Церква св. Іоана Хрестителя

Віктор Вечерський

Іоанно-Предтеченська церква, 1886 (архіт.). Мурована однобанна церква з дзвіницею міститься на пагорбі в центрі села, що лежить у рівнинній місцевості. Завдяки високій /38 м/ дзвіниці є містобудівною домінантою, що панує в сільській забудові й ландшафті.

Збудована у 1886 за проектом щойно призначеного молодого харківського єпархіального архітектора В.Нємкіна на місці однойменного дерев’яного храму, відомого з 18 ст. За радянської доби церква використовувалася як склад місцевого колгоспу. При цьому був утрачений іконостас.

У зовнішніх формах пам’ятка повторює традиційний для єпархіальної архітектури кін. 19 ст. тип тридільної однобанної церкви з західним притвором, увінчаним дзвіницею.

Будівля досить видовжена /45 м/, симетрична щодо поздовжньої вісі. Усі компартименти прямокутні в плані, центральний – значно ширший, ніж решта. Наріжники закріплено гранчастими півколонами. Такі ж півколони членують фасадні площини на окремі прясла.

Будівля має підвал і піднята на високий цоколь, декорований нішами. Вікна розміщені в два яруси: у першому – великі аркові дверні й віконні отвори, облямовані широкими архівольтами з килевидними завершеннями. У другому ярусі центрального компартимента і західного притвору (а вони вищі, ніж бабинець та вівтар) у кожному пряслі – групи невеликих аркових вікон, здвоєних і строєних на кшталт біфоріїв і трифоріїв. Завдяки такій композиції фасадів будівля великого масштабу отримує дві масштабні шкали: трифорії та біфорії разом із півколонами задають великий масштаб, тоді як гіпертрофовані розміри вікон першого ярусу применшують загальний масштаб пам’ятки.

Над центральним компартиментом на низенькому, майже непомітному зовні четверику підноситься стрункий восьмерик, кожна грань якого має аркове вікно й завершена кокошником. Цей восьмерик має гранчасте купольне покриття параболічних обрисів із глухим ліхтариком та маківкою. Над західним притвором – двоярусна дзвіниця типу «восьмерик на четверику». У восьмерику за сторонами світу – високі аркові отвори дзвонів. Кожна грань завершена кокошником. Вінчає дзвіницю високе восьмигранне шатро з ліхтариком і маківкою. Загалом як форми, так і декор фасадів характерні для того напрямку історизму, який орієнтувався на «російсько-візантійські» взірці.

Несподівано вражає своєю незвичайністю і певною нетрадиційністю інтер’єр храму. Великий центральний компартимент (17 х 14 м у плані) чотирма пілонами складної хрещатої форми поділяється на три нави, причому середня вдвічі ширша, ніж бічні, й дорівнює ширині вівтаря. Широкі півциркульні підпружні арки несуть світловий восьмерик, увінчаний восьмилотковим склепінням. Рамена просторового хреста перекрито лотковими склепіннями з розпалубками, наріжні дільниці та вівтар – хрестовими склепіннями. Західна частина церкви (так звана трапезна) розділена на три дільниці двома поздовжніми арками прогоном 9,0 м. Середня перекрита хрестовим склепінням з розпалубками, бічні – лотковими. Західний притвор традиційно тридільний, дільниці перекриті хрестовими склепіннями.

Інтер’єр має риси базилікальності, передовсім за рахунок глибинного розвитку простору, що підкреслюють нескінченні перспективні аркові членування, що спрямовують рух.

Автор цієї будівлі застосував також цікавий композиційний прийом: у міру наближення від входу до вівтаря збільшуються прогони арок уздовж головної поздовжньої вісі.

Центральний дев’ятидільний компартимент, що значно вищий, ніж вівтар і трапезна, має краще освітлення. Завдяки наявності світлового восьмерика він демонструє тенденцію до центричності внутрішнього простору.

Така розпланувально-просторова композиція будівлі – данина старим традиціям монументальної мурованої архітектури Слобожанщини. У пошуках регіональної своєрідності не на рівні зовнішнього декору, а на глибшому рівні розпланувальнопросторової структури, В.Нємкін звернувся до таких знакових витворів місцевої архітектурної школи 18 ст. як Успенський собор (1728 – 38) і Покровська церква (1753 – 68) в Охтирці та Успенський собор у Межирічі (1759 – 75), де центральні компартименти також тринавові, дев’ятидільні.

Розглядувана пам’ятка є проміжною ланкою в цьому напрямку творчих пошуків В.Нємкіна, що завершився появою такого шедевру як СпасоПреображенська церква (1887 – 96) у с. Ворожбі. Про пошуковий характер церкви в Рябушках свідчить і її не зовсім логічний план, і надто ускладнена система склепінчастих перекриттів, і така деталь: крайні біфорії центрального компартименту перерізаються поперечними стінами, що засвідчує коригування авторського задуму в процесі будівництва.

Будівля мурована з місцевої червоної цегли на вапняно-піщаному розчині. Вальмові й щипцеві дахи по дерев’яних кроквах укриті покрівельною сталлю. Початково фасади не тинькувалися, нині вони побілені. В інтер’єрі стіни потиньковані й побілені. Збереглися первісні олійні мальовання: підпружні арки мають ілюзорні світлотіньові розписи у вигляді кесонів, склепіння й арки в трапезній розмальовані арабесками, на стінах та пілонах центрального компартименту збереглися постаті святих та сюжетні композиції у вигляді окремих картин в аркових рамках.

Цю унікальну поставлено на державний облік як пам’ятку архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним №287-См.

[Державний архів Сумської обл., ф. 803, оп. 1, спр. 16, арк. 13; Барановский В. Юбилейный сборник сведений о деятельности бывших воспитанников Института гражданских инженеров (Строительного училища). 1842 – 1892 / В. Барановский – СПб., 1893. – С. 250-251; Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський. – К., 2005. – С. 412-414; Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку ХХ століть: біографічний довідник / В. І. Тимофієнко. – К., 1999. – С. 277. ]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 742 – 743.