Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2006 р. Невідомий проект церкви для Запорозької Січі 1764 року

Ленченко В.О

У Росiйському державному вiйськово-iсторичному архiвi в Москвi (РДВІА) зберiгається досi не публiкований проект мурованої церкви для Запорозької Сiчi, виконаний 1764 року на замовлення кошового отамана Петра Івановича Калнишевського (1). Проект колись належав до справи про перенесення Запорозької Сiчi з рiчки Пiдпiльної на Микитин Перевiз (1758-1764), яка зараз зберiгається у Росiйському державному архiвi давнiх актiв (РДАДА) (2). Змiст цiєї справи та листи Петра Калнишевського, що до неї входять, я виклав в однiй iз публiкацiй (3).

Тут вперше публiкуємо проект Покровської церкви для Запорозької Сiчi, що мала будуватися на Микитиному Перевозi (зараз м. Нiкополь Днiпропетровської обл.). Проект є цiкавим зразком архiтектурно-будiвельного мистецтва доби бароко, важливим джерелом з iсторiї запорозького козацтва часiв Нової Сiчi, церковного будiвництва на Запорожжi та дiяльностi кошового отамана Петра Калнишевського.

Головною святинею Запорозького вiйська здавна була сiчова Покровська церква. Джерела не донесли до нас вiдомостi про наявнiсть храмiв у перших козацьких сiчах. Проте, логiчно припустити, що на островi Хортицi (в замку Дмитра-Байди Вишневецького на Малiй Хортицi), на островi Томакiвцi та Базавлуку запорожцi вже мали храми. Спочатку це були, мабуть, пересувнi церкви, що перевозилися на возах, ставилися в шатрах i наметах вiйськових таборiв запорожцiв. Такi церкви дiяли при вiйську та окремих козацьких поселеннях на Запорожжi також у XVIII столiттi. З часом на Сiчi почали будувати сталi монументальнi церкви.

Д.I. Яворницький вважав, що серед перших сiчових храмiв була церква Микитинської Сiчi (4). Саме у цiй церквi, як свiдчив козацький лiтописець Самiйло Величко, вiдбулося посвячення Богдана Хмельницького на гетьмана, а пiсля перших перемог українського козацького вiйська над польськими вiйськами пiд Жовтими Водами та Корсунем 1648 року гетьман надiслав до Сiчi в дарунок вiйськовi клейноди, захопленi у полякiв, а також 300 талерiв на сiчову церкву та її служителiв (5).

Джерела свiдчать про iснування церков у Чортомлицькiй, Кам’янськiй, Олешкiвськiй сiчах. Церкви, як i iншi споруди сiчi, будувалися з дерева i називалися на честь Покрови Пресвятої Богородицi, небесної заступницi вiйська Запорозького. Сiчовi храми споруджувалися в традицiях української народної церковної архiтектури Поднiпровської України, що одержали з часом назву “козацького бароко”.

В останнiй Запорозькiй Сiчi, яка розташовувалася на правому березi Днiпра на днiпровiй рiчцi-гiлцi Пiдпiльнiй, найвизначнiшою громадською будiвлею була сiчова Покровська церква. На майданi коло церкви збиралися славетнi козацькi ради, в храмi висвячувалася сiчова старшина; пiд час свят i вiдправ у церквi лунали урочистi мелодiї релiгiйних хоралiв; звiдси в останню дорогу проводжали загиблих у боях товаришiв; у церквi зберiгалися сiчова скарбниця, клейноди вiйська Запорозького, церковнi релiквiї та коштовностi, важливi документи сiчового архiву.

Храм почали будувати вiдразу пiсля заснування Коша. Будiвничим сiчової церкви джерела називають Павла Маркевича, iєромонаха Києво-Межигiрського монастиря, що був патрональним монастирем Запорозької Сiчi. У 1740 роцi церква вже дiяла, але її опорядження iконостасом, кiотами, панiкадилами, свiчниками та iншим церковним начинням тривало ще не один рiк.

Вiрогiдних зображень сiчової церкви не збереглося. Нещодавно з’явилися повiдомлення про знахiдку невiдомих архiвних описiв сiчової церкви, зроблених росiйськими властями пiсля знищення Запорозької Сiчi в 1775 роцi. Цi архiвнi документи ще чекають на фаховий аналiз.

Проект церкви, що його тут наводимо, виконано у сiчнi 1764 року на прохання Коша та кошового отамана Запорозької Сiчi Петра Калнишевського. В листi Петра Калнишевського вiд 21 липня 1763 р. до вiйськового iнженера Вiльгельма-Нiколая Менцелiуса, який працював у фортецi св. Єлизавети та розробляв проекти перенесення Запорозької Сiчi з рiчки Пiдпiльної на Микитин Перевiз, серед iнших будiвель Сiчi названо церкву та вказано її розмiри: “Да церковь воинская в двадцать саженей в длину и ширину, ради многолюдства войска, каменная или деревянная должна быть” (6).

В. Менцелiус врахував цi побажання i розробив проект сiчової мурованої церкви, що поєднував риси українського та росiйського бароко. Правда, згадана церква нагадує храми, якi споруджувалися у прикордонних мiстах i фортецях України, де стояли росiйськi гарнiзони (зокрема, церкву фортецi св. Єлизавети, що була споруджена за проектом того ж Менцелiуса).

Згiдно з проектом це мала бути простора однобанна церква з прямокутним планом, тридiльною абсидою та вбудованою триярусною дзвiницею. Будiвля мала розвинутi цоколi та багатопрофiльнi карнизи. Внутрiшнiй простiр – трансепт храму подiлявся шiстьма стовпами-опорами на три дiльницi, перекритi цилiндричними склепiннями. Банi церкви та дзвiницi завершувалися характерними верхами грушоподібних абрисiв iз видовженими шпилями, увiнчаними хрестами. На захiдному та пiвденному фасадах церкви розташовувалися шiсть великих вiкон iз аркоподiбними завершеннями, обрамленi лиштвами iз замками. Перед подвiйними вхiдними дверима храму на бiчних фасадах розташовувалися крилечка-пiдсiння з трикутними фронтонами. Кути церкви обрамляли напiвколони тосканського ордера, на кутах дзвiницi вони були подвiйними. Високий дах церкви – двосхилий, критий “бiлим залiзом”. Горище освiтлювалося через вiкна з характерними обрамленнями. Загалом це мала бути простора, ошатна й гарна будiвля.

Проект церкви викреслено на паперi, iлюмiновано аквареллю. Заголовок та експлiкацiя розташованi на декоративнiй стрiчцi: “План прожектированной у Никитского Перевозу каменной церкви, которая обширностью вследство требования от Коша полагается. Которая на генеральном ретранжаменту плане литерою “Е”, а при оной: “А” – олтарь, “В” – пределы, в коих по случаю могут тож олтари быть, “С” – колокольня, “D” – кладовые полаты и ризничьи, “Е” – крыльцы с навесами. Сочиненъ и отправленъ 1764 году генваря 15 дня при рапорте к Его Превосходительству г-ну генерал фелдцехмейстру и кавалеру Александр Никитичу Вильбоа(7)”.

Проект завiзував автор: “Інженеръ полковникъ Н. Менцелиус”. За рамкою вмiщено пiдпис кресляра: “Копировалъ кандуктор первого класа Михайла Ратнов”. План вмiщує масштабну шкалу: 10 англiйських футiв в 1 дюймi.

Бiля вiдповiдних зображень плану розташовано написи: “Фасадъ по линии АВ”, “Поперешная профиль по линии ab”, “Профиль чрез колокольню по линии cd”, “Мачтаб в дюйме аглицком разделен в 10 частей, которой употреблен к плану, фасаду и профилям за футы”. Проект не був реалiзований через заборону iмператрицею Катериною II перенесення Запорозької Сiчi на Микитин Перевiз. Своїм указом вона наказала “отложить” (8).

Проте схоже, що кошовий отаман Петро Калнишевський все ж скористався проектом Менцелiуса, коли збудував власним коштом у 1770-х роках церкву Петра i Павла у Києво-Межигiрському монастирi (не збереглася). Звичайно, це не був повтор старого сiчового проекту, але значна схожiсть в обсягово-планувальнiй структурi та архiтектурному декорi обох храмiв є незаперечною. Про це свiдчать давнi свiтлини та малюнки монастирського храму.

(1) РДВІА, ф. 413, оп.1, од. зб. 131: “План прожектированной у Никитинского Перевозу каменной церкви…”

(2) РДАДА, ф. 248, Сенат, спр. 3011: “О перенесении крепостного строения Запорожской Сечи на новое место”.

(3) Ленченко В.О. Листи кошового отамана П. Калнишевського 1763 року про устрiй Запорозької Сiчi // Пам’ятки України, 1989, № 3. – С. 28 – 30.

(4) Зварницкий Д.И. История запорожских козаков. – СПб., 1892. т. I. – С. 318.

(5) Величко Самійло. Лiтопис / Переклав з книжної української мови Валерiй Шевчук. – К., 1991. – Т. 1. – С. 59, 74.

(6) Ленченко В.О. Вказана праця. – С. 30 .

(7) Вiльбоа Олександр Микитович – граф, генерал-фельдцехмейстер, на той час очолював вiйськово-iнженерне вiдомство Росiйської iмперiї, що вiдало фортечним будiвництвом на Українi.

(8) Центральний iсторичний архiв України в м. Києвi, ф. 269, оп. 1, од. зб. 4262.

Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень, 2006 р., т. 1, с. 64 – 68.

Джерело: веб-сайт “Українська спадщина” (