїть багато замків. Та Сидорівська фортеця не має серед них аналогів. Вона нагадує величезний корабель, „ніс” якого повернутий майже на північ. Ця унікальна споруда мала 178 метрів у довжину та 30 – у висоту. Така будова замку зумовлена місцевістю, на якій він розташований.

На високому мисі, оточеному з трьох боків ставками і болотами та глибоким ровом з четвертого, дві повздовжні оборонні стіни сходяться під гострим кутом та нависають над навколишньою місцевістю. Зараз від замку залишилась десь половина – майже зникли південно-східні стіни. Але навіть його північно-західна частина (основний оборонний вузол), вражає своєю могутністю та величчю. Важко уявити, яким гігантським був замок у часи свого розквіту.

Сидорівську твердиню звели у 1640 році Марцином Калиновським, якому у той час належав Сидорів і сусідній Гусятин. Незважаючи на зручне місцерозташування, замок кілька разів „падав” під натиском турків. Перебуваючи у жахливому стані, але з усіма стінами та вежами, замок „дожив” аж до 50-х років минулого. І тоді, у радянські часи, історичну пам’ятку було сплюндровано: частину мурів розібрали на бруківку за вказівкою тодішнього керівництва.

Увіковічнюючи себе…

Інша не менш цікава пам’ятка Сидорова – це костьол Пресвятої Діви Марії, збудований у 1741 році за проектом відомого архітектора, коменданта Кам’янецької фортеці Яна де Вітта. Бажаючи увіковічнити свій рід, Калиновські збудували храм у вигляді свого родинного герба (має вигляд стріли із двома зірками на хвості): вівтарна частина загострена на зразок жала стріли, а роздвоєний хвіст оформлено у вигляді двох зірок-веж.

Хоча головний вхід до храму зачинено на великий замок, потрапити всередину можна через бічну капличку, прибудовану пізніше. Інтер’єр костьолу понівечений, однак про його колишню розкіш можна судити за залишками різьблених бічних та головного вівтарів, за „скелетом” старовинного органу, від якого не залишилося жодної труби. Атмосфера в храмі велична та трохи моторошна.

Костьол Пресвятої Діви Марії має вигляд родинного герба володарів Сидорова Калиновських.

Та ще моторошніша вона у храмових підземеллях, в які можна потрапити через отвір у зовнішній стіні. Там, серед сміття, розкидані рештки людських кісток та черепів. Швидше за все, колись тут була усипальниця родини Калиновських. Але скелетів тут вистачить не на одну родину. Шкода, що вони перебувають у такому стані.

Не лише Калиновські хотіли себе увіковічнити за допомогою архітектури. Інші володарі Сидорова (від початку ХІХ століття до 1939 року), Пайгерти зробили це, звівши розкішний родинний склеп, який можна побачити і зараз на старому цвинтарі неподалік в’їзду до села. Навколо склепу багато прикрашених скульптурами поховань, однак усі вони губляться на фоні пайгертівської усипальниці.

Від Пайгертів у селі залишився також мурований міст через пересохлий ставок, частини підземель та господарських приміщень, що належали до садиби поміщиків.

Ксенія Жужа