1966 р. Історія українського мистецтва
Найдавнішою відомою пам’яткою книжкового мистецтва Київської Русі є Остромирово євангеліє, що його написав у 1056 – 1057 роках дяк Григорій для новгородського посадника Остромира, родича київського князя Ізяслава. Пізніше Євангеліє належало новгородському Софійському соборові, потім було в церкві при Оружейній палаті Московського Кремля, звідки в 1720 році за указом Петра І його перевезли до Петербурга [тепер ця пам’ятка зберігається в Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді].
Остромирове євангеліє являє собою пергаментний рукопис, написаний у два стовпці великим уставом. [Устав – спосіб письма старовинних руських рукописних книг – відзначається формами літер, що наближаються до квадрата. Літери писали перпендикулярно до рядка з правильними лініями і закругленнями, одна літера окремо від іншої і здебільшого на рівній відстані одна від одної, без розділення на окремі слова.] Всю книгу багато і з великим смаком оздоблено рамочками і заставками з різнокольоровим рослинним орнаментом на золотому тлі. Заголовні літери (ініціали) рукопису схожі на коштовні перегородчасті емалі київських майстрів-ювелірів. Вгорі літери оздоблено зображеннями людських голів, намальованих в профіль. Жіноче обличчя у верхній частині одного з ініціалів відзначається життєвістю і майстерністю виконання. Старече обличчя на другій літері сповнене сили й енергії, що підкреслюють вигин брів, закручені вуса та довга борода.
Багато літер книги прикрашено малюнками фантастичних звірів, подібних до зображень настінних фрескових розписів Софії Київської. Такою, наприклад, є літера, увінчана головою химери, схожою на собачу голову з розкритою пащею і висунутим язиком. Нижній закруток великої літери «В» виконано у вигляді масивного крилатого дволапого чудовиська з орнаментально-рослинним хвостом. Стилізована рослинна орнаментація Остромирова євангелія також має деякі спільні риси з монументальним настінним живописом київського Софійського собору.
Найцікавішими з художнього погляду є три мініатюри з зображеннями євангелістів Іоанна, Луки і Марка. На першій мініатюрі подано Іоанна з його учнем Прохором (іл. 273). Іоанн стоїть, молитовне простигши руки до орла (його символ), який тримає сувій, а Прохор на задньому плані сидить за низеньким столиком. Фігури передано суто живописною манерою. Деякі прийоми наближають мініатюру до творів монументального живопису. Всю композицію вписано у квадрифолій (чотирилисник), облямований золотою смугою, покритою рослинним орнаментом.
На мініатюрі, де зображено Луку (іл. 276), винятковою насиченістю кольору і разом з тим великою чіткістю і злагодженістю деталей відзначається центральна частина. Постать євангеліста розташована з лівого боку. Лука стоїть, молитовно піднісши руки, звертаючись у бік тельця (його символа), що держить розкритий сувій. Перед євангелістом стоїть стіл з письмовим приладдям. Біля столу – пюпітр з розгорнутою книгою. На другому плані – будівля з плоским дахом і аркою, що спирається на колони. Передача руху і моделювання постаті Луки, її пропорції близькі до зображень євангелістів на мозаїках Софійського собору. Обидві пам’ятки було створено майже одночасно – у 40 і 50-х роках XI століття, тому цілком імовірно, що і мозаїсти і мініатюрист належали до однієї школи. Слід зазначити, що художні прийоми в мініатюрах із зображенням Луки і Марка (іл. 275) зовсім інші, ніж у першій, з зображенням Іоанна. Фігуру, обл’иччя, руки Луки і Марка передано площинне, тонкими золотими лініями, які відмежовують один колір від іншого і цим схожі на перегородчасті емалі, якими славилася Київська Русь. Різне рішення мініатюр – живописне першої і більш графічне другої та третьої – наводить дослідників на думку, що мініатюри створили два художники [А. Н. Свирин. Искусство книги древней Руси XI – XVII вв. М., 1964, стор. 55].
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 341 – 342.