Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Церкви України: Закарпаття

Сіль Великоберезнянський район

Церква св. Василя Великого. 1703, XIX ст. (УПЦ)

Село виникло в один час із сусіднім Кострином. Першу церкву, присвячену Успінню пр. богородиці, збудували з дерева в 1479 р. на великому пагорбі при центральній дорозі. Ця церква згоріла (можливо, якраз це місце називають Згарищем), і тоді в 1707 р. до Солі перевезли дерев’яну церкву бойківського стилю з галицького села Сянки.

У 1751 р. за священика Григорія Алексевича згадують дерев’яну церкву св. Михайла в посередньому стані, з двома дзвонами і кількома старими образами.

За версією львівських реставраторів, теперішню дерев’яну церкву, що була збудована в Сянках на Львівщині в 1703 р. як триверха, бойківського стилю, перевезли в Сіль разом з іконостасом чотирма парами волів у кінці XVIII ст. (ймовірно, в 1777 р.). Можливо, церква ще якийсь час зберігала бойківські форми, але в 1834 р. її перебудували. Церква отримала чотирисхилий дах, над бабинцем збудували невелику башту з бароковим завершенням, над вівтарем – мініатюрну вежу з конічним шатриком. Дах над центральним зрубом має значний вигин, чітко позначаючи місце, де колись височів центральний пірамідальний верх з заломами. Наву перекрили шатровим зрубом, перекриття бабинця і вівтаря плоскі. Над бабинцем облаштовано приміщення, через яке йдуть на хори. Опасання, що оперезує церкву з усіх боків, спирається на випуски вінців зрубів, а на головному фасаді – на чотири стовпи відкритого ґанку.

А ось деякі розміри церкви в інтер’єрі: вівтарний зруб має довжину 3,3 м, ширину 4,35 м, висоту 3,5 м; нава – 5,82, 6,5 і 5 м; бабинець – 5,82, 4,4 і 2,78 м; зовні висота вежі становить 13 м; розмір вікон вівтаря – 0,5 на 0,5 м.

За пароха О. Даниловича в 1849 р. підлогу було викладено плоским камінням. Зусиллями священика Михаила Лендєла в 1893 р. зроблено ремонт церкви. Було замшено шинґлове покриття дахів, зароблено щілини у зрубах храму, збільшено вікна. М. Лендєл також згадує про дати, вирізані старослов’янськими літерами всередині та зовні на вівтарному зрубі. На думку священика, ці дати не мали ніякого відношення до часу спорудження церкви, а лише позначали роки попередніх ремонтів – 1750 та 1820. Роль іконостаса виконувало зібрання різних ікон. Так, апостольський ряд було подаровано з малоберезнянської церкви ЧСВВ (очевидно, монастирської) найімовірніше в 1707 p., намісна ікона св. Василя походила із Ставного, а п’ять пророків та інші ікони – з Сухого. Загальний колорит наближався до коричневого кольору.

Вівтарний образ зображував зняття з хреста Ісуса Христа. Того ж 1893 р. о. М. Лендєл організував виготовлення нового іконостаса. Вежа церкви несла два дзвони (один великий дзвін забрали під час Кошутової війни). Новий дзвін вагою 171 кг купили в 1898 р. за 250 форинтів. Нині найдавнішим з трьох дзвонів є дзвін, відлитий Шандором Ласло в 1827 р.

На 1895 р. населення Солі складалося із 380 греко-католиків, 5 римо-католиків та 65 іудеїв. Церковну громаду очолювали дяк Сі-лард Андрашко, куратори Михайло Домище, Іван Тур, Іван Боборик, церківник Федір Тур. У 1970-х роках розтесали вікна. Тоді ж розібрали старий іконостас і передали кудись у Росію. Зі старого різьблення збереглися лише царські врата, кивот і престол з балдахіном. Замінено також традиційні двері, що були припасовані до дерев’яного одвірка з арковим завершенням і легкою зубчастою насічкою.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 123 – 124.