Українці Сяніка

Іван Парнікоза

Історичний центр Східної Лемківщини місто Сянік (Сянок) – одне з найгарніших на всьому польсько-українському пограниччі. Перша згадка про місто від 1150 р. міститься в Іпатіївському літописі:

«Король же прошедъ Гору и взѧ Санокъ городъ и посадника его ꙗша и села оу Перемъıшлѧ многа взѧ».

Згадується також у Суздальському літописі під 1152 роком та у Галицько-Волинському літописі в 1202 та 1231 роках.

Незважаючи на те, що частка українців у населенні міста в міжвоєнний період становила лише 11,5 % (на 1939), Сянік був осередком культурного життя українців Східної Лемківщини. У 1931 в місті було засновано український музей «Лемківщина», а у 1936—1944 рр. Сянік став осідком Лемківської Апостольської Адміністратури. На початку Другої світової війни, 12 вересня 1939, він був окупований німецькими військами. Згідно з радянсько-німецькими угодами в 1939—1941 рр. лівобережна частина міста відійшла до Німеччини, правобережна — до СРСР. 23 червня 1941 гітлерівці окупували правобережну частину міста, і Сянік повністю увійшов до Генеральної губернії. 3 серпня 1944 Сянік захоплений Червоною армією. Після знищення нацистами євреїв (які становили в 1939 до 40 % населення) і депортації українців (1946—1947 рр.) етнічний склад населення став чисто польським.

У міжвоєєний період викладати графіку у Ліцей королеви Софії у Сяніку приїхав Лев Гец. На новому місці Ґец долучився до української громади, відвідував греко-католицьку церкву, розташовану поруч з ліцеєм. Сяноцький період — час становлення художнього стилю у Ґеца. Якщо у альбомах відчувається вплив Новаківського, то в Сяноку митець нарешті мав час напрацювати власний почерк. Наприкінці 1920-х років він створив низку зображень старого Сянока та навколишніх лемківських краєвидів, надсилав роботи на виставки АНУМ у Львові. Лев почав виїжджати в експедиції Лемківщиною. З греко-католицькими священиками та інтелігенцією Сянока заснував товариство "Лемківщина" і почав працювати над музеєм, який розташовується у плебанії церкви Святої Трійці. У експедиціях збирав речі побуту та старі ікони, фотографував — загалом вдалося зібрати в музеї близько 9 тисяч експонатів. Ґец загорівся музейною справою, співпрацював з Національним музеєм у Львові та бойківським у Самборі. Пізніше очолив заклад у Сяноку і фактично врятував його колекції під час Другої світової. Утім польське середовище Сянока сприймало Ґеца як затятого українського націоналіста. Коли у 1944-му до Сянока наблизилася Червона армія, Ґец передав валізу зі своїми щоденниками та роботами знайомому медику (це архів Ґеца в бібліотеці отців Василіян у Римі), а сам переховувався у краківській квартирі своєї сестри.

Більшість матеріалів музею "Лемківщина" було розграбовано. Зокрема, безслідно зникла етнографічна колекція. Проте вцілілі колекція скарального митсецтва, що наразі експонується в музеї Сяноцької землі в в замку.

Після смерті Л. Гетца сяноцький музей викупив у останньої дружини митця – Анни колекцію зображень цього містечка, що тепер збергігаються у цьому місті.

Джерела:

Підготував Іван Парнікоза, НІАМ "Київська фортеця".