1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

Собор Ведмедівського монастиря. 18 ст. (фото 1914 р.) Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 76. [Дата фотографії – 1914 р. – помилкова. Фото узяте з книги Г.Павлуцького, яка була надрукована в 1905 р.]

Якщо з Суботова їхати на Черкаси горою, по правому березі Тясьмина, то по дорозі буде Ведмедівський монастир – центр гайдамацького руху. Тут наприкінці XVIII ст. було прибудовано собор. У плані він був дев’я-тидільний, з п’ятьма височезними банями (49 м), що не мали собі рівних в українській архітектурі. Храм поставлений на самому краю гори, яка панувала на кілька десятків кілометрів. З лівого берега Дніпра було здалека видно дивовижний силует з тісно сплетених п’яти бань.

План цього храму і конструктивне здійснення надзвичайно прості і доцільні. Навколо центрального приміщення прирубано навхрест чотири приміщення, а щоб збільшити площу, між рукавами хреста влаштовано ще чотири приміщення. Кожна баня відкрита знизу до зеніту, причому перехід від четверика до восьмерика, за допомогою парусів, влаштовано на дуже великій висоті – близько 15 метрів. Чотири бічних бані з двома заломами й середня з трьома підносяться вгору і чим вище, тим в перерізі вони менші. Перехід між заломами конструктивно здійснено за допомогою рубленого склепіння у вигляді восьмигранної зрізаної піраміди.

В жодній споруді ми не побачимо такого стрімкого руху мас вгору, такого пружного лету вертикальних ліній, їх «живого» пульсування в заломах, коли вони, ніби подолавши затримку в м’яких обрисах барочних покрівель, знов випростовуються, щоб ще стрімкіше летіти вгору і розтанути на тлі неба в маківках бань.

Українські храми відзначаються органічним злиттям планово-просторової структури і їх вияву в масах зовні. Тому, дивлячись на український храм зовні, можна уявити собі і його інтер’єр, який повинен бути відкритий на всю височінь. І справді, коли переступаєш поріг таких храмів, передусім вражає висотно розкритий простір. У світовій архітектурі немає жодної стильової системи, де б проблема висотного розкриття внутрішнього простору була розв’язана з таким розмахом, з такою конструктивною простотою і сміливістю.

В українських храмах з баштоподібною композицією мас була тільки одна, здавалося, неподолана трудність – об’єднання окремих планово-просторових членувань споруди. Народні майстри вийшли з цього становища блискуче. Звичайно, два приміщення найпростіше з’єднати за допомогою дверного прямокутного отвору, але можна надати йому й інших форм – з навкісно зрізаними кутами або й півциркульної. Можна збільшити їх розміри на всю стіну, в якій вирізується отвір, але можна надати цим аркам-вирізам ще й інших, складніших форм з фігурними абрисами, але розташовувати їх у кілька ярусів – в два або три. У Ведмедівському соборі такі арки-вирізи оригінальні – – вони мають чіткий півциркульний рисунок у завершенні, а починаючи від п’яти, арки мають м’які хвилясті вигини і виступи, що добре вписуються в загальну форму ніби своєрідні стрілчасті арки.

Арки-вирізи надзвичайно великі, вони сягають початку парусів. Завдяки цьому всі п’ять бань об’єднані в єдину просторову композицію. Вони ніби висять в повітрі, як завершення великого простору.

Іншим могутнім засобом в народному будівництві є використання закону контрасту і ритму. Бічні камери між рукавами не мають бань, вони менше освітлені, їх простір «важкий», зате як контраст тут сяє простір п’яти бань, видимих через примхливі вирізи арок. Тільки в Київському Софійському соборі та у великих храмах XVII – XVIII ст. з такою послідовністю застосовано закони контрасту і ритму. Ледве видні стики колод зрубу утворюють перший «рисунок» ритму; горизонтальні лінії стику восьмериків підбанників у заломах, лінії вікон та карнизів – другий; маси підбанників і зрізаних бань – третій. Кожний з них випливає з іншого, а всі разом становлять непорушну єдність. Увесь час при русі глядача в такій споруді око спостерігає гру світлих і темних площин, прямих і кривих ліній. Форми арок вирізів перетинаються, створюючи несподівані комбінації. Сила таланту народу, його палке прагнення до щастя і свободи, його світлі, поетичні мрії знайшли в цих шедеврах своє втілення.

Скільки б не порівнювати п’ятиверхі храми, ми ніколи не зустрінемо серед них двох однакових. Це досягається не тільки тим, що до п’ятидільної хрещатої основи, завершеної п’ятьма банями, додаються дві (семидільні) або чотири (дев’ятидільні) камери, але й різними пропорціями, неоднаковим числом заломів, формою зрубів у плані, формою покрівель в заломах, завершень і маківок. Найближча до Ведмедівського храму була церква у Березянці, але в неї силует мав гостріше виявлену пірамідальність завдяки тому, що середня баня була значно вища від бічних.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 75 – 79.