Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Церкви України: Закарпаття

Плоске Свалявський район

Церква Покрови пр. богородиці. XVIII ст.

Церква Покрови пр. богородиці. 1928. (УПЦ)

Дерев’яна церква з Плоского – друга з двох класичних лемківських церков, що залишилися в Україні. Подібно до інших лемківських церков, ця церква дуже популярна серед дослідників народного будівництва, її зображення потрапило до багатьох статей та книг.

Церква за красою рівна шелестівській, але має свої індивідуальні риси. Форми її масивніші, що робить споруду більш суворою та монументальною .

Вежа не має відкритих голосниць, баня увінчана глухим ліхтарем, шатри над навою та вівтарем менш членовані по горизонталі, з більшими бароковими банями та главками.

Довжина споруди – 11,3 м, ширина – 5,85 м, висота стін – 2,32 м. Колоди зрубів завширшки від 55 до 65 см. На зрубі напис: “РОК. ЕОЖ АΨЧВ (1792)”.

Вважають, що церкву збудовано в 18 ст. (можливо в 1792 р., коли священиком був Павло Долгаї), хоч в 1733 р. в селі згадують дерев’яну церкву св. Михайла з двома дзвонами, а з 1692 р. походить найдавніша згадка про церкву та три філії – Звір, Оленьово та Павлово (у 1672 р. був священик), до яких згодом додалися філії Ізвор та Мала Мельнична. За місцевим переказом, церкву спорудили в 1612 р., що є малоймовірним.

У 17 ст. між Солочином, Малим Бистрим, де в 1690 р. згадують покинуту дерев’яну церкву, та Малою Мельничною було поселення Нова Бистра або Житковиця, де в 1649 р. жив священик Прокіп Зичко, а в 1699 р. згадують зруйновану церкву.

Подібно до інших лемківських церков, плосківська святиня змушена була залишити рідне село. У 1927 р. церкву продали в село Канору поблизу Воловця (виручені гроші використали для будівництва мурованого храму), де біля неї спорудили дерев’яну дзвіницю.

Церкву розібрали й перевезли взимку на санях, але перевезення із Сваляви до Волівця відбулося, очевидно, залізницею. На цьому мандри церкви не закінчилися. У 1974 р. її перевезли в Київ, де тоді засновано Республіканський музей народного будівництва просто неба.

Ще в Канорі церква потроху занепадала і 9 січня 1953 р. її зняли з реєстрації діючих храмів. У 1967 р. львівський архітектор І. Могитич відреставрував пам’ятку.

Велику муровану церкву почали будувати в 1925 p., закінчили роботи в 1928, а освятили її 30 червня 1929 р. Ділянку землі в центрі села виміняли в місцевої школи на частину церковної землі. Кошти надійшли від продажу церковної землі та від внесків селян (вартість всіх робіт склала 300 тисяч чехословацьких корон). Камінь возили з сусідньої Родниківки.

Виконав проект та вів будівництво відомий архітектор-самоук Михайло Білак, а організував спорудження церкви місцевий парох о. Ол. Товт. Іконостас зробив Іван Павлишинець аж у 1968 р. за священика А. Рацина та куратора М. Калабішки. Храм оновлювали в 1968 р., тоді ж могли перемалювати інтер’єр чи ікони. Вівтарну частину розмалював М. Приймич у 1997 р. за священика В. Ігнатка та куратора М. Йовбака. На вежі – три дзвони. Два більші відлито в 1923 р., а найменший – у 1930 р.

У Плоскому народився письменник-просвітитель о. Олександр Митрак (1837 – 1913).

Місцевий парох Михайло Деметер був ув’язнений в концтаборах Сибіру з 1949 по 1955 р.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 285 – 288.