Братська могила радянських воїнів

Валентина Марьонкіна, Леніна Олійник, Тетяна Романова

Розмір зображення: 683:448 піксел

Братська могила радянських воїнів 1942 – 43, 1944, 1953

(іст.). Вул. Жердія. На північній околиці села. Навпроти школи і дитсадка, за 100 м від церкви.

Поховані 63 воїни РСЧА зі складу: 22-го гв. стрілецького полку 9-ї гв. стрілецької дивізії (38-а армія, Південно-Західний фронт); 90-го окремого дорожньоексплуатаційного батальйону 58-го гв. мінометного полку 172-ї стрілецької дивізії та 1180-го стрілецького полку 350-ї стрілецької дивізії (6-а армія, Південно-Західний фронт) та з ін. військових підрозділів, які загинули при обороні й визволенні сіл Моначинівка, Дорошівка, Василівка, Селище від нацистських окупантів у берез.-черв. 1942, лют.-жовт. 1943 під час німецько-радянської війни 1941 – 45. Відомі прізвища всіх воїнів.

1944 за ухвалою Моначинівської сільради в центрі села створено спільну братську могилу (3,1 × 3,1 м), в яку з місць первісних поховань у навколишніх селах були перепоховані останки воїнів, котрі загинули під час боїв на Куп’янщині у 1942 – 43. На братській могилі (піщана площадка) на низькому цоколі розташована невелика табличка з посвятою загиблим при визволенні с. Моначинівка у лют. 1943.

1953 за ухвалою Моначинівської сільради останки Героя Радянського Союзу Є. Жердія перенесені із с. Дорошівка і перепоховані до братської могили у с. Моначинівка.

Жердій Євгеній Миколайович [03(05).04.1918, с. Велика Виска (тепер Маловисківський р-н, Кіровоградська обл.) – 14.06.1942, с. Гусинка, Куп’янський р-н, Харківська обл.] – Герой Радянського Союзу (1942), гв. лейтенант РСЧА, льотчик-винищувач. Народився в селянській родині, яка разом з чотирма дітьми переїхала (1929) на Донбас. Після закінчення школи працював у шахті в сел. Сніжне.

1937 призваний до лав РСЧА. 1940 закінчив Чугуївське військове авіаційне училище. Працював льотчиком-інструктором. Навесні 1942 за короткий термін підготував для фронту 2 жіночих авіаційних полки на нових винищувачах – літаках Як-1.

З трав. 1942 – на фронті. Командир ланки 273-го винищувального авіаполку 268-ї винищувальної авіадивізії (8-а повітряна армія, Південно-Західний фронт). За місяць боїв на Харківщині здійснив бл. 80 бойових вильотів, брав участь у 14 повітряних боях, особисто збив 4 ворожі винищувачі та 4 у групі, знищив десятки німецьких танків, автомашин, гармат та солдатів. Відзначився у повітряному бою 14 черв. 1942 над с. Гусинка (Куп’янський р-н, Харківська обл.). Повертаючись із розвідувального польоту в небі Куп’янщини, вступив у бій з 5 ворожими літаками, був атакований двома винищувачами, одного збив відразу, другого, коли закінчився боєзапас, – таранив. Тяжко поранений Є. Жердій вистрибнув з ушкодженого літака, але не зміг розкрити парашут. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листоп. 1942 гв. лейтенанту Є. Жердію присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (обидва – 1942).

Моначинівська школа носить ім’я Героя Радянського Союзу Є. М. Жердія. У с. Моначинівка та м. Сніжне (Донецька обл.) його ім’ям названі вулиці. Первісно був похований на площі колгоспу ім. Фрунзе в с. Дорошівка воїнами 9-ї гв. стрілецької дивізії, які спостерігали повітряний бій Є. Жердія.

1970 праворуч від братської могили звели тимчасовий тинькований цегляний обеліск. 1975 замість нього на могилі Є. Жердія споруджено пам’ятний знак у вигляді встановленої на прямокутному східчастому залізобетонному цоколі (0,5 × 1,5× 1,5 м) брили рожевого граніту (2,4 × 1,3 × 0,5 м). Абриси обробленої під бучарду брили нагадують надмогильний камінь-стелу, які здавна ставилися на могилах героїв. У центральній частині чолового боку пам’ятного знака виділяється гладка оброблена поверхня, яка виконує роль меморіальної дошки, із наведеним жовтою фарбою витесаним інформативно-присвятним написом. Над ним – зображення зірки Героя Радянського Союзу. Ліворуч вмонтовано керамічний овальний фотопортрет Є. Жердія (0,15 × 0,10 м) в парадній формі. У верхній частині каменя-стели нанесене схематичне зображення охопленого полум’ям літака, підкресленого чорною фарбою. Неподалік встановлено 2 чавунні ліхтарі.

1957 ліворуч від братської могили, з північного боку, споруджено пам’ятник, урочисте відкриття якого відбулося 7 листоп. На квадратному в перетині цегляному тинькованому постаменті (2,15 × 2,0 × 2,0 м) ускладненої форми, на плінті встановлено відлиту на ХСФ типову залізобетонну скульптуру «Скорботний воїн з автоматом» (вис. 2,5 м), згодом обміднену. Біля ніг фігури бійця відлита з того ж матеріалу плита з меморіальною дошкою (0,7 × 0,35 м), яку поновлено у 2000-х рр. На верхньому плінті з чотирьох боків рельєфними літерами і цифрами виконані присвятні написи. На чоловому боці постаменту вмонтована вертикальна коричнева мармурова меморіальна дошка (1,25 × 0,90 м) з епітафією та прізвищами 29 воїнів. Ліворуч неї закріплено керамічний овальний фотопортрет воїна із значком парашутиста (ймовірно, що зображений старший лейтенант М. Кожарський). По периметру пам’ятника встановлені типові траурні вази.

9 трав. 1970 пам’ятник на братській могилі поновлено, периметр території (21,5 × 10,0 м) оформлений металевими стовпчиками, які з’єднуються між собою тросами, траурні вази покрито олійною фарбою. Від автошляху веде алея з бетонних плит.

Джерела та література:

Архів Моначинівської сільської ради 1970-х років та довідка 2009 р.

Облікова картка військового поховання № 900 (420) від 20 вересня 1991 р. Купянського райвійськкомату // Матеріали Куп’янсько-Шевченківсько-Дворічанського райвійськкомату.

Меморіальний комплекс доби громадянської та Великої Вітчизняної воєн. (Братська могила червоноармійців, радянських воїнів та пам’ятник Жердію Є. М. – Герою Радянського Союзу). Харківська обл., Куп’янський район, Моначинівська сільрада, с. Моначинівка, вул. Жердія / Обласний комунальний заклад «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини»: паспорт об’єкта культурної спадщини; Путятін В. Д. – 12.03.2010.

Центральний архів Міністерства оборони РФ, ф. 33, оп. 793756, спр. 16.

Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941 – 1945. – К.: Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам’яті України», 2000.

Борисова Т. М., Дяченко М. Т., Уманський М. В. Історичні та пам’ятні місця Харківщини. – Х.: Прапор, 1966.

Гаврюшенко А. А. Політ у безсмертя // Червоний прапор. – 1970. – 9 трав.

Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь: В 2 т. – М.: Воениздат, 1988. – Т. 2.

ЕСУ: У 25 т. (видання не завершене). – К.: Координаційне бюро Енциклопедії Сучасної України ПАН України, 2009. – Т. 9.

Исаев С. И., Левченко В. Н. Герои – освободители Харьковщины. – Х.: Прапор, 1988.

Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. – К.: Голов. ред. Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1967. – Харківська область.

Калінін В. В., Макаренко Д. Г. Герои подвигов на Харьковщине. – Х.: Прапор, 1970.

Книга Пам’яті України. Харківська область: У 20 т. – Х.: Обласна пошуково-видавнича наукова редакція Книги Пам’яті України, 2003. – Т. 20, 16.

Кукса М. Куп’янщина в потоці історії: Історико-краєзнавчий нарис. – Х.: Гриф, 2000.

Кукса М. Подвиги батьків – спадщина синів // Книга Пам’яті України. Харківська область: У 20 т. – Х.: Наукова редакція Харківського обласного видання Книги Пам’яті України, 1996. – Т. 9.

Куп’янську – 350: Історико-економічний огляд / Авт.-укл. А. Григоров. – Х.: Золоті сторінки, 2005.

Лебедєва В. Ворогом не скорений народ // Книга Скорботи України. Харківська область: У 3 т. / Голов. ред. колегія: І. О. Герасимов (голова) та ін., Обласна ред. кол.: І. О. Терехов (голова) та ін. – Х.: Комунальний заклад «Обласна пошуково-видавнича наукова редакція Книги Пам’яті України», 2007. – Т. 3.

Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. – К.: Наук. думка, 1987.

Перебийніс Г. Відомі люди Маловисківщини. – Кіровоград: Центрально-Українське Видавництво, 2006.

Удовик І., Кукса М. Україна, Слобожанщина, Куп’янщина. – Куп’янськ: Друкар, 1998. – Кн. 1.

Харьковщина в годы Великой Отечественной войны. Июнь 1941 – 1943 гг.: Сб. документов и материалов. – Х.: Прапор, 1965.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України: Харківська область. . – К.: 2018 р., с. 87 – 89.