Церква св. Петра і Павла
Розмір зображення: 800:750 піксел
Дерев’яна церква св.Петра і Павла 18 ст. [Слободян В. Каталог існуючих дерев'яних церков України і українських етнічних земель. – Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація, 1996 р., т. 4, с. 87].
Сухий Міжгірський район
Церква св. Петра і Павла. XVIII ст. (УГКЦ)
У Сухому, як і в сусідніх селах Репинному, Ділу, Тюшці, стоїть дерев’яна церква з готичним завершенням.
Церква в Сухому – ровесниця репинської церкви, тобто походить з XVIII ст., хоч місцеві жителі небезпідставно твердять, що споруда старша за репинську.
У 1801 р. згадують церкву, добре забезпечену церковними речами, що вміщала 120 вірників. Церква тридільна, тризрубна, під двосхилим дахом, над бабинцем – вежа під восьмигранним шатром, що завершується шпилем. Вище опасання та під шатром вежі влаштовано аркади голосниць. На головному фасаді – вісім різьблених стовпчиків, тепер схованих за дерев’яною галереєю з вікнами. Світичі до церкви виготовив Д. Фічоряк.
Біля церкви – традиційна для Міжгір-щини дерев’яна двоярусна дзвіниця під восьмигранним шатровим верхом, а в ній – чотири дзвони, три з яких відлив Ф. Егрі.
Два дзвони виготовлено в 1923 р., на дзвоні 1925 р. написано прізвища фундаторів – Івана Ґилбича та Івана Бряника, а четвертий відлито фірмою “Акорд”. У 1991 р. церкву повернуто греко-католикам.
Юрій Бряник з Репинного повідомив легенду про церкву в Сухому, розказану його дідом. Колись у селі була невелика каплиця, в якій служилося лише на Різдво та Великдень, а згодом селяни вирішили побудувати дерев’яну церкву. Священик запропонував місце на ділянці дідуся Гончара, який мав трьох синів. Дід погодився, і люди взялися до роботи. Незабаром вивели з колод стіни, але на ранок стіни були зруйновані. З’ясувалося, що сини Гончара пошкодували землі і захотіли перешкодити будівництву. Розгніваний люд вимагав, щоб священик прочитав “чорну” молитву і той скорився громаді. Відтоді братів та їх нащадків супроводжували нещастя. Отак стається, коли людина міряється силою з Всевишнім. Церкву спорудили на місці каплиці, але, очевидно, не в XVI ст., як сказано в легенді, а пізніше.
Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 494 – 495.
Довідка на сайті
Довідка на сайті