Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2002 р. Медведівський Пустинно-Миколаївський монастир і його архітектурний комплекс

Сергій Кілессо

Містечко Медведівка (нині село Чигиринського району Черкаської області) в XVII столітті належало гетьманові Богдану Хмельницькому. Неподалік, за 3 км від містечка, на низовинному острові при березі Тясмину стояв Медведівський Пустинно-Миколаївський чоловічий монастир. Мого оточували вільхові й соснові ліси та болота з очеретами й лозами.

Про час заснування обителі точних відомостей немає. В архівній справі 1898 року „Об истории учреждения и деятельности Троицкого Мотронинского и Пустынно-Николаевского монастыря” [1] йдеться лише про заснування першого з них. Історик Леонтій Похилевич у своїй відомій праці „Сказания о населенных местностях Киевской губернии…” (1864 р.), зазначивши, що точних відомостей про час заснування монастиря не збереглося, висловлює припущення, що виник він у кінці XVI – на початку XVII століття, коли і Чигирин. Л.Похилевичу були відомі універсали на монастирські землі гетьманів Юрія Хмельницького (18 квітня 1661 р.) і Павла Тетері (10 жовтня 1663 р.). У цих універсалах про Медведівськии монастир мовиться як такий, що вже існує [2].

За часів Руїни монастир зазнав нищення, життя в ньому вповні відновилося лише на початку XVIII століття [3]. 1730 року права монастиря на володіння маєтнос-тями на основі відомих гетьманських універсалів підтвердив князь Ян-Станіслав Яблоновський (Яблонський), „генерал земель руських” [4].

Медведівський Миколаївський монастир не підтримав Коліївщини (1768 р.); за це козаки не пожалували ні братію, ні ігумена Віссаріона. Монастир було пограбовано – спалено келії і церкву, вкрадено або понищено церковне начиння, історичні документи й монастирську книгозбірню [5].

Л.Похилевич подає прізвища 14 ігуменів, уписаних до 1840 року в монастирський пом’яник. Серед них немає визначних діячів. Вирізнявся хіба що вже згаданий Віссаріон (помер у 1797 р.), який відомий тим, що рішуче виступив проти Коліївщини, а в 1789 році не менш рішуче відмовився присягнути на вірність польській короні, за що й був ув’язнений6.

1785 року на місці розграбованої і спаленої церкви за благословінням Київського митрополита Самуїла Миславського закладено нову соборну. Будували її з дубового дерева впродовж десяти років. За описом Л.Похилевича, „вона дерев’яна, трипрестільна, з п’ятьма верхами, має вишини 20 сажнів (понад сорок метрів. – С.К.), довжини 30, а ширини 9 1/3. Головний престіл в ім’я святителя Миколая, а бічні – в ім’я архістратига Михаїла і Різдва пресвятої богородиці” [7]. Це був найвищий з усіх відомих дерев’яних храмів України.

Миколаївський собор, як видно з його плану, мав дев’ятикамерну структуру, що складалася з прямокутних об’ємів до висоти трьох ярусів, а далі здіймалися п’ять струнких пірамідальних верхів з восьмигранними підбанниками (класична конструкція українського храму). Пірамідальна композиція утворювалася завдяки влаштуванню трьох заломів [8]. Вишукана форма підбанників, світлових бань дещо подібна до форм дерев’яних церков кінця XVIII століття, збудованих на Слобожанщині.

Таким чином, Миколаївський собор Медведівського монастиря хоч територіально й належав до Правобережжя, але, зважаючи на велетенські розміри й характер архітектури, його слід залічувати до групи пам’яток дерев’яного будівництва Лівобережжя, зокрема Слобожанщини. Пропорціями він нагадує дерев’яний Троїцький собор, що його в 1773 – 1779 роках звів у Новомосковську геніальний український будівничий Яким Погребняк. Можна припустити, що й Миколаївський собор є його твором. Прямих доказів цього не маємо, але відомо, що освячував Свято-Миколаївський престіл 28 березня 1796 року не митрополит Київський, під омофором якого була парафія, а митрополит Катеринославський і Таврійський, під чиєю юрисдикцією перебував і славетний храм Я.Погребняка в Новомосковську [9].

Миколаївський собор зводили в той час, коли на зміну українському бароко прийшов новий стилістичний напрям – класицизм. І будівничий відповів на ці зміни, влаштувавши на головному фасаді класичний доричний портик з шести колон, увінчаний бароковою маківкою, а на бічних, північному й південному, фасадах – скромніші, двоколонні портики. Гармонійне поєднання тут двох стилістичних напрямів ще раз засвідчило талант будівничого.

Всередині собор був оздоблений настінними мальованнями, що загалом рідкісно для храмів на Наддніпрянщині. Відомий дослідник середини XIX століття Д. де ля Фліз перемалював зі стіни собору портрет Богдана Хмельницького на повен зріст [10]. Стилістично першотвір виконано як народну картину. Цей портрет гетьмана репродукував Михайло Грушевський у своїй „Ілюстрованій історії України” [11].

У соборі в спеціально зробленому кіоті зберігався чудотворний образ святителя Миколая, до нього йшли прочани з усієї околиці. Була там і срібна рака з мощами [12].

До монастирського архітектурного ансамблю належала ще дерев’яна Богоявленська трапезна церква. Вона була збудована 1819 року на місці старої (1761-1764 рр.) [13]. Планом і обсягово-просторовим вирішенням вона нагадує муровані трапезні XVII – XVIII століть.

Згідно з описом монастиря 1898 року, там були ще такі споруди:

„…келія ігуменська соснового обрізного дерева з чотирма комірками. Келії братські з дерева обрізного, їх чотири; велика пекарня, покрита ґонтом, комірня дерев’яна поблизу келій ігуменських для зберігання дров – під ґонтом, льох для зберігання варива – з дерева дубового; ковальня з хатою, покритою землею” [14].

Обриси острова, на якому містився монастир, достеменно не відомі. З боку Дніпра і Чигирина до нього діставалися на дубах – великих човнах з вітрилами або менших, веслових човнах. Л.Похилевич пише: „За давніх часів у монастир приїжджали човнами через канал, спеціально прорізаний з великими труднощами серед боліт, а в 1818 році зроблено нову греблю, завдовжки 300 сажнів (більш як 600 м. – С.К.), з чотирма дерев’яними мостами” [15]. Це була досить складна інженерна споруда.

Зовнішній вигляд архітектурного ансамблю Медведівського Миколаївського монастиря замалював 1845 року у своєму альбомі Д. де ля Фліз [16]. Фахове архітектурно-мистецтвознавче дослідження цього ансамблю і передусім Миколаївського собору розпочалося пізніше. 1905 року побачила світ праця професора київського університету св.Володимира Г.Павлуцького „Древности Украины. Деревянные и каменные храмы” [17]. Тут подано нарис історії монастиря, наведено план і поздовжній перекрій Миколаївського собору. Для нас особливо цінний цей кресленик, на якому ретельно зазначено всі вінці зрубу, нанесено фігурні обриси прорізів і бічні рамена. Це дає змогу уявити в деталях просторову організацію інтер’єру храму.

Впадають в око і не зовсім зрозумілі на обмірах конструктивні вирішення, зокрема встановлення двох іконостасів – у центральній наві й вівтарі. Очевидно, конструкції іконостасів показано досить схематично. А загалом кресленик поздовжнього перекрою дає чудовий матеріал для архітектурної реконструкції будівлі.

Досліджуючи архітектурний ансамбль Медведівського Миколаївського монастиря, ми виявили численні історичні відомості, зібрали малюнки й світлини. На основі цих джерел, а також вивчення закономірностей будівництва монастирських комплексів можемо тепер розробити графічну реконструкцію цього ансамблю.

Світлини й план, що зберігаються в методичному фонді НДІТІАМу, дають змогу, застосовуючи методи фотометрії, поточнити розміри собору, особливо його висоту. На жаль, зі схематичного абрису й експлікації неможливо встановити розміри споруд, що формували монастирський Соборний майдан. Під час попереднього огляду території виявлено підмурки цих споруд і собору. Тож, гадаємо, передумовою для подальших науково-дослідних і проектних робіт щодо відтворення Миколаївського собору й споруд Соборного майдану мали б стати археологічні розкопки.

Згідно з результатами наших дотеперішніх досліджень, у центрі Соборного майдану стояв головний храм – Миколаївський собор, а з півдня – трапезна церква в ім’я Богоявления Господнього. Ігуменські келії, очевидно, були перед головним входом до собору, решта келій розміщувалися по периметру майдану. Всю монастирську територію оточував цегляний мур з брамою.

При монастирі був некрополь. Мабуть, біля південного фасаду Миколаївського собору було поховання Петра Івановича Ламбова, шанованої в краї людини, камергера імператорського двору. Ного мати, генеральша Ламбова, тривалий час була добродійницею монастиря. Навколо собору поховано всіх відомих нам ігуменів.

Ми не можемо зазначити точної дати руйнації Миколаївського собору та інших монастирських споруд. У літературі, з покликанням на спогади І.Гончара, згадується весна 1931 року [18]. Місцеві жителі називають і 1931, і 1934 рік. Будівлі знищили комсомольці, члени спілки войовничих безвірників. З позосталого дерева невдовзі збудували корівник для новоутвореного колгоспу. Багато ікон порозбирали місцеві жителі. З часом для власних потреб селяни розібрали й монастирський мур, фундаменти [19].

Нині державними актами передбачено відтворення Миколаївського собору [20]. Українському народові буде повернуто один з шедеврів національної архітектури.

Примітки

1. Центральний державний історичний архів України в М.Києві (далі – ЦДІАУК). – Ф. 127. – Оп. 1020. – Спр.6267. – Арк.56.

2. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии, или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах в пределах губернии находящихся. – К., 1864. -С.686.

3 – 7. Там само.

8. Залом – елемент багатоярусного верху дерев’яної або мурованої церкви в українській архітектурі – чотири- або восьмигранний зруб у сполученні зі зрізаною пірамідою з такою самою кількістю граней. Зрізана піраміда утворює перехід від широкої нижньої призми до вужчої верхньої. У дерев’яних церквах залом застосовувався з XVI, а в мурованих – з XVII століття. Верхи дерев’яних церков налічують до шести заломів, а муровані – не більше трьох. Залом трапляється тільки в українській архітектурі. Це внесок нашого будівничого генія до скарбниці світового зодчества.

9. Похилевич Л. Зазнач. праця. – С.687.

10. Де ля Фліз Д.П. Альбоми. – К„ 1996. – Т. 1. – С. 131.

11. Грушевськийі М. Ілюстрована історія України. – Київ; Львів, 1913. -С.304.

12. Похилевич Л. Зазнач. праця. – С.687.

13. Марнновський Ю. Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області до 1917 року. – Черкаси, 1997. – кн. 1. – С. 92, 174.

14. ЦДІАУК. – Ф. 127. – Оп.1020 – Спр.6267. – Арк.56. Докладний перелік будівель містить „Статистична відомість Медведівського Миколаївського чоловічого монастиря” (1893 р.). Див. її текст: Марнновський Ю. Зазнач. праця. – С.92-94.

15. Похилевич Л. Зазнач. праця. – С. 686.

16. Де ля Фліз Д.П. Зазнач. праця. – С. 140.

17. Павлуцкий Г. Древности Украины: Деревянные и каменные храмы. – К., 1905. – Вып. 1.

18. Кукса Н. Медведівський Миколаївський чоловічий монастир // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – К, 2000. – Вип. 9. – С. 131.

19. Іам само.

20. Перелік визначних пам’яток історії та культури, що потребують першочергового відтворення // Пам’ятки України.- 1999. – ч. 1. – С. 108.

Джерело: Пам’ятки України, 2002 р., № 2, с. 49 – 53.