Павлівський цукровий завод (№ 4)
Віктор Вечерський, Андрій Гузовський
Павлівський цукрово-рафінадний завод, кін. 19 – поч. 20 ст. (архіт., іст.). Площа Привокзальна, 4.
Комплекс найбільшого в Європі цукро-рафінадного заводу розташований на північно-східній околиці міста поблизу залізниці на першій і другій надзаплавних терасах правого берега р. Псел. Заводський терен обмежують: з заходу – пл. Привокзальна і вул. Привокзальна, з півночі – вул. Рубіжна, зі сходу – р. Псел, з півдня – вул. Червонозоряна.
У цій місцевості пруг рельєфу проходить із півдня на північ зі значним перепадом висот, тому композиція комплексу сформувалася за лінійним принципом вздовж вісі південьпівніч. Заводський терен чітко поділяється на дві зони: східну виробничу (в низині) та західну громадсько-житлову (на плато). Внаслідок цього виробничі споруди візуально ізольовані від міста й проглядаються тільки з заплави р. Псла. З міським середовищем взаємодіють тільки житлові, адміністративні й громадські будівлі заводу.
Центральним об’єктом комплексу є великий багатоповерховий мурований корпус власне заводу, в якому зосереджувалася більшість виробничих функцій. Уздовж його чолового західного фасаду проходить головна заводська вулиця. Навпроти – три невеликі корпуси механічних майстерень і будинок з квартирами персоналу, на північ – три рафінадні склади. На плато довкола передзаводського майдану компактно розташовані заводоуправління, пожежна частина і клуб. На південь – видовжена триповерхова робітнича казарма, на північ – двоповерхові житлові будинки.
Павлівський цукрозавод у Сумах заснував у 1869 відомий місцевий промисловець, купець 3-ї гільдії, комерційний радник, міський голова Сум у 1867 – 73 І.Харитоненко (1822 – 91), найменувавши на честь свого сина і спадкоємця Павла. Завод був збудований за паровою системою. Первісно всі споруди були дерев’яними. Прибудови з метою розширення виробництва проводились у 1890 і 1901. У цей же час у південно-західному куті заводського терену було споруджено муровану робітничу казарму, яку розширили 1904.
Із заводським комплексом пов’язані деякі історичні події. 1902 робітники Павлівського заводу були серед організаторів і учасників першої в Сумах підпільної соціал-демократичної організації «Факел», розгромленої поліцією 1903.
26 листопада 1907 сталася пожежа, у якій згоріли всі дерев’яні будівлі заводу, якраз перед тим застраховані на значну суму. Отримавши кошти страхового відшкодування, нові власники заводу П.Харитоненко та О.Крінер протягом 1908 – 09 спорудили мурований заводський комплекс, що включав центральну чотириповерхову споруду власне заводу з дев’ятьма паровими двигунами, механічні майстерні, склади, пожежну частину, заводоуправління та інші будівлі. О.Крінер протягом тривалого часу був управителем заводу й розробив свій спосіб виготовлення рафінаду. 1910 чисельність робітників становила 2 100 чоловік. Павлівський завод став не тільки найзначнішим підприємством Сум, а й найбільшим цукровим заводом тодішньої Європи: 1916 завод за добу виробляв 267 тонн цукру-рафінаду.
Завод був устаткований за останнім словом техніки з використанням передового імпортного обладнання з Англії, Німеччини, Франції та інших країн. Тут були встановлені жомовий шнек і різальні машини системи «Шкода», вакуумні апарати й центрифуги систем Вестона і Кайля, випарні апарати системи Рільє, кристалізатори системи Бока, накалювальні печі системи Шатте, апаратура для гасіння вапна системи Міка тощо. Деякі з цих апаратів збереглися донині.
Прикметною особливістю було те, що значна частина обладнання і машин була виготовлена на місцевому машинобудівному заводі «Сумські машинобудівні майстерні Бельгійського анонімного акціонерного товариства», серед найбільших акціонерів якого був і власник цукрозаводу П.Харитоненко. Все це дозволяє віднести Павлівський завод до визначних пам’яток технічного поступу поч. 20 ст.
У січні 1918 на заводі було введено робітничий контроль, а 16 січня 1919 його націоналізовано й 1923 перейменовано на Червонозоряну рафінарню. Після руйнувань часів громадянської війни відбудову заводу завершено у листопаді 1924.
1928 колектив інженерів Червонозоряного рафінадного заводу під керівництвом В. Дроздова розробив і впровадив у виробництво принципово новий спосіб виготовлення рафінаду, що дав змогу значно скоротити технологічний цикл та обсяг ручної праці.
Згодом він був використаний на інших цукрово-рафінадних заводах СРСР і увійшов в історію вітчизняної промисловості під назвою «КІ» (колектив інженерів).
У 1927 – 29 на призаводському майдані за проектом місцевого архітектора В.Ляшенка збудовано монументальний робітничий клуб, що до 1980-х рр. був найбільшою в місті спорудою культурно-просвітницького призначення.
Завод став одним з найпотужніших підприємств галузі. Напередодні Другої світової війни тут виготовляли 15 % всього рафінадного цукру країни.
У період Другої світової війни завод зазнав значних руйнувань, зокрема, висаджено в повітря заводську теплоелектроцентраль (ТЕЦ). Понад 1000 заводчан пішло на фронт. За мужність і відвагу, виявлені у боях з німецько-нацистськими загарбниками, а також за самовіддану працю по виробництву продукції для фронту 246 осіб були нагороджені орденами і медалями. У період нацистської окупації Сум на території казарм для робітників рафінадного заводу було влаштовано табір для радянських військовополонених. Тут загинуло близько 2 000 чоловік. У лютому 1943 перед евакуацією табору нацисти знищили 150 військовополонених.
Відбудова заводу розпочалась 1944. Її було завершено на травень 1946. Нову ТЕЦ споруджено 1948. У післявоєнну добу, в зв’язку з переходом на нову технологію випуску цукру-рафінаду методом пресування, з’явилися нові поточні лінії і відбувалася постійна реконструкція підприємства, особливо у 1957 – 59. Збудовано декілька нових виробничих будівель, у т.ч. новий картонажний цех з південного боку заводу. При цьому було 136збережено основні старі споруди. Серед них найвищу історико-архітектурну цінність становлять головний корпус заводу, механічні майстерні, заводоуправління, робітнича казарма, чотири житлові будинки дореволюційного часу, пожежна частина та клуб. Усі вони збудовані в раціоналістичних архітектурних формах пізнього «цегляного стилю» та конструктивізму (клуб) і нині використовуються цукрорафінадним заводом за призначенням, близьким до початкового.
У березні 1998 підприємство було перетворене у відкрите акціонерне товариство шляхом приватизації. У жовтні 1999 перейменований у ВАТ «Сумський рафінадний завод».
Робітнича казарма. Це видовжений в меридіональному напрямку мурований 2 – 3-поверховий корпус Г-подібного плану, що фіксує південно-західний кут заводського терену. Міститься на високому плато правого берега р. Псел. Південний фасад виходить до вулиці, західний – до передзаводського майдану і парку. Збудовано 1890 коштом І. Харитоненка (наріжні секції), 1904 розширено прибудовою додаткових північного і східного крил. У 1930-х рр. над наріжною частиною надбудовано третій поверх.
Будинок має секційну структуру. Секції розділені капітальними стінами. Всі сходові клітки з двомаршевими сходами розміщено на дворовому боці корпусу. Розпланування секцій коридорне з двобічним розташуванням кімнат. Наріжна південна секція має зальну структуру першого поверху: тут містилася робітнича їдальня. В інтер’єрі збереглися два ряди сталевих колон, склепаних із швелерів. Перекриття плоскі, по сталевих прогонах, що спираються на колони.
Усі фасади вирішено рівноцінно, у стриманих формах «цегляного стилю» з деякими елементами «історичних стилів»: площини стін членують рустовані лопатки та міжповерховий неповний антаблемент з аркатурним фризом, профільованою тягою і смугою підвіконних ніш. Вінчає будівлю карниз значного виносу із розвиненим аркатурним фризом. Великі прямокутні вікна мають лучкові перемички з такими ж сандриками, з рельєфно виділеними замковими каменями.
Стіни ззовні не тинькувалися, мають традиційне двобарвне пофарбування. Перекриття плоскі, балкові, підлоги з дощок та керамічної плитки. Дах вальмовий по дерев’яних кроквах, укритий покрівельною сталлю і, частково, – шифером.
У дворі зберігся двоповерховий мурований корпус лазні з пральнею. Фасади стримано оформлені трикутним фронтоном з круглим вікном у тимпані, зубчастими карнизами, наріжними лопатками. Вікна мають плоскі облямування з горизонтальними сандриками.
Пожежна частина. Це прямокутний у плані видовжений мурований двоповерховий корпус, що обмежує з півночі передзаводський майдан. Споруджено після пожежі 1907 одночасно з головним виробничим корпусом. На першому поверсі містилися бокси для пожежної техніки, на другому – адміністративні приміщення. У 2-й пол. 20 ст. перший поверх було переплановано й бокси перетворено на магазини. Тоді ж зроблено прибудови з тильного боку.
Перший поверх на чоловому фасаді виділено ритмом широких лучкових арок, кожна з яких відповідала одному боксу. Другий поверх відділено горизонтальною профільованою тягою. Прямокутні вікна з лучковими перемичками згруповано попарно і по три у вигляді біфоріїв і трифоріїв на осях арок першого поверху, під спільними рельєфними бровками.
Споруда має плоскі балкові перекриття і вальмовий дах по дерев’яних кроквах, укритий шифером.
Житлові будинки. Датуються кін. 19 – поч. 20 ст. Три житлові будинки розташовані у північній частині комплексу. Два з них виходять на червону лінію забудови південного боку вул. Рубіжної. Тут проживали інженерно-технічні працівники й кваліфіковані робітники Павлівського заводу.
Будинки муровані з цегли, двоповерхові, прямокутні в плані, секційної структури. Фасади вирішено у стриманих формах «цегляного стилю», подібних до архітектурних форм робітничої казарми: застосовано такі ж рустовані лопатки, аркатурні фризи, лучкові сандрики над вікнами з виділеними замковими каменями. Перекриття плоскі балкові, підлоги з дощок, дахи вальмові по дерев’яних кроквах, укриті шифером.
Комплекс Павлівського цукро-рафінадного заводу в Сумах є унікальною добре збереженою комплексною пам’яткою промислової архітектури України.
[Державний архів Харківської області, ф. 4, оп. 145, спр. 1198, арк. 1; оп.138, спр. 118, арк. 1 – 2, оп. 160, спр. 1103, арк. 1 – 4; Державний архів Сумської обл., ф. 4, оп. 136, спр. 65, арк. 1 – 3; ф. 2362, оп. 1, спр. 34, арк. 40, 41; ф. Р – 2191, оп. 1, спр. 6, арк. 7 – 9; Список фабрик и заводов Российской империи. – СПб., 1910. – С. 637; Історія міст і сіл УРСР. Сумська область. – К., 1973. – С. 95 – 116; Сапухіна Л. П. Суми : путівник / Л. П. Сапухіна. – X., 1978. – С. 30 – 32; Сумы : краткая справочная книга. – X., 1979. – С. 15 – 58; Вечерський В. В. Павлівський цукро-рафінадний завод / В. В. Вечерський // Типові статті для Зводу пам’яток історії та культури України. – К., 1994. – С. 158 – 165; Суми. Вулицями старого міста : історико-архітектурний альбом. – Суми, 2003. – С. 224 – 228; Павліченко К. Сто трудових літ / К. Павліченко, В. Вакуленко // Ленінська правда. – 1969. – 19 жовтня; Корницкая Т. Помнить, кто закладывал фундамент / Т. Корницкая // Комсомольское знамя. – 1979. – 25 ноября.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 135 – 138.