Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.

Церква св.Пантелеймона

2001 р. Церква святого Пантелеймона в Галичі

Іван Могитич

У грудні 1997 року до керівництва Держбуду України звернулася група мистецтвознавців, істориків архітектури та реставраторів (Григорій і Наталія Логвини, Євген Тиманович, Тетяна Маніфасова, Інна Дорофіенко, Валентина Корнеева, Сергій Юрченко та інші) у справі відтворення втраченого завершення на церкві Св.Пантелеймона в Галичі. Причина тривоги науковців цілком слушна, адже йдеться про всесвітньо відому, хрестоматійну пам’ятку кінця XII століття – чи не єдиний зацілілий твір галицької архітектурної школи.

Отож чи варто було змінювати усталений вигляд пам’ятки? На це питання відповідали фахівці з 1982 року і щоразу – ствердно: проектна документація, опрацьована під керівництвом Івана Могитича, дістала позитивні рецензії доктора історичних наук Павла Раппопорта та кандидата архітектури Григорія Штендера і була схвалена науково-реставраційною радою Держбуду УРСР. Робочі кресленики цього проекту опрацьовувались у 1984, 1989 і 1996 роках. 28 лютого 1997 року на засіданні урядового Оргкомітету з підготовки й відзначення 1100-річчя княжого Галича ухвалено відбудувати завершення храму згідно із згаданим проектом. Дотепер заплановані роботи вже закінчено.

З огляду на значний суспільний розголос, який набула ця справа, а також з уваги на неоднозначне ставлення фахівців до таких видівреставраційнгго втручання в матеріально-технічну й образну структуру пам’ятки подаємо статтю І.Могитича про дослідження й реставрацію цього унікального храму.

Усі дослідники архітектури визначали початок XII століття, або властиво 20-роки, часом формування окремих архітектурних шкіл у Київській Русі. Однією з на своєрідніших і водночас, на жаль, найменш вивчених є галицька архітектурна школа Х-ХIV століть (1). Про пам’ятки архітектури Галицької землі, споруджені до середи XIII століття, за кількома винятками, знає тільки з літературних джерел та археологічних досліджень. До цих кількох зацілілих пам’яток належить і церква Св. Пантелеймона в теперішньому селі Шевченковому, що біля Галича.

Церква здіймається на високому правом березі Дністра, при впадінні в нього річки Ломниці, за 7 км на північ від дитинця стародавнього Галича. Рештки земляних укріплень, вигідне географічне розміщення, контроль над давньою дорогою через Дністер до дитинця вказують, що тут був укріплений форпост княжого Галича – монастир або боярський двір.

Історична доля, так само як і архітектура церкви, вже з середини XIX століття раз у раз привертала увагу науковців. Виходячи з відкритого в 1909 році напису на південному фасаді церкви, що належить до часів князювання в Галичі (1219-1228) новгородського князя Мстислава Удатного, Й.Пеленський датував спорудження храму приблизно 1200 роком (2). Ця дата усталилась у науковому вжитку.

У другій половині XIV століття церкву перебрали католики й переосвятили її на костел св. Станіслава. Перша згадка про нього припадає на 1367 рік. З 1427 року, після перенесення католицької парафії, церква стояла пусткою до кінця XVI століття (3). 1575 року вона дуже потерпіла від татарського нападу на Галич.

У 1596 році польський король Сигізмунд III передав покинуту церкву францисканцям. У 1598-1611 роках її перебудували на тринавовий базилікальний костел. Далі будівля ще кілька разів зазнала руйнувань, зокрема в 1676 році під час походу війська Ібрагіма Шайтана та у 1802-му від пожежі (4). У Першу світову війну їй завдано великих ушкоджень артилерійським обстрілом, 1926 року її відремонтували. Західний фасад лагодили також у 1965 році.

З 1975 року і дотепер провадиться систематичне, хоч і з перервами, дослідження пам’ятки. Здобуті результати становлять великий науковий інтерес.

Досліджуючи графіті на стінах, мистецтвознавець Інституту “Укрзахідпроектреставрація” В.Вуйцик відкрив три до того не відомі датовані написи XIII століття: найдавніший, 1212 року, – на західній пілястрі південного фасаду, 1229 року – на цьому ж фасаді і 1288 року – в інтер’єрі на північній стіні (5).

У 1989 році Т.Рождественська уточнила, що напис на західній пілястрі південного фасаду належить до 1194 року і це дало можливість віднести спорудження церкви Св. Пантелеймона щонайменше на 90-ті роки XII століття (6).

Білокам’яна церква майже квадратова в плані, чотиристовпна, з трьома півкруглими апсидами та перспективними порталами. Апсиди прикрашені тричетвертними колонками з різьбленими капітелями та аркатурою, уся церква оперезана цоколем, стіни розчленовані гладкими пілястрами, карнизами, тягами тощо.

Підмурки зовнішніх стін викладені з річкових каменів завбільшки 10 – 20 см і залиті вапняним розчином, приготованим на дрібному річковому піску з домішкою ріні (фракції 0,5 – 1,2 мм), у траншеях, викопаних на глибину 1,4 м до входження на 5 – 10 см у материкову глину. Підмурки ширші від стін на 33-35 см іззовні й на 20-22 см зсередини. Підмурки західного порталу викладено одночасно з підмурком стіни. На 10 см нижче від сучасної відмітки збереглося первісне вимощення завширшки 40-50 см з буйної ріні. Підлога, викладена 1926 року з кам’яних плит на бетонній основі, піднята тільки на 5-8 см вище від первісного рівня, крім вівтарної частини, піднятої на 30-35 см. Влаштовані в 1611 році крипти в північній і центральній апсидах та центральній і північній навах, як і тогочасні підмурки під колонами хорів, дуже ускладнили дослідження первісних фундаментів усередині церкви. І все ж таки характер розміщення підмурків та конфігурацію опорних стовпів і пілястр удалось встановити.

Треба зазначити також наявність суцільних стрічкових фундаментів, окремі ділянки яких розібрані 1611 року (7). Підмурки опорних стовпів заглиблені додатково на 90 см.

На стику центральної і південної апсид, крім одного зацілілого уступу, лишилися ще два додаткові уступи з цоколем, що зберігся, і базою, а також уламками стесаної півколонки й частини бази, які виходили понад рівень нової підлоги. Всі уступи приблизно рівносторонні, розмірами 24 – 26 см. Відповідні їм два додаткові уступи цоколю відкрито й на східній площині південно-східного стовпа. На північній площині цього ж стовпа під підлогою зберігся цоколь висунутого на подвійну величину уступу з додатковим виступом у північно-західному куті. На західній площині виступ зрубали повністю, а на південній – частково вкоротили зі сходу.

Встановлено, що на західних стовпах були уступи, аналогічні виступам на східних стовпах. Проте ці уступи стесані під час перебудови 1611 року. Не мали уступів тільки західні площини західних стовпів.

Внутрішні центральні пілястри частково стесані, а південно-західна пілястра стесана до підмурка. Добре зберігся профіль бази пілястри в південно-східному куті. Залишки баз простежено на північно-східній пілястрі, біля північної апсиди і південно-західного стовпа. Профіль бази в напрямку знизу вгору складається з полички, напіввала, вижолобка і завершується напіввалом. Висота бази – 38 см, виступ із площини пілястри – 7,3-8,8 см. Сліди стесаних пілястр і уступів стовпів простежено на всю висоту зацілілих стін (2-8 м). Під час розчищання двору знайдено уламки двох капітелей, що розміщувались на внутрішніх півколонах.

Докладні архітектурно-археологічні обміри з контроль-ним фотограмметричним обміром дали можливість уточнити розміри планів, фасадів та окремих деталей храму. Загальна довжина його з пілястрами й апсидами – 19,88 м, ширина – 17,69 м, довжина без апсид з пілястрами – 17,32 м. Всередині храм квадратовий, без пілястр має розміри 15,26 х 15,26 м, товщина стін – 1,04 м, пілястри виступають з площини стіни на 22-24 см, обріз зовнішнього цоколю – близько 12 см (при висоті 0,9-1 м). Центральна ділянка західної стіни стовщена всередину до розміру 127 см. Зовнішній діаметр центральної апсиди – 7,4 м, південної і північної – 2,43 м.

Сучасні обміри показали, що як зовнішні, так і внутрішні пілястри розміщувалися відповідно до внутрішніх стовпів. Давніші, зроблені Й.Пеленським, обміри були недосконалі, із зміщеними на схід пілястрами й стовпами стосовно зовнішніх пілястр і спричинили помилки у висновках учених, що користувалися ними (8).

Зовнішні стіни церкви складені з блоків; вапняку й дрібнопоруватого черепашнику, чисто оброблених зубилом, завширшки 30 – 35 мм, глибина обробки 1-2 мм без остаточного зачищення. Висота блоків – 23 – 58 см, і довжина – 23 – 70 см, товщина – 12 – 46 см. Із блоків з ретельно припасованими зовнішніми гранями викладали насухо зовнішні і внутрішні версти, потім рідкий вапняний розчин заливали всередину, забутовували простір між блоками відходами обробки вапняку й буйною рінню і всуціль заливали розчином. Верхню грань кожного ряду блоків ретельно вирівнювали під шнур, а забутівку додатково затирали розчином до рівня стесаних блоків.

Давні білокам’яні стіни збереглися на різну висоту: північна і південна – на 7,3 м, до і висоти теперішніх карнизів цих стін; північна і південна апсиди – на 7,1 м, до рівня низу капітелей; центральна апсида – на 9,4 м, на один блок вище від аркового пояса апсиди. На найбільшу висоту, майже 14 м, збереглася стіна західного фасаду, а забутівка та кілька лицьових блоків – на всю висоту фронтону біля пілястр. Під час ремонту 1926 року білокам’яні карнизи, що дійшли до того часу, хоч і були дуже пошкоджені під час артилерійського обстрілу в 1915 році, замінили на цегляні, а інші білокам’яні елементи архітектурного декору (карнизи, тяги, сандрик вікна над порталом, прямокутну нішу другого ярусу, облямовану валиком) відновили в цеглі або стесали, як, скажімо, сандрик, поличку тяги в горішній частині пілястри, тощо (9). В основі фронтону західного фасаду, на рівні горішнього карниза північної пілястри, збереглися два блоки зі слідами горизонтального карниза, стесаного в 1611 році, і того, який зберігся на три блоки від обох пілястр і був традиційно відновлений у цеглі на східному фронтоні. Від давнього муровання на східній стіні на висоту 14 м залишилися наріжні пілястри з карнизами й тягами, що частково зрубані. Униз від тяги до блоків помітно чисто оброблені сліди прилягання накривних каменів, що фіксують нахил їх додолу в напрямку зовнішніх пілястр.

Первісний вигляд мають два вікна. Одне – щілиноподібне, у глибокій ніші без декору в центральній апсиді; друге – невелике віконце над західним порталом з півциркульним завершенням, облямоване валиком, ідентичним облямуванню рамки під фронтоном. Решта вікон перероблені. На основі детального натурного вивчення вдалося певною мірою реконструювати первісну форму всіх вікон.

Вікна південної і північної апсид однакові з вікном центральної апсиди, їхні підвіконня розміщені на один блок нижче, по висоті вони на 35 см нижчі од вікна центральної апсиди. Зовнішній розмір їх – 251: 114 см, а розмір щілини – 208: 24 см. Іззовні ніша завглибшки 45 см звужується всередину до розмірів 220: 93 см, від щілини всередину укоси розширюються до розмірів 231: 69 см.

Західне і східне вікна південного фасаду мали однакові розміри. Низ їх був на рівні низу вікон північної і південної апсид. Визначено зовнішні габарити укосів і півциркульної арки в межах зовнішнього білокам’яного обличкування стін. Під замурованням 1611 року зберігся орнаментальний живопис XII століття. Орнамент виконано в. змішаній техніці фрески й промальовування окремих частин по сухому тиньку, що лежить безпосередньо на кам’яній кладці укосу.

Основний елемент орнаменту прорисований глибокою графією. Орнамент простий, вертикальний, складається з однакових повторюваних елементів, виконаний жовтою і червоною вохрою. На ясно-жовтому тлі намальовані жовті переплетені кола, жовта лінія скраю підсилена червоною. У колах на ясно-жовтому тлі зображено хрести у вигляді сполучених між собою трипелюсткових стилізованих квітів. Дослідниця стінопису Н.Сліпченко вважає незаперечною належність розкритих фрагментів до часу збудування церкви, а отже це свідчить, що вона мала стінопис (10).

Вікно другого ярусу західного фасаду, розміщене в центрі прямокутної рамки, спершу було кругле, з профільованим облямуванням діаметром у прорізі 104 см.

Первісний західний портал церкви Св.Пантелеймона перебудований у 1610 – 1611 роках. Очевидно, коли татари під час нападу в 1575 році виламували двері, був зруйнований тонкий білокам’яний цілісний тимпан і висипалася нижня білокам’яна арка порталу. При перебудові церкви в 1610 – 1611 роках внутрішній пошкоджений уступ замуровали, а дверний проріз завузили й облямували готовими білокам’яними деталями віконного обрамлення з розібраних південного чи північного фронтонів. У Першу світову війну портал був дуже поруйнований гарматними набоями, 1926 року відбудований з використанням цегли. У 1965 році реставровано білокам’яні частини порталу, однак замурований внутрішній уступ не розібрано.

1996 року реставрацію порталу завершено. Розкривши замурований найглибший уступ, реставратори виявили в натурі його контури на рівні нижніх блоків, сліди блок баз, блоки з пазами від засува, місця кріплення гаків завіс і, щонайголовніше, карнизі блоки з різьбою, щоправда, розтріскані. Всі розтріскані блоки склеєно, втрачені доповнено з ідентичного до первісного щільного вапнякового каменю з Добриводського кар’єру. Єдиний елемент, встановлений за аналогом, – це напівкруглий тимпан.

Після реставрації можна зробити аналіз архітектурних особливостей порталу. Це був перспективний, п’ятиступеневий, висунутий на два уступи вперед і перекритий циркульними арками білокам’яний портал. Перший третій і четвертий уступи декоровані вертикальною вгнутою фаскою, другий четвертий – колонками зі своїми базами та капітелями. Увесь портал оббігає цоколь, аналогічний до цоколів фасадів. Всі уступи порталу на рівні аркових п’ят оперезує вкритий різьбою карниз. Друга арка декоровані валиком, “обмотаним” шнуром, четверта – валиком, різьбленим плетінкою, інші арки угнутим широким пазом. Загальна ширина порталу сягає 508 см (11 давніх ліктів по 46,24 см), висота – 601 см (13 ліктів). Усі проміри порталу до дрібниць вкладаються в лікті, стопи, п’яді, корхи та пальці. З двору в церкву ведуть дві сходини по 20 см, що створюють високий поріг. Дверний проріз заввишки 311 см і завширшки 157 см. Однак візуально вигляд її звужують виступи цоколів і карнизів (між ними 138 см), у цілому вона має шляхетне співвідношення ширини і висоти – 1:5, а портал – ще вишуканіше – 2:5.

Первісний декор південного порталу зберігся, тільки його висота зменшилася в 1611 році після встановлення додатково горизонтальної перегородки для підсилення тріснутої кам’яної плити тимпана. Портал реставровано в 1997 році.

Якщо план церкви Св.Пантелеймона має традиційну для Русі чотиристовпну тринавову структуру з трьома апсидами, то обсягово-просторове вирішення, а надто архітектурний декор, як підкреслювали дослідники мають суто романський характер. Прямі аналогії до архітектурного декору, а також вирішення фасадів подибуємо в романських будівлях півдня Німеччини й Угорщини Найбільше спільних рис церква Св.Пантелеймона має з будівлями 11-12 століть у Регенсбурзі над Дунаєм, зокрема з тамтешньою церквою Св.Якова (11), а також з будівлями 12-13 століть у Печі, Естергомі, Вертершенкершті й особливо в Белапатфальфі (12). Такі далекі на позір аналогії не повинні дивувати, як згадаємо, що саме вільне торгове місто Реґенсбурґ було центром торгівлі, Західної Європи з Руссю. У Регенсбурзі утворилося навіть ціле товариство “русаріїв” – торгівців з Руссю, а шлях у Східну Європу пролягав через міста Угорщини до Перемишля та Галича, а звідти до Києва (13).

Гадаємо, немає підстав уважати за можливий вплив на галицьку архітектурну школу тогочасної романської архітектури Польщі. Уже з половини XII століття, як бачимо з фрагментів архітектурного декору Успенського собору в Галичі, в архітектурному декорі монументальних будівель Галицької Русі широко використовували розвинуті елементи романського різьблення, тоді як у Польщі вони відомі лише з початку XIII століття (14), коли галицька архітектурна школа вже остаточно сформувалася.

Матеріали проведених досліджень, а також результати порівняльного аналізу пам’яток архітектури ХІІ-ХІІІ століть Західної і Східної Європи уможливили реконструкцію церкви Св.Пантелеймона. Первісне це був хрещато-банний храм із зниженими міжраменними обсягами, з односхилими покрівлями над ними й високим підбанником. Наявність додаткових уступів опорних стовпів забезпечила влаштування ступеневих арок, що дало змогу підвищити постамент купола, а також трохи звузити широкий підбанник. Храм мав видовжений угору баштоподібний характер. Нині можна назвати лише одну пам’ятку галицької архітектурної школи XII століття з деякими елементами такого вирішення – церкву у Василеві над Дністром (15).

На пам’ятці виконано основні реставраційно-відбудовчі роботи. Завершено відтворення бічних крил уписаного хреста будівлі. Зведено підбанник і шоломоподібну баню з хрестом. Здійснено повну реставрацію західного й південного порталів із встановленням дверей; відкрито, законсервовано, частково реставровано й доповнено фрески луток трьох вікон, де збереглися їхні залишки; встановлено більшість віконних заповнень; відтворено підпружні арки в інтер’єрі церкви, виготовлено іконостас. Відкриті в процесі археологічних і архітектурних обстежень білокам’яні деталі (тяги, карнизи, півколонки, кронштейни, капітелі тощо), вмонтовано в їхні первісні місця. Усі елементи, що збереглися після перебудови 1598-1611 років (хрещаті склепіння, арки, стіни тощо), лишилися незайманими. Як і передбачалося проектом, зміни в процесі реставрації внесено тільки в ті елементи будівлі, які були перероблені під час ремонту 1925-1926 років.

Джерело: Пам’ятки України, 2001 р., № 4, с. 24 – 29.

Найчастіше переглядають

Вкладені елементи

Примітки
Примітки
1915 р. Вигляд церкви після обстрілу – з заходу
1915 р. Вигляд церкви після обстрілу – з заходу (+)
1915 р. Вигляд церкви після обстрілу – з північного заходу
1915 р. Вигляд церкви після обстрілу – з північного заходу (+)
1915 р. Вигляд церкви після обстрілу – з півдня
1915 р. Вигляд церкви після обстрілу – з півдня (+)
План церкви до уточнення деталей притвору
План церкви до уточнення деталей притвору
Проект реставрації церкви. Південний фасад
Проект реставрації церкви. Південний фасад
Проект реставрації західного порталу. Реалізований 1996 р.
Проект реставрації західного порталу. Реалізований 1996 р. (+)
Реставрація фресок і вітража південно-західного вікна
Реставрація фресок і вітража південно-західного вікна
Монтаж кружал бані
Монтаж кружал бані
Після реставрації – вигляд зі сходу
Після реставрації – вигляд зі сходу (+)
Західний фасад після реставрації
Західний фасад після реставрації

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 727

Модифіковано : 8.05.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.