Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Ініціатива підприємця з розвитку туризму наштовхнулася на опір з боку влади

Дата: 20.06.2008

Для створення музею підприємець Ігор Скальський придбав старовинну будівлю, яка знаходилася в занедбаному стані. Однак влада стверджує, що купівля була незаконною.

“Для розвитку туризму на території колишньої Миньковецької держави, що знаходилася на території Дунаєвецького та Новоушицького районів Хмельничччини, необхідна потужна і широкомасштабна реклама історичної спадщини і рекреаційних можливостей цього регіону. Для цього передбачається проведення в серпні великого фестивалю (про нього повідомлялося а в селі Отроків Новоушицького району планується створення музею архітектурної спадщини України, де будуть зібрані фотографії архітектурних пам’яток.

У Львові ми вже організували фотовиставку пам’яток архітектури Львівщини, зараз готується подібна фотовиставка спадщини Івано-Франківської та Хмельницької області. Далі планується проведення виставок фотографій пам’яток, що розташовані у всіх областях, де була підписана програма „2008 рік – рік палаців і замків”, а потім фотографії будуть експонуватися в цьому музеї в Отрокові”, – розповів директор фірми “Техарт” Ігор Скальський. Спеціально для створення музею підприємець придбав приміщення.

“Це так звана „садиба Мархоцького кінця 19 століття”. В післявоєнний період в ній розміщувалася школа, а потім – колгоспна контора. Далі приміщення взагалі стояло пусткою. З 1993 року ця споруда була рекомендована для надання їй статусу пам’ятки архітектури місцевого значення. Проте до цього часу вона даного статусу так і не отримала. З будівлі вкрали шифер, почало руйнуватися перекриття. Споруда знаходилася на балансі Отроківської сільської ради, і її голова, щоб будівля зовсім не зруйнувалася, вирішила виставити його на аукціон”, – повідомив Ігор Скальський.

“На першому аукціоні, хоч були оголошення в місцевій пресі, взагалі не виявилося охочих купити споруду. Тоді її виставили на аукціон повторно, цього разу на купівлю будівлі було двоє претендентів. Я переміг і придбав її за 40 тисяч гривень. Половину цих грошей сільська рада витратила на благоустрій доріг, а половину – на газифікацію. У споруді за власні кошти я почав проводити ремонтні роботи, часткрво замінив дах, вставив вікна, тепер даю споруді просохнути, бо вона ж заливалася дощами.

Але поки будівля стояла нікому не потрібна, все було нормально, після продажу на адресу сільської ради надійшов лист з облдержадміністрації, в якому було сказано, що „Садиба Мархоцького у 2008 році була передана у володіння фізичній особі без належно оформленого охоронного договору”. На прийомі з особистих питань заступник голови обласної державної адміністрації з гуманітарних питань та соціальної політики Микола Вавринчук сказав мені, що сільська рада не мала права продавати цю садибу”.

Через те, що Микола Вавринчук минулого тижня перебував у відрядження, за коментарем з приводу ситуації, що склалася, ми звернулися до заступника начальника обласного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, головного архітектора області Миколи Розори: “Є прецедент. Закон „Про охорону культурної спадщини” забороняє приватну власність на такі об’єкти. Дана споруда рекомендована до занесення в Реєстр пам’яток архітектури місцевого значення, і вона повинна охоронятися законом”.

На запитання, чому за 15 років будівля так і не була занесена до Реєстру, Микола Розора відповів: “Спочатку потрібно зробити паспортизацію об’єкту, а тоді вже подавати його на державну реєстрацію. Треба виїжджати на місце, шукати історичні довідки про об’єкт. А спеціалісти, які б цим займалися, в нашому управлінні відсутні”.

Автор численних путівників та сайтів (www.derev.org.ua, www.lvivrem.org.ua та інші) краєзнавець Олена Крушинська так прокоментувала цю ситуацію: “На мою думку, треба індивідуально та дуже грунтовно розглядати кожну окрему справу щодо передачі занедбаних пам’яток в приватну власність. Адже дійсно, дуже поширена ситуація, коли “нові українці” воліють купити забуті та занедбані пам’ятки собі під дачу, зробити там “євроремонт” та обнести двометровим парканом так, що її потім навіть ніхто не зможе побачити.

Але бувають і випадки, коли людина вболіває за долю пам’яток і водночас має бажання та фінансову можливість посприяти її відродженню. Навіть серед шанувальників української культури відсоток людей, що спроможні на конкретні кроки для її порятунку, досить невеликий. Особисто знаючи Ігоря Скальського багато років як завзятого мандрівника, можу запевнити, що для нього доля Отрокова як унікального історичного осередку стоїть на першому місці. Людей, що готові охороняти культурну спадщину, треба підтримувати, або принаймні не заважати їм”.

Однак проблеми у Ігоря Скальського не тільки з купленим в Отрокові приміщенням. За його словами, фестиваль планувалося провести поблизу села Притулівка Дунаєвецького району. Ділянка, де можна було б його організувати, знаходиться в підпорядкуванні райдержадміністрації. А її представники проти фестивалю, оскільки в них є власний проект розвитку туризму.

Голова Дунаєвецької районної держадміністрації Наталія Рохова повідомила: “В даній ситуації ми не працюємо з Ігорем Скальським. В райадміністрації діє робоча група по стратегічному плануванню розвитку туризму в Дунаєвецькому районі. Вона вже майже завершила розробку програми і найближчим часом її планується передати на розгляд районної ради, а потім і на область. Потім цей проект ми збираємося презентувати для широкого загалу.

В нас є прекрасні об’єкти, ми вивчили ситуацію і свої можливості. Є сьогодні люди, які зацікавлені в розвитку туризму нашого району і обіцяють допомогти наш проект презентувати і на рівні Києва. Я вважаю, що все має робитися прозоро, і всі повинні мати однаковий доступ до тих об’єктів, що є стратегічними для розвитку туризму”.

Наприкінці нашої розмови Ігор Скальський зазначив: “Я допомагаю одній з двох з половиною тисяч не занесених в Реєстр памяток Хмельниччини. Ці будівлі з 1993 року чекають, щоб влада звернула на них увагу. Кому заважає те, що я роблю? Якщо зараз, наприклад, руйнується костел та палац в Ізяславі, що мають статус національних памяток, то хто ж буде опікуватися тими сотнями будівель, які навіть не мають статусу рекомендованих до занесення в Реєстр? Так в Отрокові не має цього статусу скельний монастир, а в сусідній Притулівці – церква середини 19 століття”.

Денис Шашенок