Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Замок Даниловичів

Замок займає овальну в плані вершину 40-метрового пагорба, що самотньо височить над багнистою місцевістю та великим ставом, утвореним р.Ліберцією.

У документах 1327 р. Олесько згадується як володіння мазовецького галицько-волинського князя Болеслава-Юрія II Тройденовича. У цей час замок мав вигляд овального в плані (27:57 м) мурованого з каменю на цементівковому розчині стінового укріплення з мурами заввишки 7..8 м, до якого з внутрішнього боку прилягали муровані камери за типом давньоруських городень. У середині XIV ст., коли згасла галицька князівська династія, Олесько перейшло спершу до литовського князя Любарта, потім – до угорського графа Емерика Бубека.

Наприкінці XIV ст., з появою вогнепальної зброї, замкові укріплення модернізуються, зокрема, в давніх мурах влаштовуються бійниці нового типу – у вигляді високих вузьких щілин, що трохи розширюються всередину. Три такі бійниці виявлено з південно-західного боку замку. У 1432 р. польський король Владислав Ягелло, діставши Олесько від графа Бубека, передав його Янові з Сенна. Магнати Сенненські (Олеські) здійснили наступну модернізацію замку, яка, очевидно, була спричинена руйнацією внаслідок татарських нападів 1442 та 1453 рр. Від цього будівельного етапу на західному фасаді збереглася триканальна бійниця дещо архаїчної форми, зроблена пізніше в давньоруському мурі з застосуванням жолобкової цегли (24,5:19:8 см). Вона була закладена вже на початку XVI ст., на наступному будівельному етапі, пов’язаному з внутрішнім переплануванням замку, розділеного 1511 р. між двома дочками львівського каштеляна Петра Олеського – Ганною та Ядвігою. Від цього часу оборонний замок перетворився на укріплену магнатську резиденцію. Ззовні, з північного боку з’явилася надбрамна башта та корпус оборонно-житлового призначення, біля мурів зсередини було побудовано житлові корпуси з характерними для Ренесансу різьбленими порталами й облямуваннями вікон, а також архітектурними деталями, що докорінно змінили вигляд замку, перетворивши його на палацову споруду.

Наприкінці XVI ст. замок став власністю руського воєводи та львівського каштеляна Яна Даниловича з роду Гербуртів, який здійснив останню значну модернізацію замку, оточивши його системою валів та ровів, прибудувавши до східного замкового корпусу аркадові галереї та виконавши деякі внутрішні перепланування. Ці роботи були увічнені пам’ятною геральдичною білокам’яною плитою, виконаною в маньєристичному стилі та вмурованою зовні над проїздом надбрамної башти. Вірогідно, про час проведення цих будівельних робіт свідчить дата “1599” на одному з віконних облямувань з боку замкового двору. У цей же час з південного боку замку розплановано регулярний італійський парк.

У 1629 р. дочка Яна Даниловича Софія-Теофіла Собеська народила в Олеськім замку сина Яна, майбутнього польського короля, а 1637 р. успадкувала замок. Одначе резиденцією Собеських була Жовква, і замок став занепадати. Від 1647 р. він належав онукові Яна Даниловича Андрію Конецпольському, а згодом його молодшому братові Станіславу, який не мав можливості утримувати резиденцію. У 1682 р. польський король Ян 3 Собеський викупив замок від Даниловичів і в 1683-1687 рр. відремонтував його, внаслідок чого з’явилися високі барокові дахи на надбрамній башті та житлових корпусах.

У наступні роки замок переходив від одного господаря до іншого. Кожен з них ремонтував, перебудовував або прикрашав замок.

У 1892 р. польський громадський комітет опіки над пам’ятками викупив замок і реставрував з відновленням вигляду споруди на початок XVIII ст. Саме в цей час на східному та північному боках замку з’явилися могутні контрфорси при давньоруському оборонному мурі. Роботи з відновлення інтер’єрів тривали до Першої світової війни, яка знову перетворила замок на руїну.

Часткову реставрацію споруди було виконано у 30-ті роки XX ст., а повну, зі збереженням усіх будівельних нашарувань і розкриттям давніх фрагментів, проведено за проектом Є.Пламеницької у дві черги: 1963-1966 та 1970-1975 рр. Під час реставрації пам’ятки, що перебувала в гостроаварійному стані, було застосовано поярусні металеві й залізобетонні пояси, підсилення фундаментів тощо (конструктивну частину проекту розробила А.Галимська),

Замок мурований з каменю (давнє ядро) і цегли (прибудови XVI ст. та пізніші) на еліпсоподібному плані. Обширні пивниці житлових корпусів, що оточують невеличкий (10:21 м) замковий двір з трьох боків, крім південного, складаються з десяти склепінчастих приміщень, в одному з яких (у західній частині замку) зберігся білокам’яний портал ранньоготичного характеру. Розпланування пивниць повторюється на 1-му та двох горішніх поверхах. У сформованому в 17 – 18 ст. вигляді замку переважають риси палацової архітектури Ренесансу й бароко. Композиційним акцентом є триярусна надбрамна башта, яку прикрашає білокам’яна майстерної роботи різьблена плита зі старовинними шляхетськими гербами Сас, Топур, Гербурт і Корчак. Привертає увагу портал дверей до західного крила житлових корпусів замку – з рустованими пілястрами, що підтримують трикутний фронтон з різьбленим гербом Яна Даниловича. Збережений унікальний архітектурний декор віконних облямувань середини 18 ст., виконаний зі штучного мармуру рожево-вохристих тонів у техніці, що нагадує інкрустацію, відтворює геометрично-рослинні орнаменти, зображення стилізованих мавп і птахів.

О.А.Пламеницька

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 170 – 171.