Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба.

Загальні праці

1993 р. Козацьке кладовище

Роман Шувалов

Після зруйнування Запорожжя козаки покинули обложену царським військом Січ і перейшли в турецькі володіння. Через півсторіччя після цих подій член-кореспондент Петербурзької Академії наук А.Скальковський свідчив, що „запорожці, які „зашуміли веслами до Тилігула”, там не всиділи, а оселилися біл я Хаджибейської фортеці… а потім заснували передмістя цього міста Пересип” [Скальковский А. История новой Сечи или последнего коша Запорожского. – Одесса, 1885. – Ч. 3. – С. 190].

Запорожці, що лишилися в Україні, активно діяли під час російсько-турецької війни 1787-1791 років. 1789 року штурмували замок у Хаджибеї і, за словами того ж таки Скальковського, „започаткували нинішню Одесу… оселились першою окремою слобідкою і передмістом на Пересипу” [Там само. – С. 210].

Пересипом в Одесі зветься вузька, завдовжки майже 8 км, піщана низовина, що відокремлює Хаджибейський і Куяльницький лимани від Чорного моря. Під час поводків чи штормів низинну частину Пересипу заливало, тому вона не могла бути місцем сталого осідку. Та й джерел питної води тут не було. Запорожці могли оселитися лише на схилах навколишніх височин Шкодова та Жевахової гори.

Переселяючись на нове місце, запорожці завжди насамперед закладали церкву. Отож і будемо шукати осідок козаків за існуючими або зниклими церквами й кладовищами біля них. З десяти храмів довкіл найдавніший – Вознесенська церква, спочатку – молитовний будинок у селищі Куяльнику на схилі Шкодової гори, у передмісті Одеси – до нашого часу не збереглася. Закладено її 1809 року. На прицерковному цвинтарі найдавніше поховання датоване 1791 роком, тобто за три роки до заснування міста Хаджибея (майбутньої Одеси); останнє поховання – 1965 року.

Це, занедбане нині, кладовище заслуговує на докладне вивчення. Невелике, площею 0,16 гектара, воно вражає надзвичайними формою й величиною надгробними хрестами, вирізаними з суцільних брил вапняку. Тут 205 старовинних надгробків. Написи збереглися лише на 33 хрестах. Усі вони починаються словами „здесь почивае раб Божій”, далі – ім’я і рік смерті. Попереднє дослідження збережених написів на хрестах Куяльницького цвинтаря дає підставу для кількох висновків: вони виконані мішаною -церковно-слов’янською і українською мовами, так само, як і написи на надгробках запорозьких козаків, описані Яворницьким та Скальковським; переважають суто українські імена й прізвища; криптоніми під титлами ІН ЦІ (Ісус Назарянин цар Іудейський) на деяких надгробках свідчать, що тут поховані не старовіри, у яких не дозволено таких написів. Все це дає підставу вважати, що це могили запорожців – перших мешканців майбутнього міста Одеси.

Відомості про Куяльницьке кладовище подають і метричні книги Вознесенської церкви, у яких велися записи від 1809 до 1822 року [Державний архів Одеської області (ДАОО). – Ф.37.

1809 р. – Оп. 3. – Спр. 136. – Арк.81 зв.;

1810 р. – Оп. 3. – Спр. 136. – Арк. 107 – 108 зв.;

1811 р. – Оп. 4. – Спр. 23. – Арк.75 зв. – 77;

1812 р. – Оп. 4. – Спр. 25. – Арк.24 – 27;

1813 р. – Оп. 3. – Спр. 162. – Арк.121 зв. – 122 зв.;

1815 р. – Оп. 3. – Спр.179. – Арк.71-75;

1816 р. – Оп. 3. – Спр. 179. – Арк. 130 – 131 зв.;

1817 р. – Оп. 3. – Спр. 199. – Арк. 100 – 101 зв.;

1818 р. – Оп.4. – Спр.38. – Арк. 96 зв. – 101 зв.;

1820 р. – Оп.3. – Спр.27. – Арк.134 – 138 зв.;

1821 р. – Оп.15. – Спр.1. – Арк.93 зв. – 98 зв.;

1822 р. – Оп. 3. – Спр.252. – Арк. 168 – 169 зв.

(метричні книги за 1814 та 1819 роки в ДАОО відсутні)], коли починає діяти Різдво-Богородицька церква в сусідньому селі Усатовому. Куяльник тоді був досить значним селищем, де було 216 дворів, проживало 864 чоловіки і 793 жінки [ДАОО. – Ф.37. – Оп. 4. – Спр. 49. – Арк.9 – 10]. У зазначений період зроблено 531 запис про поховання. З 347 прізвищ дві третини – суто українські; 18 імен однофамільців або прямих нащадків запорозьких полкових старшин, є й прізвища гетьманів (Дорошенко, Чорний) і генеральських осавулів (Лисенко); прізвища, що походять від назв запорозьких куренів. Отже, метричні записи свідчать, що мешканці Куяльника – вихідці із Запорозької Січі та їхні нащадки.

Факт наявності козацьких поховань на старовинному Куяльницькому кладовищі спростовує твердження, що територію нинішньої Одеської області насамперед залюднювали іноземні купці та колоністи, а не козаки. До розвитку народного різьбярства в передмістях Одеси спричинився збіг сприятливих умов: наявність великих покладів вапняку, легкого в обробці, традиції кваліфікованих різьбярів, що віддавна проживали тут. Унікальну роботу тутешніх майстрів представляють на кладовищі аж 32 види хрестів.

Дореволюційні дослідники А.Спицин, І.Шляпкін та К.Широцький спробували систематизувати розрізнені відомості про поодинокі поховання з камінними хрестами в Україні, на Новгородщині, Псковщині, в Естонії і навіть Швеції, їхні праці свідчать про дуже обмежену кількість (не більш як сім) типів камінних хрестів. Обстеженню надгробних хрестів півдня України присвячена праця В.Малини [Малина В. Кам’яні хрести Півдня України // Образотворче мистецтво.- 1991. – № 4. – С. 13 – 15].

Різноманітність хрестів Куяльницького кладовища графічно подана на малюнках. Найчастіше зустрічаються види 1, 2, 6. Усі хрести – прямі, переважають чотириконечні, шестиконечні (21, 22, 23, 30) й восьмиконечні (31) поширені менше. У більшості форм (25 з 32) основа хреста розширена порівняно з горішньою частиною. Ці розширення мають форму трикутника, трапеції, прямокутника з прямими заокругленими та ступінчастими гранями. Усі вони символізують хрест на Голгофі.

Для визначення більшості форм хрестів, що відрізняються завершенням рамен, використовують класифікацію геральдичних хрестів [Винклер П. Главнейшие типы геральдических крестов // Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. – СПб. – 1885. – T. 16a. – C. 656]. Найпростіші з них – грецький (1, 3, 4) і розширений (2, 5, 7, 8) хрести. В інших зразках розширений хрест доповнюється в основі півмісяцем (7, 8). Півмісяць бачимо також у мальтійському хресті (9, 10). Трапляється кругла (11) і трилисна (12, 13, 14) форми. Дуже поширені форми 15-25 – вони не мають аналогів і можуть бути названі „променистими”. Прості форми цього виду доповнювалися півмісяцем в основі (20, 22, 23, 25). У всіх формах променистого хреста є круг – знак сонця в праслов’янській символіці, символ вічного життя [Моздир М. Архаїчні знаки // Народна творчість та етнографія. – 1991. – № 4. – С. 20 – 23]; у формах 26,27, умовно названих „зубчастими”, немає променів, обрис хреста ледь помітний, символ сонця поданий найбільш рельєфно. У другому варіанті (32) круг має вигляд вікна, що асоціюється з німбом або терновим вінцем [Гнутова С. Крест святой, надежда искупления моего // Творчество. – 1990. – № 12. – С. 25].

На могилах Поділля й Волині, на Новгородщині та Псковщині хрестів з півмісяцем в основі, а також промениста форма хреста не трапляються. Отже, вони специфічні для Півдня України.

До „перехресної” форми належить вид 28 і особливо ускладнений, унікальний вид 31. „Подвійна” форма (29) – наслідок накладання прямого й скісного хрестів; форма 30 поєднує три форми – прямого, скісного й перехресного.

Кам’яні хрести Куяльницького кладовища – цінні пам’ятки історії і народної культури. Вони незаслужено забуті, їм загрожує знищення. Кладовище міститься в зоні відселення прилеглого нафтопереробного заводу і може загинути одночасно зі знесенням навколишніх житлових будинків. Нині тільки заводський факел горить на обрії вічним вогнем над занедбаними козацькими могилами.

Джерело: Пам’ятки України, 1993 р., № 1-6, с. 180 – 181.

Вкладені елементи

Загальний вигляд
Загальний вигляд

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 1451

Модифіковано : 31.03.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.