2001 р. Фортеця XVII-XVIII Століть (м.Суми)

Віктор Вечерський

Точна дата заснування фортеці й міста невідома. Близько 1652 року (за іншими джерелами – 1657 р.) пересельці з Правобережжя, зі Ставища (понад 1000 чоловік) під орудою отамана Герасима Кондратьева, як описується в тогочасному документі, „пришли з женишками и детишками и пришед стоим на Псле реки подле речки Сум на Берлицком городище”. Пізніше вони спустилися вниз за течією Псла і спинилися на Липенському городищі, врешті осіли ще нижче по Пслу, на старому Суминому городищі. Царський указ про дозвіл оселитися на Суминому городищі датований 1655 роком.

Місто будувалося як фортеця проти частих тоді татарських нападів. При цьому максимально використано сприятливі військово-топографічні особливості місцевості – підвищеного мису правобережжя Псла, де в нього впадали річки Сума (нині Сумка) і Сумка (нині Стрілка). Складна гідрографічна мережа з широкими заболоченими заплавами робила північні, західні й східні підступи до фортеці практично неприступними, а круті схили міжрічкового плато спростили спорудження земляних укріплень: лише з північного боку потрібно було багато підсипати грунту.

Влітку 1656 року сюди прибув воєвода К.Арсеньєв з 52 служилими людьми, і того самого року доповідав у Москву:

„И город. Государь, со всеми крепостями я, холоп твой, отделал весь в дубовом лесу, башни и стены и бойницы и тайники сделал и черкас… устроил, а образец, государь, городу и чертеж и книги строельные, я, холоп твой, пришлю тебе вскоре”.

Відомо, що отаман Герасим Кондратьев 1658 року возив до Москви кресленик фортеці. Отже, міські фортифікації будовано за заздалегідь складеним проектом. Учень М.Грушевського В.Юркевич установив, що цей проект розробив „черка-шенин”. тобто українець. Яків Стандартні.

Фортеця в плані становила трапецію, за структурою вона була дводільною: зі східного боку поблизу гирла Суми містився квадратовий у плані Замок з деревяно-земляними укріпленнями, де зосереджувалися зброя, артилерія, боєприпаси та продовольство. Замок був „рубаний у дубовому лісі Тарасами”, висота його стін досягла 3,5 м. Він мав також рубані дубові вежі – чотири наріжні й дві середстінні надбрамні. Периметр замкових укріплень становив 400 м. З двору до Псла йшов потаємний підземний хід.

З північного заходу до Замку прилягав Город – найбільша укріплена частина поселення. Із заходу й сходу його обмежували берегові схили Псла і Сумки, а з напільного боку, на відстані 350 сажнів від стрілки мису, перешийок перекопали ровом і насипали біля нього вал. Город мав дерев’яні стіни заввишки 3,5 м, 23 глухі дерев’яні й 4 надбрамні вежі. Це була найбільша фортеця всієї Слобідської України: розмір її по поздовжній осі сягав 746 м, що дорівнювало довжині московського Кремля.

1658 року створено Сумський козацький полк, і місто стало його цеп гром. Це сприяло його розвиткові й ускладненню фортифікаційної системи. У 1670-х роках структуру укріплень перетворено на тридільну: Замок + Город + Посад. Посад, розміщений у межиріччі Псла і Сумки на південь від Города, оточено земляним валом з дубовими стінами, дев’ятьма глухими, чотирма надбрамними вежами, п’ятьма хвіртками. З напільного боку влаштовано Перекоп – новий сухий рів з валом завдовжки 230 сажнів. Рів, завглибшки й завширшки близько 2 м, тепер оточував усі три частини міста. Таким чином периметр укріплень збільшився вдвоє, він становив тоді вже 7500 м, а площа всіх укріплених частин досягла 60 га. Суми стали найбільшим, з найпотужнішою фортецею (1678 року вона мала 12 гармат) містом Слобожанщини.

До 1765 року в Сумській фортеці постійно перебувала Слобідська комісія – найвищий орган управління Слобідських полків у військових і цивільних справах.

Фортецю раз у раз ремонтували, удосконалювали. Кількість веж у ній поступово зменшувалася (протягом XVII ст. – від 34 до 27). Розвиток системи укріплень був пов’язаний із заміною дерев’яних стін широкими земляними валами з бруствером і валгангом, з ширшими й глибшими ровами, бастіонами, равелінами тощо.

Під час Північної війни в кінці 1708 – на початку 1709 років у Сумській фортеці деякий час перебувала ставка Петра І. Тут він видав маніфест „О злодействах изменника гетмана Мазепы во вред России”.

Після Північної війни фортецю реконструйовано. Оборонна огорожа лишилася такою самою, як і в попередній період, але з’явилися наріжні стрільниці („раскатные бойницы”) у вигляді невеликих бастіонів. їх було шість. На той час фортеця мала п’ять брам. У тогочасних документах згадуються назви двох з них – Московської і Псьолської.

На середину XVIII століття фортеця втратила військове значення, укріплення її перестали належно підтримувати. Лише Замок використовували за первісним призначенням, бо в ньому до початку XIX століття містилися цейхгауз, вартівні, всілякі сховища. Фортечні вали знесено в кінці XVIII – на початку XIX століття під час реалізації затвердженого 1786 року проекту перепланування міста. Проте рештки Сумської фортеці й нині наявні в містобудівній структурі, визначаючи основні риси її: західний фронт укріплень непогано зберігся й проходить по парному боці вул. Кооперативної. Мешканці називають його Козацьким валом. Сучасні вулиці Соборна, Червоноармійська, Красна площа та Червоноармійський провулок фіксують межі Замку, Красна площа – південну межу Города, а вулиці Ґагаріна, Над’ярна, Антонова, Ковальська – трасування укріплень Посаду.

Отже, давні лінії укріплень і тепер визначають розпланувальний каркас міського центру.

Джерела

РДВІА. – Ф. ВУА. – Спр.21528. – Арк. 13.

РДІА. – Ф.1399. – Оп.1. – Спр.816, 832; Ф.1488. – Оп.4. – Спр.733.

Багалей Д. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства. – Москва, 1887. – Т. 1. – С.145-146.

Дополнения к актам историческим, собранным и изданным Археографическою комиссией). – Санкт-Петербург, 1876. – Т.9: Прибавления: „Книга, а в ней писаны городы… ведомые в Розряде…”. – С.296.

Моісеєнко В., Новаківська Н. Суми. – К., 1966. -С. 10-18.

Мышлаевский А. Крепости и гарнизоны Южной России в 1718 году. – Санкт-Петербург, 1897. – С.58-59.

Пассек В. Города Харьковской губернии // Материалы для статистики Российской империи. – Санкт-Петербург, 1839. – Отд. III. – С. 101.

Джерело: Пам’ятки України, 2001 р., № 4, с. 84 – 86.